Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко

Мiноносець був уже близько. По його палубi перебiгали люди, метушилися бiля гармат i механiзмiв. Звичайно, вони зразу помiтили, що "Люцифер" виринув iз води. З труб "Сан-Себастiана" повалили густi хмари диму. Корабель описав пiвколо i ринув прямо на "Люцифер". Водночас почали опускатися нижче й нижче стволи його гармат, готуючись намацати цiль. Ернан Рамiро наче не помiчав загрози, що насувалася, вiн спокiйно дивився на "Сан-Себастiана", не роблячи жодного руху й не виймаючи рук з кишень.

Олесь розгублено поглядав то на нього, то на мiноносець. Що ж станеться зараз? Адже ворог ось-ось почне обстрiл? З такої вiдстанi не можна промахнутися, снаряди влучать у "Люцифер"... а Капiтан нiчого не дiє, вiн залишає "Люцифер" пiд загрозою неминучого розстрiлу... та невже ж Капiтан розгубився, вагається? Але ж тодi - цiлковита загибель, кiнець...

А стволи гармат все опускалися. Ось вони вже опинилися на рiвнi якоїсь уявлюваної прямої лiнiї, що з'єднувала "Сан-Себастiан", вкритий стальним панциром грiзний мiноносець - з беззбройним "Люцифером", що лiнькувато погойдувався на хвилях. Зараз, зараз пролунає оглушливий залп, що рознесе "Люцифер" на шмаття...

I раптом гармати мiноносця спинилися, застигли в незакiнченому русi, наче в них застопорилися механiзми. А "Сан-Себастiан" замiсть того, щоб затриматися на тому курсi, при якому його гармати були б наведеними на "Люцифер", чомусь продовжував повертатись, мов по iнерцiї. Олесь почав догадуватися, в чому рiч.

- Ха-ха-ха! - пролунав коло нього сухий, короткий смiх, у якому не було нiчого веселого. Навпаки, той смiх звучав погрозливо, в ньому вiдчувалися водночас i гнiв, i глузування. Олесь озирнувся: то смiявся Сивий Капiтан, схопившись за поруччя.

- Ха-ха-ха! - пролунав iще раз той холодний смiх. I Ернан Рамiро заговорив голосно й чiтко, так, що кожне його слово долiтало до людей на мiноносцi. - Ви не чекали цього? Ви думали, що так легко буде розстрiляти мiй "Люцифер"? Даремнi сподiвання, фалангiстськi наймити!

Вiн трохи нахилив голову до переговорної труби:

- Вперед, Валенто!

"Люцифер" ожив. Його металевий корпус завiбрував вiд руху потужних механiзмiв. Нiс повiльно повернув у бiк "Сан-Себастiана". "Люцифер" почав наближатися до мiноносця.

Олесь зрозумiв: дiєю своїх скерованих генераторiв, їх електромагнiтними коливаннями Сивий Капiтан спинив усi механiзми на мiноносцi, як спиняв ранiше мотори танкiв i автомобiлiв. Грiзний досi "Сан-Себастiан" став безпорадним! Вiн не мiг бiльше самостiйно рухатися, ним не можна було керувати, вiн став iграшкою морських хвиль.

Метрiв за сто вiд мiноносця "Люцифер" знову спинився. Звiдси було видно всю безпорадну метушню, яка почалася на палубi "Сан-Себастiана". Мабуть, люди на мiноносцi не розумiли, що сталося, чому застопорилися всi механiзми. Звiдти долiтали збудженi, сердитi вигуки, чиясь роздратована команда, свистки.

У цьому гаморi несподiвано пролунав одинокий сухий пострiл. Куля, випущена з пiстолета, просвистiла десь угорi, над "Люцифером". Сивий Капiтан, не звертаючи на це нiякої уваги, пiдвiв руку. Широким, владним жестом вiн простягнув її в напрямi мiноносця. То був виразний знак того, що вiн хоче щось сказати. На "Сан-Себастiанi" це зрозумiли. Враз на палубi мiноносця стало тихо, люди завмерли там, де стояли, змовкли вигуки i галас, якi досi долинали з вiйськового корабля.

- Чи чуєте ви мене? - запитав гучно Ернан Рамiро.

- Що ви хочете сказати? - долинула вiдповiдь з "Сан-Себастiана". Голос був той самий, що його Олесь чув ранiше, але в ньому не було вже анi впевненостi, анi погрози. Навпаки, в ньому вiдчувалася розгубленiсть.

- Менi нема про що довго з вами говорити, - спокiйно i владно, з вiдтiнком явного презирства промовив Сивий Капiтан. - Насамперед не витрачайте даремно куль з гвинтiвок чи пiстолетiв. Не долетiвши до мене, всi кулi впадуть у море. Якщо ви пiзнали мiй "Люцифер", то, сподiваюсь, можете згадати i про таку його властивiсть, про яку ви, напевне, чули.

Вiдповiдi не було. Стривожене мовчання панувало на "Сан-Себастiанi".

I голос Ернана Рамiро ставав дедалi загрозливiшим, вiн дзвенiв, немов метал, у цiй дивнiй тишi.

- Я знешкодив вашу зброю. Електромагнiтними хвилями моїх генераторiв я спинив усi електромеханiзми на вашому кораблi. Вашi гармати застигли, нерухомi, бо їхнi механiзми також вiдмовилися працювати, покiрнi менi. Все це зробив я. Але це не все, що я зроблю з вами!

Здавалося, багатозначна тривожна тиша ще поглибилася, i нiхто на "Сан-Себастiанi" не наважувався її порушити.

- Ви хотiли розстрiляти мене - за це ви загинете самi! I так буде з усiма, хто надалi спробує заважати моїй великiй помстi. З цього часу я вважаю всi розмови зайвими. Хай тепер говорять не слова, а дiї! Ваш Фернандес оголосив менi вiйну - гаразд, я прийняв її. Йому все одно нiщо не допоможе, а ви, що виконуєте його накази i полюєте на мене, загинете самi. Тi з вас, хто випадково залишиться живий, зможуть передати мої слова iншим: хай опам'ятаються, поки є ще час! Рiвно через п'ять хвилин "Сан-Себастiан" злетить у повiтря вiд вибуху його власних снарядiв i бомб! Я, володар технiки, людина, яка не боїться нiкого i нiчого, бо нею керує святе почуття помсти катам, - тепер єдиний, хто має право наказувати всiм! Я не хотiв вашої загибелi. Але ви самi накликали її на себе. Хай ваша доля навчить iнших. Такий мiй вирок.

Нахилившись до труби, Ернан Рамiро наказав:

- Поставте охоронну завiсу, Валенто! Приготувати електричну мiну!

- Єсть, Капiтане! - долинула глуха вiдповiдь з труби.

- Iди вниз, Олесю, - не повертаючись до юнака, кинув Ернан Рамiро. Це був холодний наказ. Це був зовсiм незвичний для юнака тон, у якому не лишалося й тiнi тих дружнiх iнтонацiй, що до них Олесь звик протягом перебування на "Люциферi".

Спускаючись у люк, Олесь ще раз поглянув на Сивого Капiтана. Ернан Рамiро нерухомо стояв на палубi, заклавши руки в кишенi шкiряної куртки, нахмуривши брови, не зводячи погляду з приреченого ним на загибель мiноносця. Рiзкi, глибокi зморшки з'явилися на його обличчi, що враз немов постарiшало. Вiн щось тихо шепотiв. А на палубi "Сан-Себастiана" метушилися зляканi люди...

Олесь iшов коридором до своєї каюти, вiдчуваючи, що в головi у нього все переплуталося; вiн не мiг дати ладу стрибаючим думкам. Так, фалангiсти оголосили вiйну Сивому Капiтановi. Вони будь-що намагалися знищити його разом з "Люцифером". Що