День Незалежності - Петро Масляк
- Дозвольте вас запросити, - звернувся Хома до дівчини і, не чекаючи відповіді, потягнув її до центру зали, де тупцяло декілька пар.
- У тебе все обличчя в помаді, давай витру, - Леся витягла носову хусточку і почала витирати з Орестового обличчя яскраво червону помаду. При цьому вона зазирала у вічі Хомі. - Ви цілувалися?
- Вона мене поцілувала, не я її. Це доволі суттєва різниця.
- Ну, от і знайшов ти свою кохану. Я так тобі нічим і не зарадила. Сам знайшов. Бачу, ви вже порозумілися і мені пора йти у відставку з посади твоєї секретарки. Та й з твого життя взагалі.
- Не поспішай робити висновки. Мар’яна хотіла мене згвалтувати, - раптом засміявся він. - Майже вимагала, щоб я відвів її до нашої каюти. Це зовсім не та людина, яку я знав раніше. Зовсім інша. Зовні та ж, а всередині геть не та. Стало аж гидко.
Орест раптом засміявся знову:
- А ключі-то від каюти виявляється в тебе. І не лише від каюти, але й від мого серця. Як я цього раніше не помічав?
Орест більш як на голову височів над дівчиною і раптом, не роздумуючи більше ні секунди, прихилив правою рукою її голову на свої груди. Граційна голівка дівчини лягла на широкі груди чоловіка і той відчув, як крізь сорочку на його шкіру просочилось щось мокре і гаряче. Леся мовчки плакала.
Він підняв голову дівчини, зазирнув у її очі і почав цілувати їх, а потім поцілував м’які податливі теплі уста.
- Куди ти сховала ключі від каюти? - запитав він Лесю.
Та мовчки вийняла з кишені ключі і віддала Хомі. Орест міцно взяв дівчину за руку і повів геть. Вона не піднімала голови. В спину їм уперлося два погляди - Мар’яни і головного менеджера. Леся вже не плакала. Вона раптом зупинилася і втомлено запитала його: «Хто я тобі?»
- Кохана дружина, людина з якою я хотів би провести стільки життя, скільки мені долею відміряно.
Вони провели в каюті чудову шлюбну ніч. Орест був дуже ніжний і проявив максимум розуміння, адже до нього Леся ще ніколи не була з чоловіком.
Вранці, чекаючи, що дівчина не підніме очей на людях від сорому, був дуже здивований метаморфозою, яка трапилася з Лесею. Вона ніби враз стала старшою на декілька років. Йшла поруч, тримаючи його за руку і з гордо піднятою головою.
За два тижні вони побралися. Леся перевелася на заочне відділення і за місяць молоде подружжя вирушило до Швеції. На той час Леся була вже вагітна.
Чекаючи свого рейсу на Стокгольм у величній будівлі аеропорту «Бориспіль», Орест сидів з Лесею в ресторані за столиком на двох. Вони куштували якийсь десерт, запиваючи його соком. Розмова не клеїлася.
- Де ти, коханий? - стурбовано запитала Леся. - Десь далеко-далеко. Набагато далі, ніж Швеція. Що тебе турбує? Поділися зі мною.
- Я не знаю, навіщо ми їдемо за кордон, - сказав Орест. - Ну, твоя поїздка цілком осмислена, ти їдеш зі мною. А от навіщо я їду на чужину? Я знаю і вмію те, чого поки що не знає і не вміє в цьому світі ніхто. І ці свої знання буду змушений спрямовувувати на розвиток, добробут і славу іншого народу й іншої країни. Коли я шукав Мар’яну, моя поїздка хоча б мала сенс, я б заробляв гроші і витрачав їх на пошуки коханої. Але тепер у мене є кохана дружина, матір моїх майбутніх дітей. Ну, зароблю я багато грошей, побудую віллу, буду їздити відпочивати по світу, ходитиму до найдорожчих ресторанів. Цього мені в житті замало. Дуже скоро я почну страшенно нудитися. Потім знайду «вихід» в алкоголі або наркотиках. А я ж все життя мріяв зробити щось для своєї країни, свого народу, залишити власний слід в нашій історії. А так, якщо, приміром, фірма «Еріксон» висуне мене на Нобелівську премію, то я буду представляти Швецію, а не Україну.
- Любий, а хто тобі може завадити діяти так, як ти робив у своїй лабораторії у Львові? Виконуй власні дослідження, а сам в цей час, між іншим, винайди щось для своєї країни. Створи з української діаспори організацію, яка буде допомагати захопленню, як би це не парадоксально звучало, українцями «влади» в Україні. Ти ж знаєш, що в нинішньому уряді етнічних українців зовсім немає. Уяви собі, щоб президентом Китаю став японець, і уряд складався з японців, монголів або в’єтнамців. Та такої ганьби не допустила б жодна поважаюча себе нація світу! А ти не знаєш, що тобі робити і куди використовувати гроші?
- Ти права. Але не бери усе це до серця, тобі не можна хвилюватися.
- Як я можу не хвилюватися? Я ж - майбутня мати, - похитала головою Леся. - Неукраїнський уряд знаходиться під п’ятою Росії і вже готовий відправити наших дітей на бійню до Північного Кавказу, щоб догодити північному сусідові. А ти кажеш не хвилюватися!
- Дякую тобі, серденько! Я вже знаю, що мені робити. Чуєш, оголошують посадку на наш рейс. Пішли, зіронько.
Молодята підвелись і рушили на реєстрацію.
ПРО АВТОРАМасляк Петро Олексійович народився у 1948 р. в м. Миргород Полтавської області. Ще школярем двічі був переможцем республіканських олімпіад юних географів-краєзнавців. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Шевченка і аспірантуру Академії наук України. Працював у середній школі, Академії наук, в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Доктор географічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України. Вчений, педагог, публіцист, письменник, громадський діяч. Відомий геополітик і футуролог, наукові передбачення якого мають магічну силу збуватися. Бачить кольорові пророчі сни.
http://sd.org.ua/
Оглавление