Чудесний генератор - Володимир Миколайович Владко

— Слухай сюди, — загрозливо сказав він, — слухай. Чи знаєш ти, що таке контур? Контур настроювання? Мовчиш? Не знаєш?.. Теж мені, сучасна людина… Контур настроювання — це комбінація ємності і самоіндукції. Це комбінація конденсатора й котушки. Але — якої котушки?.. Ти бачив у своєму приймачі котушки? Ага, нарешті помічаю, що ти хоч що-небудь бачив у своєму житті. Так ось, то були котушки з багатьма витками — сто, двісті, триста витків. Що більше витків, то більша й самоіндукція. Що більша самоіндукція, то менша частота змінного струму, на яку ця котушка настроєна. Ай, навіть соромно говорити все це…

— Чому?

— Тому, що за наших часів усе це знає перший-ліпший піонер, який, безумовно, робив собі детекторний приймач. Ну, гаразд. Нам потрібна дуже велика, дуже висока частота. Значить, нам треба дуже мало витків. Скільки, як ти думаєш?

— Н-не знаю… Може — п’ять?.. Три?

Містер-Пітерс презирливо махнув рукою:

— П’ять або три витки дадуть просто короткі хвилі. А нам потрібні ультракороткі. І котушка нам потрібна приблизно піввитка. Розумієш?

— Піввитка?..

— Так. І ні на один градус більше. А чому у нас багато втрат?.. Чому ми не можемо працювати на повну потужність? Чому ми не можемо настроюватися на першу-ліпшу завдану високу частоту? Га?

Мовчання. Рома сховав очі, опустивши їх додолу.

— Тому, що у нас самоіндукцією служить, крім нашого піввитка, ще кожен міліметр наших провідників. Та й цього ще мало: за нашою старою схемою, старим принципом добування ультракоротких хвиль, — ми не зможемо все одно одержати таку потужність, яка нам потрібна. Томсонівський контур тут непридатний.

— Який?

— Томсонівський, кажу. Ну, оцей, що складається з ємності та самоіндукції… тю, та хіба не тобі я весь час з’ясовував, що таке контур? Ой, лихо моє з такими помічниками!

Він махнув рукою.

— Слухай, нещасне створіння. Слухай! Томсонівський контур — геть. І весь старий принцип — геть. Котушку, ємність, стару лампу — до біса. І переходимо на цілком нове. Розумієш — цілком нове. Переходимо на…

Містер-Пітерс зробив паузу — і закінчив:

— На ефект магнетрона. От!

Очі його блищали, обличчя палало, мов у гарячці.

— Слухай, слухай уважно. Це ж надзвичайно просто, геніально легко. Ну, от ти знаєш, що в лампі з катода, з волосини розжарення до анода тече струм високої напруги? Електрони відриваються від катода й мчать до анода. Це нормальна картина. А коли ми поставимо катод і анод у магнітне поле? Що тоді?

Рома скромно мовчав. Але Містер-Пітерс і не чекав на відповідь:

— Тоді електронам буде не вільно мчати до анода. Якщо ми дамо досить потужне магнітне поле, то вони, електрони наші, навіть не долетять до анода, а впадуть знов на катод. Ага?

Рома підняв очі: що ж, мовляв, з цього?..

— Нещасний! Якщо ми змінюватимемо потужність магнітного поля, то в нас струм між катодом та анодом то виникатиме, то зникатиме. А це й будуть коливання високої частоти. А взявши їх гармоніку, ми дістанемо ще більшу частоту…

Рома не витримав і позіхнув. Його голова готова була луснути. Стільки електро— і радіотехнічної премудрості сприйняти відразу він не був спроможний. Мабуть, його позіхання висловило це зовсім недвозначно: Містер-Пітерс безнадійно скривив обличчя.

— Нема з тобою про що говорити, обивателю ти нікчемний… От, коли зроблю, тоді подивишся. Рота роззявиш від здивування. А тепер — досить розмов. Треба робити. А ну, починай. Щоб через півгодини від нашого генератора не залишилося й згадки. Будуймо новий..

— Містер-Пітерс, а коли не вийде?

— Боягуз! Нещасний опортуніст! Не може не вийти. Починаймо!

Так почалися події нової великої ери, яку сміливо можна було б назвати «ерою винаходу Містера-Пітерса». Бо дійсно, ця ера, почавшись майже з жартівливої розмови Містера-Пітерса з Ромою, розгорнулася далі в сліпучий феєрверк нових нечуваних винаходів і відкрить. Аркуш паперу, що на ньому зробив свій поспішний рисунок Містер-Пітерс, разом з його записною книжкою, — мусіли ввійти до числа найдорогоцінніших речей в музеї розвитку нової техніки.

Проте, не будемо попереджати події, хай розвивається все своїм шляхом. Наша ж роль — лише спокійно, стримано й об’єктивно занотовувати все чисто, що стосується до цієї дивної історії, цих надзвичайних подій, цього неймовірного ланцюга фактів.

З того моменту й до пізньої ночі Містер-Пітерс та Рома перероблювали генератор. І Рома, захоплений вкрай роботою, повіривши у велетенську вагу й роль цієї роботи, вперше за весь час дослідів у цій лабораторії більш-менш спокійно дивився, як Містер-Пітерс невимушено з’їв більшу половину його просвітленого м’яса і запив просвітленим молоком. Більше того, Рома й собі зробив так, бо відчував зрештою голод. А Містер-Пітерс ще й мурмотів:

— Друже мій, їж, пий. Не в цьому м’ясі, не в цьому молоці щастя. Ми з тобою ще просвічуватимемо тонни м’яса і озера молока. Дай тільки налагодити генератор. Гори м’яса і моря молока. Еверести, Гаурізанкари м’яса, Ніагари, Атлантичні океани молока… ха, просвічуватимемо скільки завгодно!

Вони працювали, не відриваючись і на хвилину. І навіть коли до лабораторії зайшли й принесли з собою гострий і радісний запах морських хвиль, червоного сонячного заходу і свіжого солоного вітру Олесь і Рая, — навіть тоді Містер-Пітерс з Ромою не поглянули із заздрістю на Олеся та з побожністю на Раю. Вони були надто зайняті. Олесь спитав:

— Що це буде?

— Бачиш, переробка — і все, — відповів Рома.

Рая підійшла ближче. Вона помітила на столі рисунок, зроблений на аркуші паперу Містером-Пітерсом, і схилилася над ним. Містер-Пітерс бачив це — і нічого не сказав, хоч раніше він неодмінно зауважив би навіть Раї, що заглядати в чужі рисунки не слід.

Олесь закурив і спокійним поглядом втомленого фізкультурника поглядав на роботу коло генератора. Рая крутилася ближче: її, очевидно, зацікавила робота. А втім, годі було чекати навіть Раї, що на неї сьогодні звернуть увагу. Зрештою, вона вийшла геть. Через п’ять