Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга - Юрій Миколайович Щербак
Це було несправедливо — валити всіх — і хворих, і злочинців, і невинних дітей, і запеклих терористів — до однієї купи, але часу на пошуки інших термінів не було. Це стьобнуте слово вже вподобали журналісти й політики.
— Ігорю Петровичу, — шепіт Олі вивів його з задуми. — В мене є ідея. Тільки не при цих.
Вони вийшли з кола чинів поліції, що оточували Чаленка, і вона розповіла про свій план.
Гайдук повернувся до Чаленка і попросив його утриматися від якихось рішучих дій — принаймні, упродовж однієї години, почекати — може, вдасться увійти в контакт зі слизовиками. Чаленко, розгубленість якого штовхала на будь-які безглузді, але рішучі дії, неохоче погодився.
Вони залишили тимчасовий штаб, в якому зростали суєта і напруження, у супроводі двох офіцерів РОК повернулися до початків вулиці Банкової, зануреної в темряву, й, пройшовши через подвір'я будинку, в якому колись жив Гайдук, опинилися в сусідньому дворі, перетвореному на звалище старих холодильників і телевізорів.
Оля йшла попереду, присвічуючи дорогу ліхтарем, шукаючи прохід у нагромадженні непотрібного заліза та електроніки. Вони побачили вхід до старого бомбосховища, побудованого ще в часи Третьої світової війни. Оля обережно відкрила залізні двері — на них війнув важкий запах сирості, плісняви й тривоги.
Оля приклала палець до губ й обережно почала спускатися до підземелля.
— Чага, — тихо покликала вона. — Ти мене чуєш? Відповіді не було.
Оля знову неголосно вимовила це дивне ім'я: Чага.
Гайдук тримав напоготові «Беретту» — на випадок чогось непередбачуваного. Нарешті через кілька хвилин почувся шелест, і з підвалу бомбосховища виринула чиясь тінь.
— Олю, це ти?
— Я, я, не бійся. Зі мною мій чоловік. Він не зробить тобі нічого поганого.
Гайдук побачив у світлі ліхтаря дивну істоту, майже прозору, — лисого підлітка, напівголого, з худим, скелетоподібним торсом, в драних шортах, який, недовірливо мружачись, не поспішав підніматися вгору.
— Треба поговорити, — сказала Оля. — Можеш піднятися?
— Ні, краще ви зайдіть до мене, — запросив Чага.
Офіцери залишились біля входу до бомбосховища, а Оля та Гайдук увійшли до шлюзової підземної кімнати: масивні сталеві двері, що вели до основних приміщень сховища, були зачинені. Сіли на жорсткі металеві сидіння, які нагадали Гайдукові відсік у госпітальному літаку «Ланкастер-27».
— Він хто? — вказав Чага на Гайдука, втупившись очима в його камуфляжну куртку. — Державний убивця? Я не хочу з ним розмовляти.
— Ні, ні, це добра людина, — запевнила Оля. — Він — колишній священик.
— Гаразд, — погодився Чага. — Що треба?
— Розкажи, що відбувається?
— Бандити з групускули КОМАН захопили владу в комуні. Диктують нам свою волю. Їх меншість. Але їх усі бояться. В них зброя і вибухівка. Більшість взагалі не розуміє, що відбувається. Напередодні КОМАНи передали нам велику партію драгів. Тому ніякого опору немає. Але найбільше свинство, що ці паскуди заклали вибухівку під будинком для сиріт біля Ботанічного саду.
Оля перезирнулася з Гайдуком.
Наче зрозумівши хід їхніх думок, Чага застеріг:
— Зараз ніч, діти сплять. Якщо їх почнуть евакуйовувати, КОМАНи негайно підірвуть будинок.
— Чи можна якось розтягти строк ультиматуму? — Гайдук згадав, що в тому сиротинці живуть брати і сестричка Святополка Рьонгвальда-Блідого. — Хоча б тому, що президент повернеться до Києва через вісімнадцять годин.
— Не знаю, — почав чухати брудними руками худе тіло Чага. — Треба порадитись. Можете почекати? Я швидко.
Він прослизнув до сусіднього приміщення, грюкнувши сталевими дверима.
— Чи можна йому вірити? — Гайдук зняв куртку й накинув на плечі Олі. «Беретту» заткнув за брючний пояс — за спиною.
— В нас немає іншого виходу. Ніколи не думала, що таке може статися. Слизовики — дуже тихі, миролюбні істоти.
Гайдук визирнув на подвір'я й наказав одному з офіцерів піти до Ча-ленка й сказати, щоб негайно оточили сиротинець, приготувавши все до евакуації дітей, і вислали саперів, але не робили різких рухів, бо з'явилася надія на переговори. Також Гайдук попросив викликати Палія. Хотів домовитися на випадок виникнення непередбачуваних ситуацій. Коли повернувся до підвалу, побачив, що Чага вже стоїть у бункері.
— Є пропозиція почати попередні переговори. З нашого боку будуть Гоб, Tac, Зореслава і я. Від вас Оля — ми їй довіряємо, як виняток — її чоловік, якому не довіряємо, бо в цієї людини дві душі, й митрополит Ізидор, якому довіряємо. Tac і Зореслава — представники КОМАН. Гоб — координатор Білого братства. Зустріч — через одну годину в підземному тунелі, що йде від станції метро Хрещатик. І передайте президенту: нехай швидше повертається. Може статися велике нещастя.
Чага чемно нахилив голову, наче буддійський монах, що запрошує на священну церемонію, й Гайдук, відчувши холод у тілі, побачив на лисій маківці слизовика, там, де в дітей буває тім'ячко, справжнє третє око, яке незмигно дивилося на Олю та генерала. На відміну від невиразних очиць Чаги, погляд його третього ока був суворий і сповнений незрозумілої каральної сили.
53
Таємний тунель, що йшов від станції «Хрещатик» убік Особливого відділу, скидався на не закінчену будівельниками й покинуту лінію метрополітену: коротка платформа, склепіння без усяких оздоб. На платформу принесли канцелярський стіл, стільці, поставили кілька пляшок мінеральної води «Печерська»; за наполяганням Чаленка, про всяк
