Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Так ти ще нещаснішою видаєшся, — зауважила студентка, яка наступного дня застала у вбиральні Рен спроби усміхатись до високого дзеркала.
Мідне волосся, коротко обтяте, і ясні-ясні очі. Нефтіда. Усюди ця чудова, сильна,
універсальна ]]> Нефтіда. Гнів ударив зсередини.— Ось іще твоєї думки мені бракувало, — огризнулася дівчина і поспішила піти геть, поки з вуст не зірвалося щось на кшталт «Я тебе ненавиджу».
«Боги, як я низько впала…» — подумала вона, долаючи втомливо довгий шлях від головного корпусу до Брами. Замружилась і проскочила через металеве плетиво, знайоме поколювання пробігло тілом. Тільки в парку біля Академії зникло відчуття, що в спину вчепився погляд невидимих очей.
…Директорка відмовилася втручатись у рішення групи, якщо тільки вони не загрожують нічиєму життю чи здоров’ю. Рен була більш ніж упевнена, що загрожують — її життю і здоров’ю. Аматерасу — ні.
— Бажаєте відпочити кілька днів? — спитала очільниця під час наступного візиту Рен, коли повідомила, що в групі її замінить універсалка Нефтіда. — Можу влаштувати вам офіційні канікули.
— Я ні разу не чула про канікули в Академії, — буркнула дівчина, подумки нашатковуючи Нефтіду на дрібній терці.
— Бо ви в житті не відкривали статуту. Отож?..
* * *Дорога бігла вперед сірою стрічкою, крізь дощ і туман. Час від часу за вікнами пролітали містечка-незнайомці і, теж сірі, тонули в зелені лісів, надто схожі одне на одне. Рен було загалом байдуже, на що вони схожі, доки стіни Академії залишалисьпозаду. «Кілька днів, — сказала Аматерасу. — Для вас небезпечно довше залишатися на віддалі». Рен погодилася й на такий варіант: сумувати, споглядаючи дорогу, все ж краще, аніж вислуховуючи нові завдання від Одіна.
Отож за вікнами пролітали незнайомі пейзажі, а в голові Рен — депресивні думки. У нагрудній кишені лежав лист Аматерасу, який мав гарантувати дівчині теплий прийом у таємничому пансіоні Академії. Пансіон був у містечку під назвою Край Світу.
Світ довкола вже довгий час здавався Рен мильною булькою, котра ризикувала луснути. За Брамою Академії тягнувся парк, а за парком — бруковані вулиці, помережані скверами, крамниці, кав’ярні й паби, тими вулицями ходили люди — звичайні, сущі, смертні, справжні, благословенні в своєму незнанні того, що поряд із ними завихрюється наймогутніше місце сили з-поміж усіх.
Край Світу на око належав до місць людських, але його назва навіювала думки про Академію.
Порожній автобус загальмував біля високих кованих воріт, які підозріло скидалися на вхід до «любого» університету. Рен зістрибнула зі східців, поправила рюкзак на плечі і, не замислюючись, мовила своє ім’я, як і щоранку перед Брамою, — та нічого не відбулося. Як і першого дня в Академії. От якби, як і першого дня, зараз тут з’явилися Діке з Заксом!
Натомість щось натужно заскрипіло, і врешті металеве плетиво розійшлось урізнобіч, відкриваючи довгу, сліпуче-зелену алею, залиту сонцем. Світ по той бік воріт різко відрізнявся від туманної, сірої вулиці. Здавалось, що все — і чисте небо, і зелена трава, і квітники — надто яскраве.
— Ми на вас чекали! Проходьте, богине!
Справа до Рен підійшов чоловік в оливковому костюмі та попрохав її рюкзак. Ліворуч з’явилася мініатюрна дівчина в гірчичній сукні. Вона вклонилась, а тоді впевнено взяла Рен за руку і повела алеєю вперед. На її грудях красувався бейдж із написом «Адміністраторка». Нижче філігранні літери складались в ім’я — Галатея Восьма. Дівчина усміхалася широко, яскраво і фальшиво — як і личило на роботі. Очі Галатеї неспокійно бігали. Врешті адміністраторка сфокусувала погляд на вході.
— Що за несправність? Яку репутацію ви нам створюєте? Позвільняю усіх! — прошипіла адміністраторка і повернулась до чоловіка в оливковому. — Ви, перенесіть речі нашої шановної гості в номер. Ви, підготуйте обід. З гарно просмаженими млинцями, так, звичайно! — Вона хитнула вказівним пальцем, і ще кілька співробітників з поклоном чкурнули виконувати доручення.
— Як ви доїхали, шановна Рендалл Савітрі? — Галатея не стала чекати відповіді й защебетала далі: — Ось тут у нас купальні. Ох, ви, мабуть, погано спали! Але в нас забудете про всі проблеми й почуватиметеся справжньою богинею. Ой, перепрошую, ви і
є ]]> справжньою богинею, так, звичайно!.. Ви, — нищівним тоном звернулась вона до пари покоївок, що проходили поруч. — Найкращу постільну білизну для богині Савітрі. І номер нам потрібен неодмінно з терасою до моря.— Звідки тут море? — здивувалася Рен, мимоволі дозволяючи адміністраторці вести себе далі.
— Тут є
все. ]]> Але прибережна зона з південного боку, а тут ми підтримуємо помірний клімат. Самі розумієте, гості різні, й побажання різні… Ви — оформте картку постійного клієнта для богині Савітрі. Ви ж станете нашою постійною гостею, люба? Неодмінно, так!.. Тут розарій, далі — ресторан… Ви, зарезервуйте для богині Савітрі столик на терасі на вечір. Не хвилюйтесь, люба, ваша сукня вже готова!— Яка сукня? — дівчина зрозуміла, що цей словесний потік не закінчиться ніколи, якщо вона не обірве його. — Я просто хочу відпочити.
Вона випручала долоню з чіпких пальців Галатеї і спинилася.
— Я приїхала відпочивати. Прийти у свій номер. Впасти на ліжко і вмирати там стільки, скільки моїй душі забагнеться.
Рен уявила, як жалюгідно це звучить, проте на обличчі Галатеї досі палала енергійна усмішка.
— Ви зможете вмирати
скільки завгодно ]]> . Але сукня готова — на вечір. Запам’ятайте, люба моя, дірки у вашій душі — річ минуща, а з’являтись у пристойному товаристві личить у всій красі. Ви ж єдина і неповторна богиня Савітрі, авжеж!* * *Коли Рен нарешті опинилась у своєму номері, їй уже геть не хотілося скніти під ковдрою. Піддавшисьраптовому пориву, вона обстригла волосся коротше, ніж будь-коли, — і замість розпатланих темних кіс, які багато років однаково спадали нижче плечей, попрохала собі акуратне каре. Залишила одне довге пасмо — аби схопити його Ніктиною зав’язкою і завжди мати щось на пам’ять про богиню ночі.
Номер надто скидався на сон:
