Сплячі красуні - Стівен Кінг

— Еріку, погнали звідси, — почулося ніби з якоїсь далекої країни. Це плаксиво, на межі паніки промовив Кент Дейлі. — Я думаю, він без пам’яті.

— Або в комі, — схоже, тон Курта вказував на те, що це не така вже й трагедія.

— Він не в комі. Він прикидається.

Але Ерік явно й сам нервувався. Він нахилився. Очі в Джареда були заплющені, але він відчув, як подужчав запах Ерікового одеколону «Акс»[160]. Господи, чи він у ньому купається?

— Норкроссе!

Джаред лежав нерухомо. Господи, от якби тут трапилося проїхати машині поліції, нехай навіть за кремом буде його мати, хай би якими неприємними наступні пояснення не були. Але кавалерія вчасно прибуває тільки в кіно.

— Норкроссе, якщо ти не розплющиш очі, я вдарю тебе по яйцях, і вдарю, курва, сильно.

Джаред розплющив очі.

— Добре, — сказав Ерік, усміхаючись. — Нема шкоди, нема образ.

Джаред, який вважав, що зазнав великої шкоди — як від тієї машини, яка його збила, так і від цих хлопців — промовчав. Це здавалося найрозумнішою поведінкою.

— Ми нічого кривдного не зробили тій старій пані, і в тебе вигляд не такий уже й поганий. Принаймні ніяких кісток не стирчить із ніг крізь холоші штанів. Тож розійдемося красиво. Після того, як ти віддаси мені свій телефон, тобто.

Джаред похитав головою.

— Ну ти й гівнюк, — промовив Ерік з добродушною поблажливістю, немов до якогось цуцика, який щойно напудив на килим. — Курте! Кенте! Тримайте його.

— Господи, Еріку, ну я не знаю, — сказав Кент.

— Я знаю. Тримайте його.

Озвався Курт:

— А що, як у нього щось, типу, внутрішніх поранень?

— Нема в нього нічого. Та машина його ледь чесонула. Тримайте вже його.

Джаред спробував відповзти, але Курт притис йому одне плече, а Кент інше. У нього боліло все тіло, в коліні біль був найдужчий, і не було жодного сенсу битися з цими хлопцями. Він почувався дивно апатичним. Подумав, що це, либонь, від отриманого шоку.

— Телефон, — клацнув пальцями Ерік. — Давай сюди.

І це той парубок, з яким Мері збирається на концерт. Ось він, саме цей.

— Я його в лісі загубив.

Джаред дивився на нього вгору, намагаючись не заплакати. Заплакати — це було б найгірше.

Ерік зітхнув, присів на коліна і почав обмацувати кишені Джареда. У правій передній він налапав прямокутник айфона і витяг його.

— Ну чому ти такий мудак, Норкроссе?

Тепер він заговорив роздратовано і втомлено, як ото коли кажуть: «Ти зіпсував мені весь день».

– Є тут мудак, але це не я, — сказав Джаред. Він щосили моргав, щоб утримати сльози від пролиття. — Ти збирався помочитися їй у вухо.

— Нічого такого. Яким ти мусиш бути мерзотником, щоб навіть подумати таке, Норкроссе. То був жарт, — сказав Курт. — Хлопчаче базікання.

Допрягся з дорогою душею й Кент, наче вони не сиділи на ньому, а провадили якусь мирну дискусію.

— Авжеж, просто хлопчаче базікання! Ми просто дуркували. Як ото в перевдягальні. Не будь смішним, Джареде.

— Я хочу розійтися краями, — оголосив Ерік. Говорячи, він тицяв в екран Джаредового телефона. — Через Мері. Я знаю, що вона тобі друг, а мені стане більше, ніж просто другом. Отже, нічия. Ми підемо… — він закінчив тицяти. — От, стер відео з твоєї хмари, і кошик випорожнив. Все знищено.

З канави стирчав сірий камінь, Джареду він здався схожим на якийсь сірий язик, що глузує з нього: ня-ня-ня. Ерік кілька разів ударив Джаредовим айфоном об цей камінь, розтрощивши екран, навсібіч розлетілися осколки чорного пластику. Те, що залишилося, він кинув Джареду на груди. Звідти телефон зісковзнув у брудну воду канави.

— Оскільки відео стерте, мені не конче було цього робити, але, поза Мері, я хочу щоб ти зрозумів — це наслідки того, що ти такий сучий нишпорка.

Ерік підвівся.

— Второпав?

Джаред мовчав, але Ерік кивнув, ніби той щось сказав.

— Гаразд. Відпустіть його.

Кент з Куртом підвелися й позадкували. Вигляд у них був напружений, немов вони очікували, що Джаред зараз підхопиться пружиною і почне глушити свінгами, як Рокі Бальбоа.

— Нам досить, — сказав Ерік. — Ми не хочемо мати більше нічого спільного з отим тухлим брудним пиздюком, що лежить отам, правильно? Добре, щоб і тобі цього було досить. Ходімо, хлопці.

Вони залишили його там, у тій канаві. Джаред тримався, поки вони не пішли. Потім він поклав руку собі на очі й ридав. Коли ця частина завершилася, він сів і засунув до кишені рештки телефону. (Від нього відпало ще кілька шматків.)

«Я — лузер, — подумав він. — Та пісня Бека167, вона могла бути написана про мене. Звичайно, було три на одного, та все ж таки я такий лузер».

Він почав шкандибати додому, бо дім — це там, куди ти йдеш, коли тебе скривджено й побито.

Розділ 10

1

До 1997 року Свята Тереза була гидомирною шлакоблочною будівлею, більше схожою на якийсь муніципальний багатоквартирний дім, аніж на лікарню. Але після того, як зрівняли гори Спек та Лукаут, щоб дістатися до покладів вугілля, і здійнявся галас, вугільна компанія Равберсона профінансувала масштабну реновацію. Місцева газета під орудою ліберального демократа — що серед республіканського електорату було синонімом слова комуніст — написала, що це «не краще, ніж хабар за мовчанку». Утім, більшість народу в Три-Окружжі поставилися до проекту загалом схвально. Та ну, говорили клієнти в перукарні Біґбі, там навіть майданчик для гелікоптерів є!

У буденні дні дві парковки: менша — перед флігелем термінової допомоги, більша — перед самою лікарнею, — були хіба що напівзаповненими. Коли цього дня Френк Ґірі завернув на шпитальний заїзд, зайняті були обидві, і розворотний майданчик перед головним входом теж був заставлений машинами. Він побачив чийсь «Пріус» із пом’ятим багажником у тому місці, де його вдарив джип «Черокі», який припаркувався позаду. Розбите скло задньої фари блищало на асфальті, як краплі крові.

Френк не гаяв часу. Вони прибули в «Субару-Аутбеку», Ілейн і Френк виїхали машиною через бордюр на клумбу, де було не зайнято (поки що, у всякому разі), якщо не рахувати статуї Святої Терези, котра колись прикрашала собою вестибюль старої лікарні, та флагштока, де під зоряно-смугастим висів прапор штату, на якому два шахтарі стояли обабіч чогось, схожого на могильний камінь.

За будь-яких інших обставин Ілейн би шпетила його на всі заставки, а вміла вона це робити дійсно вправно: «Що ти робиш? А чи ти сказився? За цю машину ще не сплачено!»

Сьогодні