Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

Містеру Гуліо,

кореспондентові «Геральдо де Мексіко»,

місто Мехіко.

Без марки — їх у нього все одно не було — вкинув «лист» у скриньку. І коли карта, глухо стукнувши, упала на дно скриньки, Петерові наче камінь із серця звалився.

Евеліна Норріс мовчки здивовано дивилась на нього. Нарешті Петер повернувся до неї і прошепотів:

— Панові Гуліо!

Дівчина нічого не зрозуміла. А тут саме підійшла їхня черга на перевірку. Готельний слуга вже поклав чемодани на контрольний стіл, а Петер вийняв свої документи.

Службовець митниці, що перевіряв їхні паспорти, несподівано встав і почав шептатися з багажними контролерами. Петер перехопив їхні допитливі погляди і все зрозумів. Але тепер, коли він знав, що небезпечний план військового порту надійно лежить у поштовій скриньці, у нього навіть вистачило сил відповісти на ці погляди привітною посмішкою. Як він і передбачав, перевірка проводилась надзвичайно грунтовно і строго: промацували навіть костюм. Нарешті, черга дійшла і до професора. Коли ж нічого такого, що було заборонено мати з собою або за що треба було сплатити мито, не було знайдено, службовці стали привітнішими і, кінець кінцем, один з них приклав до паперів спасенну печатку.

Коли Петер вийшов з приміщення і легенький солонуватий вітер з моря повіяв йому в обличчя, безмежно радісно стало у нього на душі. Там стояв пароплав, що мав відвезти їх на батьківщину, а поряд з ним були батько, якого він знову знайшов, і наречена, що закохано й щасливо дивилась на нього. І від усвідомлення всього цього настрій Петера ставав ще радіснішим.

35

Ювелір — літній, сивий чоловік — зважував на долоні масивний на вигляд золотий браслет. Перед ним на блискучій скляній поверхні прилавка лежав другий, такий же самий.

Зсунувши свої окуляри в золотій оправі вгору, аж на лоба, ювелір почав розглядати дивний візерунок. Так минув певний час. Здавалося, старий зовсім забув, що перед ним стоїть гарненька, елегантна дама, чекаючи на відповідь.

— Так, — сказав нарешті старий, усе ще оглядаючи рідкісну річ, — значить, ви хочете продати обидва ці браслети?

Він знову встановив окуляри на місце і пильно подивився на даму в дорогій соболевій шубі, його допитливий погляд зустрівся з трохи непевним поглядом її сіро-зелених очей. Потім ювелір зітхнув, поклав браслет на прилавок поряд з іншим і зовсім не по-купецькому сказав:

— Вартість цих браслетів важко навіть визначити, бо їхня історична цінність набагато перевищує ціну золота, з якого вони виготовлені, а я, на жаль, можу заплатити лише за золото.

Бельмонт — це була вона — нічого не відповіла йому. Вона лише нервово перебирала пальцями свої рукавички. Не відриваючи погляду від браслетів, ювелір спитав її:

— Я не хочу бути надто цікавим, але оскільки ці браслети дуже й дуже стародавні, мені хотілося б знати, звідки вони у вас. Ми не могли б ви сказати мені про це?

Бельмонт машинально поправила локон, що впав їй на лоб, і відповіла своїм густим грудним голосом:

— Мій чоловік кілька років тому привіз їх з Юкатану.

Ювелір кивнув головою:

— Я так і думав, але… не знаю…

Він удруге зсунув окуляри на лоб й підніс один з браслетів до короткозорих очей. Знову минув деякий час, поки ювелір пильно оглянув з усіх боків цю старовинну й дорогоцінну оздобу.

Нарешті він показав на незвичайні фігурки звірів, вигравірувані вздовж усього золотого обруча.

— Таких фігурок я досі ніколи не бачив на знахідках старомексіканського періоду. На мою думку, ці браслети, мабуть, набагато давнішого походження.

— Може й так, — невпевнено відповіла власниця браслетів, — але я хочу збутися їх, бо вони принесли мені нещастя. Тому я хочу продати їх.

— Але в такому разі ви прийшли не туди, куди слід. Я можу заплатити вам лише частину справжньої вартості цих браслетів. Вам треба було запропонувати їх якомусь знавцеві, що колекціонує такі речі.

Бельмонт похмуро глянула на нього.

— Бачите, — продовжував він, — я людина чесна і тому звертаю вашу увагу на це; я ж не збираюсь одурити вас.

Ювелір замовк ізнову пильно подивився на неї. Лю Бельмонт злегка знизала плечима:

— Це дуже гарно з вашого боку, але у мене тут немає ніяких зв'язків і, крім того, це потребувало б надто багато часу. А мені негайно потрібні гроші.

Старий знов поклав браслет на скло.

— Може, я зміг би допомогти вам у цьому. У мене є знайомі люди, для яких було б просто щастям придбати такі речі. Я можу подзвонити, може…

Бельмонт заперечливо махнула рукою:

— Ні, я так довго не можу чекати. Для мене було б краще зараз продати ці браслети вам.

Ювелір ледве помітно посміхнувся.

— Ми не встигнемо навіть домовитись про ціну, як ця людина буде тут. Варто мені тільки сказати, що ви принесли, і покупець негайно приїде сюди.

Бельмонт пильно глянула на ювеліра. Але в його обличчі не було нічого такого, що могло б викликати підозру. Старий лише запитливо дивився на неї.

Помітивши вагання Бельмонт, ювелір вказав на крісло, що стояло навскіс за нею, і ввічливо запросив її сісти.

— Це не забере багато часу, я вас прошу.

Вона неохоче сіла.

Старий ювелір ще раз глянув на неї, а потім зник у задній частині свого досить просторого магазина.

З глибини магазина вийшла помічниця й заходилася щось переставляти на вітрині.

Знадвору глухо долинав вуличний шум; магазин містився на Фултонстріт — головній артерії Брукліна.

Лю Бельмонт взяла з столика якийсь журнал і почала неуважно перегортати його.

Минуло кілька хвилин, а ювелір не повертався. Це почало непокоїти відвідувачку, і вона мимоволі глянула на прилавок, де все ще лежали обидва її браслети.

В цю мить од вхідних дверей на підлогу впала тінь. Бельмонт повернула голову й побачила якогось чоловіка, що відчиняв важкі, оббиті міддю скляні двері. Вона швидко підвелася, кинулась до прилавка, схопила браслети й поспішно сховала їх у сумку. Але було вже пізно… Незнайомець встиг побачити все і, зупинившись позад неї, тихенько сказав:

— О, вкупі з Нево, мабуть, вигідно вершити справи.

Якусь мить Бельмонт була наче паралізована, але потім різко обернулася до нього. В її очах, як у розлюченої кішки, загрозливо блиснули іскри.

Навіть не зрушивши з місця, незнайомець додав:

— Я дозволяю собі нагадати вам про долю Гленн Девіс. Вона теж думала, що зуміє зрадити нас.

Чоловік тримав обидві руки в кишенях плаща. Тепер він дивився кудись убік, так, ніби йому до Бельмонт не було ніякого діла.

Лю Бельмонт