Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг
Монотонно стукотіли по рейках колеса.
Через деякий час чорнява дівчина вийняла невеличке дзеркальце. Щоб було видніше, вона сіла на лаві навскіс, повернувши обличчя до вікна.
В цей час якийсь чоловік пройшов коридором у напрямі руху поїзда і, як можна було помітити, з цікавістю зазирнув у її купе. Побачивши раптом його в дзеркалі, дівчина здригнулася. Це був той самий, з ювелірного магазина! Паралізуючий жах охопив пасажирку. Вона навіть не наважувалась повернути голову. А чоловік пройшов собі далі, в передню частину вагона.
Кілька хвилин дівчина сиділа, ніби скам'яніла, повернувшись обличчям до вікна. Потім сховала дзеркальце і встала.
Поїзд уповільнив хід, наближаючись до великої станції.
Дівчина відчинила двері свого купе. Молодий хлопець, побачивши, що на її місці лишилася газета, взяв її і теж підвівся.
Коли пасажирка обережно визирнула з купе, щоб оглянути коридор, хлопець за її спиною сказав:
— Будь ласка, ви забули свою газету.
Вона злякано здригнулася. Обернувшись, гнівно блиснула на нього своїми очима, пробурмотіла «дякую» і взяла газету.
Хлопець розчаровано повернувся на своє місце. Він з таким радісним хвилюванням чекав від неї вдячної посмішки, а вийшло зовсім не так.
У коридорі було пусто. Пасажирка хутко попрямувала до заднього виходу. Тут теж нікого не було.
Завищали гальма, поїзд під'їхав до вокзалу станції Байонна. Крізь скляні шибки лівих дверей пагона дівчина побачила перон. Там було повно пасажирів, що вже схвильовано хапалися за свій багаж, готуючись до посадки. Дівчина ще на ходу відчинила протилежні двері й обережно ступила на підніжку. Коли поїзд зупинився, двері, клацнувши, зачинилися. В ту ж мить ліві двері розчинилися навстіж, і в них почали входити пасажири з Байонни.
Праворуч від швидкого поїзда стояв звичайний пасажирський поїзд. Чорнява пасажирка з шкіряною сумочкою непомітно зайшла в нього з недозволеного боку. Але тут вона помітила, що цей поїзд теж щойно прибув, Байонна була його кінцевою станцією; останні пасажири з своїм вантажем виходили з вагонів.
Вийшла й вона.
Через дві години дівчина знову сиділа в швидкому поїзді, з якого вийшла в Трентоні — на останній станції перед Філадельфією. Звідси вона на таксі поїхала в Філадельфійський аеропорт, де приземлялися літаки більшості американських авіаліній.
В одному кінці льотного поля стояли ангари, ремонтні майстерні й аеровокзал. На широкому фасаді ще здалеку видно було напис великими літерами: «Аеропорт Філадельфія».
Чорнява пасажирка в дешевому коричньовому пальті підійшла до віконця і спитала, коли буде літак до Нью-Орлеана.
— Тепер уже тільки завтра вранці, — почулася відповідь.
Зелені очі дівчини блищали сердито й розчаровано.
— І більш ніякої можливості немає?
— Через кілька хвилин одна машина вилітає до Мемфіса. Там можна зробити пересадку. Мемфіс має добрий зв'язок з Нью-Орлеаном.
Трохи подумавши, чорнява дівчина відкрила свою сумочку.
— Ну, добре, я беру одне місце.
Перш ніж приготувати квиток, молода жінка, що сиділа в касі, підняла голову й критично поглянула на скромну зовнішність пасажирки.
— Літак ніде не робить проміжних посадок. Цей маршрут недешевий.
Проте пасажирка біля каси нічого не чула: вона вже поспішно відраховувала гроші.
Як тільки вона ступила на борт літака, приставні сходи відкотили набік. Мотори вже давно прогрівалися, а тепер вони заревли, здійнявши ураганний вітер позаду літака. Зачинились двері, стюардеса дала пасажирам відповідні вказівки, і літак-велетень попрямував до стартової доріжки. Чотиримоторний повітряний корабель дальнього слідування поволі повернув проти вітру, пілот дав повний газ. Мотори заревіли ще гучніше, літак, набираючи швидкість, покотив по стартовій доріжці; промайнув вокзал, потім ангари й майстерні. Машина непомітно відірвалася від землі й полетіла.
Чорнява пасажирка сиділа в передньому ряду зліва й дивилась у вікно вниз на дахи будинків Філадельфії, що наче пливли під нею. Будинки ставали все меншими й меншими; вона побачила залізничний вокзал, по залізничній колії Нью-Йорк — Філадельфія, випускаючи густу хмару білого диму, повз, наче гусениця, поїзд.
До Мемфіса цілих півтори тисячі кілометрів, і літак мав покрити їх без посадки за короткий час. Чорнява пасажирка спробувала заснути. Ландшафт, що розстилався внизу, схожий на мозаїку з жовтих, зелених і коричньових фарб, зовсім не приваблював її.
Стюардеса розносила кану. Пасажири вже звикли до вібрації і монотонного шуму моторів і почали читати газети, дехто їв.
Але чорнява дівчина вже заплющила очі. Вона обхопила руками свою сумочку і в сні міцно притиснула її до себе.
І лише коли сонце вже стояло над хвилястим обрієм на заході і сяяло крізь червонуватофіолетову імлу над колишніми преріями Середнього Заходу, а внизу заблищала широка стрічка Міссісіпі, вона прокинулась.
Стюардеса запропонувала пасажирам пристебнутися поясами до сидінь. Літак ішов на посадку на аеродром Мемфіса.
Чорнявій пасажирці повезло: незабаром вона вже летіла іншим літаком до Нью-Орлеана і незадовго до півночі досягла своєї мети. Таксі доставило її в невеличкий старий готель поблизу гавані. Вивіска над входом, де колись було викарбуване золоте серце, вилиняла. Можна було розібрати лише слово «coeur»[6] — сумні рештки від «Золотого серця Луїзіани».
На другий день вона прочитала в газеті «Геральдо де Мексіко», яку тут читають ще з тих часів, коли південні штати були іспанськими, що в мексиканському місті Реалесі зарізали якогось доктора Нево.
Опівдні, коли вона була відсутня, її кімнату в готелі обшукав якийсь чоловік, що відрекомендувався хазяїнові як кримінальний агент. Заляканий власник готелю не наважився повідомити про це дівчину, коли вона ввечері повернулася з міста.
Через кілька годин стривожені мешканці готелю викликали хазяїна. Вони твердили, ніби в одній з кімнат почули крик і плач. Молода жінка напівроздягнена лежала на своєму ліжку і корчилася від болю.
Подзвонили в госпіталь, і незабаром її забрала машина швидкої допомоги.
На другий день знову прийшов той самий чоловік і повідомив хазяїна, що та дівчина ще вночі померла в госпіталі і що він повинен конфіскувати її речі.
Бліда покоївка мовчки принесла шкіряну дамську сумочку й дешеве коричньове пальто.
Жінку поховали на кладовищі Сент-Луїс поряд з багатьма іншими невідомими.
37
Петер запросив усіх, хто турбувався про долю його батька. Роньяр сидів біля Евеліни Норріс. Жвавий, як завжди, він розважав її бесідою. В товаристві молодої дівчини редактор почував себе у рідній стихії.
Навпроти них сиділи доктор Бергер і Гофстраат. Лікар саме розповідав адвокатові
