День Незалежності - Петро Масляк

- Юра, ти вже відвіз пана Свенсона на теплохід? - запитав Орест у водія.

- Так, Оресте Ярославовичу, вже відвіз.

- Як завжди самого?

- Ні, - посміхнувся водій, - з ним була якась, мабуть, модель або кіноактриса. Дуже гарна і фігура відповідна. Зовсім молоденька. Десь мабуть з Франції, бо вони розмовляли французькою.

- А ти звідки знаєш, що то була саме французька мова?

- Я вже скільки перевозив тих іноземців. В основному говорять англійською, але траплялося немало й французів. Їхню мову не сплутаєш з якоюсь іншою, досить лише раз почути.

- Ти правий, Юро.

- Але ви, Оресте Ярославовичу, мабуть і самого Свенсона переплюнули, - засміявся водій.

- Це тобі такий комплімент, - повернувся Хома до Лесі. -Від захоплених водіїв нашої фірми.

- Я щось не те сказав? - насторожився водій.

- Та ні, думаю, що це саме те, що моїй супутниці зараз потрібне. Раз я сам не здогадався висловити своє захоплення тим, як вона сьогодні виглядає. І не лише сьогодні...

Леся черговий раз зашарілася і гордо скинула голову. Так, перекидаючись нічого не значущими, здавалось би, фразами, вони під’їхали до річкового вокзалу. Біля причалу уже чекав заквітчаний різнокольоровими прапорцями і ілюмінацією чималий теплохід. До нього саме підсаджувалися кілька десятків радісно збуджених веселих людей, які прибували переважно парами. Декому з них працівник на вході вручав ключі від кают. Такі ключі передав він і Орестові.

- У вас, Оресте Ярославовичу, каюта навіть краща, ніж у пана Свенсона, - запевнив він Хому. - Шеф попросив передати його ключі вам і при нагоді нагадати, що компанія, і він особисто, вас дуже цінують.

- Ми що, будемо разом жити в одній каюті? -злякалася Леся.

- Не хвилюйся, разом ми там жити не будемо. Каюти виділили лише щоб перевдягнутися чи відпочити. Ніхто спати цієї ночі взагалі не збирається. Будемо цілу ніч танцювати до упаду і стрибати як молоді цапки. Ось тобі ключі. Якщо виникне потреба припудрити носика чи перевдягтися, сміливо йди до каюти. Це - люкс з ванною кімнатою. На палубах чергуватимуть спеціальні люди, які вкажуть каюти гостям, в якому б стані ті не знаходилися. А для молоді передбачено безліч зручних крісел, де можна відпочити і навіть поспати, якщо такі бажаючі знайдуться.

- Такий гарний теплохід! - висловила своє захоплення Леся, ховаючись за спиною Ореста від суцільного потоку людей, що пропливав повз них.

- Збудований у Німеччині. Давай зробимо так, якщо ти не проти: я проведу тебе до каюти і залишу в ній свої речі. Ти сама там все обдивишся, з усім познайомишся, а потім піднімайся на верхню палубу. Там я тебе й чекатиму.

- Гаразд, - просто відказала Леся.

Вони спустилися до вузького освітленого коридору і знайшли свою каюту. Орест відчинив двері, передав ключі дівчині й заніс до каюти речі. Це була дійсно класна каюта, яка складалася з вітальні, спальні і ванної кімнати. В останній знаходилися необхідні туалетні приладдя. Все сяяло чистою і дихало затишком. Очі Лесі сяяли. Вона була дуже горда, що до її кавалера ставляться у відомій в світі компанії з такою повагою.

- Ну, я тебе чекаю, - сказав Орест, вийшов в коридор і тихенько зачинив двері.

Майже оддразу він почув звук ключа, що повернувся в замку. Орест вийшов на верхню палубу і почав дивитися на те, як теплохід повільно відходить від причалу. Коли на палубу піднялася Леся, вони сіли на лавочку на носі корабля і підставили обличчя свіжому вітрові, який линув назустріч з широких дніпровських просторів. Відчуття було дуже комфортним. Корабель виплив на фарватер і попрямував на південь до Канівського водосховища з його численними островами, затоками й протоками. Лавочки під великим навісом поступово наповнювалися співробітниками компанії і гостями. Багато хто з них підходив до Ореста привітатися. Чоловіки з цікавістю розглядали його супутницю. Потім з’явився і пан Свенсон. Він дуже коротко виступив перед присутніми, нагадавши, що їхня компанія є великою родиною однодумців, об’єднаних спільною метою. На завершення він побажав всім присутнім гарно відпочити й набратися нових сил перед наступним робочим тижнем.

Після цього пішла доволі стандартна розважальна програма. Компанія не поскупилася запросила декількох зірок вітчизняної естради. Офіціанти розносили напої і канапки з м’ясом, сиром та ікрою. Дехто, кого не влаштовували коктейлі і закортіло чогось суттєвішого, посунув до бару. Коли почало сутеніти, лавочки відсунули з середини палуби вбік, під поручні, і почалися танці. Включили святкову ілюмінацію. Немало присутніх вже були добряче підігріті алкоголем і веселилися, як могли. Цілком пристойний оркестр грав, виконуючи численні замовлення. Танці час від часу переривалися різноманітними розіграшами доволі цінних призів.

Після чергового танцю Хома з Лесею всілись на лавочці. До них підійшов головний менеджер компанії й почав розповідати різні веселі історії. І раптом Орестові перехопило подих. Серед гурту молоді, яка танцювала якийсь сучасний танець, він помітив Мар’яну. Не вірячи своїм очам, Хома затинаючись мовив:

- О-о-ось і вона.

- Хто? - не зрозуміла Леся.

- Та Мар’яна ж! - Орест уже стрімко підхопився на ноги й швидко пішов у напрямку до дівчини.

В цей час музика закінчилася, і Орест помітив, що й Мар’яна раптом вирушила в його бік і зупинилася поряд. Вона показувала всім своїм виглядом, що змерзла. Орест скинув з себе піджака і одягнув його на плечі дівчини. Вона зміряла молодого чоловіка насмішкуватим поглядом, ніби оцінювала одяг у крамниці.

- Доброго вечора, Мар’яно, - привітався Орест раптом охриплим голосом, який, здається, йшов із самих глибин його душі.

- Ми знайомі? - здивувалася дівчина. - У мене ж з пам’яттю все в порядку. Такого мена я б не забула. Ніколи.