Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Екст - Геннадій Обушній

Екст - Геннадій Обушній

Читаємо онлайн Екст - Геннадій Обушній
інертній чоловічій масі. Улісс викликав першого помічника: середній вік, на батьківщині дружина і дві дочки.

— Як настрій, Тирсе?

— Поки що ніяк, сер.

— Як екіпаж?

— Зміни є. На краще чи на гірше? Важко сказати. У будь-якому разі, почали більше спілкуватися. З’явилися емоції. Різні, правда.

— Про що говорять?

— Про різне. Головне, що не мовчать.

Викликав Рут.

— Ви задоволені, мадам? Як настрій?

— Краще, ніж тиждень тому, сер.

— Як ваша, вибачте, зграя? Що ще задумали?

— Обдумуємо практичну реалізацію проекту.

Це вже проект?! Гаразд, процеси йдуть. Поки якось все дуже гладко. Треба внести якийсь збурюючий фактор.

— До уваги екіпажу! Призначені на сьогодні чоловічі збори переносяться на завтра.

Про нове місце і час повідомлю ввечері. Подіяло. Народ зрозумів, що у командування немає остаточної позиції і багато що залежить від екіпажу.

Збори пройшли шумно і бурхливо. Але це вже був інший колектив, з’явилася надія і обережний оптимізм. Потім був загальний збір екіпажу. Недовгий. Все було ясно і прийнятно. Більшості. Нечисленній меншості було байдуже. Відправили паливній експедиції докладний звіт про останні події. Вони теж мають визначитися.

Робота на борту пожвавилась. Консервація продовжувалась. Один вантажний ангар перебудовували під величезний відсік анабіозу, який скоро прийме більшу частину екіпажу.

А з найбільшого ангару почали створювати Оазу — шматочок планетарної поверхні. Навіщо? Так вирішили жінки. Вголос ніхто не говорив про призначення зони, але всі знали. Тут зростатимуть діти, і з народження вони будуть знати, що світ не обмежений корпусом крейсера. Будуть знати, що попереду їх чекають безкраї простори планет, які зараз можна побачити тільки в фільмах. А поки майбутнє можна буде відчути тут, погрітися на сонечку, скупатися в річці, походити по траві, відчути, що таке вітер і дощ.

Але ж скільки клопоту завдав цей задум! Технічні питання вирішилися просто. Звільнили цілісний блок 500 на 700 метрів, заввишки 50 метрів. Роздробили на гравій кілька забортних скель і засипали зону двометровим шаром. Продумали освітлення, вітер і дощ. Створили річку зі струмками.

Знайшли в колекціях життєздатне насіння, з ягід і фруктів повитягали кісточки. А куди це все саджати? Де взяти справжній ґрунт і його мікрофлору? Біологи сказали: давайте без фанатизму, потрібно спочатку посадити все на гідропоніку і паралельно займатися ґрунтом. Це було непросте завдання, але і його вирішили. Вирішували всім екіпажем, і через якусь сотню років мали повноцінний півметровий гумус.

Але це буде потім. А зараз це важка робота, нервова і виснажлива. Особливо для Улісса і Рут. Склалося так, що вона стала в крейсері другою за значенням фігурою, зваливши на себе малозрозумілу іншим функцію жіночого лідера. Її вже називають «матінкою» і засипають усіма жіночими проблемами. Це понад звичну штатну роботу. І мимоволі їй доводилося бачитися з Уліссом кілька разів щодня. Схудла, з запалими очима, щось наполегливо втокмачувала йому в центральній рубці. Він не менш вперто відбивався, а потім вирішив збити її з пантелику:

— Рут, ви коли-небудь їсте?

— Снідала.

— Сьогодні?

— Так, сьогодні! Яке вам діло до того, коли і що я їм?

— Та як хочете! А от я зголоднів. Голова не варить. Давайте поїмо і продовжимо.

Приплив контейнер, вони поїли. Улісс відволікся на виклик, а коли повернувся, то побачив, що Рут спить, поклавши голову на стіл.

У мозку Улісса щось клацнуло, і всі проблеми світобудови відступили перед головною — Рут може змерзнути, і її конче потрібно вкрити.

За півгодини вона прокинулася, провела щокою по пухнастому пледу і сказала:

— Дякую. Чесно кажучи, не очікувала. Мається на увазі, не очікувала, що засну. Так на чому ми зупинилися?

Але не стерти того що сталося, на чому б не зупинилися. Улісс вперше розгледів живу людину в давній знайомій, іменитому планетологу, сухуватій «академічці» і занадто емоційній «матінці». І не просто живу людину, а жінку. Хоча довго сам собі не зізнавався.

Рут теж по-іншому глянула на бездоганного функціонала Кепа, як позаочі називали Улісса.

Поки проросте зернятко цього епізоду, мине ще чимало часу. Часу, за який обидва змиряться з невідворотністю втрати коханих, рідних і близьких. Факт, що життя розпорядилося ними за своїм планом. Коли через двадцять років Улісс і Рут в один день йшли в анабіоз, їх проводжали дві дочки.

Прощання

Ми слухали Улісса, не перериваючи. Коли він закінчив, я запитав:

— Капітане, ви вірили, що чините правильно?

— Тут немає питання віри. Ми просто робили необхідне. І ми маємо винагороду.

— Яку саме?

Він розвернув у наш бік рамку, що стояла на столі. Стаціонарна голограма — двоє хлопчиків і дівчинка.

— Життя, Джоне. Це мої народжені в крейсері пра..., коротше, онуки. А всього нас уже вісім тисяч. І всі члени Першого екіпажу, що пережили Катастрофу, живі.

Монітори згасли. Я вибачився і залишив борт Кет. Маленькому екіпажу було про що поговорити. Життя тривало. Лео вже досить зміцнів і повеселішав. Навчився і пристрастився їздити верхи. Ганяв наввипередки з Семмі і навіть кілька разів виграв. Мені ж доводилося частенько мотатися в Комітет і пропускати вечірні посиденьки. А шкода! Компанія, що збиралася, не мала рівних — Лео, Семмі, Кет, Грейс, Яна, Клим.

Сиділи зазвичай на терасі, щоб Яна теж брала участь, розповідали, згадували, просто мовчали, дивилися на захід сонця. Лео розповідав про життя на Батьківщині, Кет і Семмі про епізоди своєї епопеї і цікаві світи, Кет частенько сідала на коня і демонструвала свою виїздку, Грейс здавала багато компромату на мене, Клим говорив менше, але багато ілюстрував, Яна — про космічну частину свого життя і постійну війну з дрібного живністю тут. Багато було смішних історій, а почуття гумору мали всі.

Гостей майже не бувало. Одного разу приїжджав Чин Лі, як приватна особа. Прилетів він на один вечір у супроводі Прем’єра Атти, а полетів лише за дві доби. Лео спочатку помітно ніяковів, бо вдома він не зустрічався з ханнівською першою особою. Але Чин виявився простий у спілкуванні, і міжгалактична незручність швидко минула.

І якось раз була онучка Мері. Довго сиділа з нами, слухала, мовчала, гризла сир і заснула у мене на руках. Бачила б нас Анюта!

У Камоа, столицю Атти, ми не літали, а в окружному центрі Миргороді були. У міру галасливе місто, населене переважно молоддю. Кілька університетів з неодмінними кампусами, безліч великих і малих ресторанчиків і бістро — все, що потрібно молодим.

Але підійшов до кінця відведений Уліссом

Відгуки про книгу Екст - Геннадій Обушній (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: