Капітула Дюни - Френк Херберт

меланж. Його дія досягла вершини й пішла на спад. Відображення Стреггі у вікні показало, що вона чекає завдання. Аколітка знала, що ці хвилини належать винятково прянощам. На своєму ступені не мог­ла дочекатися дня, коли вступить у це таємниче сходження.

«Зичу їй, щоб вона добре з ним впоралася».

Більшість Превелебних Матерів дотримувалися науки й рідко вважали, що прянощі викликають у них залежність. Одраде впевнювалася в цьому щоранку. Приймаєш прянощі впродовж дня, як вимагає твоє тіло, за попередньо завченою схемою: мінімальна достатня доза, щоб збудити метаболічну систему та довести її до вершини працездатності. Із меланжем біологічні потреби вдовольнялися більш гладко. Їжа смакувала краще. Якщо не трапиться нещасливий випадок чи фатальний замах, житимеш значно довше, ніж без нього. Але виникає залежність.

Тіло Одраде відновило сили. Вона закліпала й замислилася про Стреггі. Та, вочевидь, була зацікавлена довгим ранковим ритуалом. Звертаючись до відображення Стреггі у вікні, Одраде сказала:

— Ти вже чула про синдром скасування меланжу?

— Так, Мати Настоятелько.

Їх попереджували, що слід тримати свідомість узалежнення на низькому рівні. Та ці попередження мало що значили для Одраде, вона відчула, як нагромаджується збурення. Ментальні приготування, які вона пройшла, бувши аколіткою (глибоко вкарбовані під час Агонії), вивітрилися під впливом Іншої Пам’яті й плину часу. Пересторога: «Відмова від меланжу усуває з твого життя все найістотніше, а якщо відмовитися від нього у віці, старшому за середній, то це може тебе вбити». Як мало це тепер означало.

— Відмова від прянощів має для мене велике значення, — сказала Одраде. — Я одна з тих, для кого ранковий прийом меланжу є болісним. Певно, тобі вже розповіли про це.

— Мені прикро, Мати Настоятелько.

Одраде вивчала карту. Та показувала видовжений палець пустелі, що тягся на північ, і помітне поширення суходолів на південний схід від Централі, де містився спостережний пункт Шіани. Тоді Одраде перевела погляд на Стреггі, яка з новим інтересом стежила за Матір’ю Настоятелькою.

«Думки про темну сторону прянощів змусили її замис­литися!»

— За наших часів унікальність меланжу рідко береться до уваги, — сказала Одраде. — Усі древні наркотики, які дозволяли собі люди, мають разючу спільну характеристику — усі, крім прянощів. Вони вкорочують життя й завдають болю.

— Нам про це казали, Мати Настоятелько.

— Але вам, ймовірно, не казали, що факт правління може бути затьмарений нашими турботами, причиною яких є Всечесні Матрони. Усі правління (і наше теж) жадають енергії, яка може ввігнати в пастку. Якщо служитимеш мені, відчуєш це у своїх нутрощах, бо щоранку бачитимеш мої страждання. Хай у тобі глибоко закарбується це знання, знання про смертоносну пастку. Не стань недбалою попихачкою, самовпевненим штовхачем, пійманим у систему, що заміняє життя безтурботною смертю, як це роблять Всечесні Матрони. Пам’ятай: дозволені наркотики можуть бути оподатковані, щоб забезпечити платню чи іншим чином створювати робочі місця для байдужих функціонерів.

Стреггі була здивована.

— Але ж меланж подовжує наше життя, покращує здоров’я й посилює апетит на…

Невдоволена гримаса Одраде зупинила її.

«Просто з підручника Аколітки!»

— У нього є й інший бік, Стреггі, і ти це бачиш у мені. Підручник Аколітки не обманює. Однак меланж — це наркотик, і ми від нього залежні.

— Я знаю, що не всі легко його витримують, Мати Настоятелько. Але ви казали, що Всечесні Матрони не вживають його.

— Замінник, який вони вживають, заступає меланж і має деякі позитивні ознаки. А все-таки не може відвернути абстинентних мук і смерті в разі відмови від нього. Теж спричиняє залежність.

— А як же полонянка?

— Мурбелла вживала цей засіб, а тепер перейшла на меланж. Вони взаємозамінні. Цікаво?

— Я… припускаю, що ми довідаємося про це більше. Я помітила, Мати Настоятелько, що ви ніколи не називаєте їх блудницями.

— Як це роблять аколітки? Ах, Стреггі, це лихий вплив Беллонди. О, я розпізнаю цей тиск, — додала, коли Стреггі зібралася було протестувати. — Аколітки відчувають загрозу. Дивляться на Капітулу й думають про неї як про свою фортецю під час довгої ночі блудниць.

— Щось на кшталт цього, Мати Настоятелько. — Вкрай нерішуче.

— Стреггі, ця планета — лише тимчасовий притулок. Сьогодні ми рушаємо на південь, і хай це справить на тебе належний вплив. Прошу, знайди Тамелейн і скажи їй, щоб вона приготувала все те, про що ми домовилися, коли обговорювали відвідини Шіани. Не говори про це нікому іншому.

— Так, Мати Настоятелько. Чи означає це, що я вас супроводжуватиму?

— Я хочу, щоб ти була поруч зі мною. Скажи тій, кого ти навчаєш, що відтепер карта цілковито на її відповідальності.

Коли Стреггі вийшла, Одраде подумала про Шіану й Айдаго. «Вона хоче поговорити з ним, а він хоче поговорити з нею».

Аналіз комунікаторів показав, що ці двоє часто розмовляли за допомогою рук, прикриваючи більшість рухів своїми тілами. Це скидалося на стару бойову мову Атрідів. Одраде розпізнала деякі жести, але не настільки, щоб уловити зміст. Беллонда вимагала, щоб Шіана дала пояснення. «Таємниці!» Одраде була обережнішою: «Хай це трохи потриває. Може, із цього вийде щось цікаве».

«Чого хоче Шіана?»

Хай що задумав Дункан, це стосувалося Теґа. Завдавати болю для повернення первісної пам’яті Теґа — це суперечило суті характеру Дункана.

Одраде помітила це, коли вчора перебила Дунканові роботу над консоллю.

— Ти пізно, Дар. — Не відриваючи погляду від того, над чим працював. «Пізно? Ледь повечоріло».

Він кілька років часто називав її Дар. Як стимул, як нагадування, що він не терпить свого акваріумного існування. Це дратувало Беллонду, вона опиралася «його клятій фаміль­ярності». Беллонду він, звичайно, називав «Белл». Дункан ні для кого не шкодував своїх колючок.

Згадавши це, Одраде зупинилася біля входу до свого кабінету. Дункан гримнув кулаком об стіл поруч із консоллю.

— Для Теґа має бути кращий спосіб!

«Кращий спосіб? Що він мав на увазі?»

Рух далі по коридору, за кабінетом, вирвав її з задуми. Стреггі повертається з Тамелейн. Стреггі заглянула до кімнати чергування аколіток. «Сповістила заступницю з карти пустелі».

На столі Одраде чекав стос архівних записів. Беллонда! Одраде вдивлялася в цю скирту. Хай як вона намагалася делегувати повноваження, завжди зоставався наскладаний залишок. Її радниці вперто наполягали, що впоратися з цими справами може лише Мати Настоятелька. Багато матеріалів з нового набору прислала Беллонда, вимагаючи «підказок і аналізу».

Одраде торкнулася консолі:

— Белл!

У відповідь почувся голос архівної працівниці:

— Мати Настоятелько?

— Поклич сюди Белл! Хочу, щоб