У вогні - Сьюзен Коллінз

Коли ми завернули за ріг, прямуючи до Столичного кільця, виявилося, що декілька стилістів з інших округів спробували вкрасти ідею Цинни та Порції — змусити своїх трибутів сяяти. Костюми трибутів з Округу 3, що світилися електричним світлом, принаймні мали сенс, оскільки округ виробляє електроніку. Але навіщо погоничам худоби з Округу 10, яких перебрали під корів, вогняні паски? Щоб підсмажитися? Просто жалюгідно.

Але ми з Пітою у своїх мерехтливих костюмах, що мінилися як жаринки, справді зачаровували, тому здебільшого трибути витріщалися тільки на нас. Особливо ми прикували до себе погляди пари з Округу 6 — подейкували, що вони морфліністи. Обоє вони були худі як тріски, з в’ялою жовтуватою шкірою. Вони не змогли відірвати від нас своїх розширених очей, навіть коли зі свого балкона почав промовляти президент Снігоу, вітаючи всіх із Червоною чвертю. Заграв гімн, ми зробили почесне коло Столичним кільцем. Мені здається чи ні? Чи президент також не спускає з мене ока?

Ми з Пітою дочекалися, поки за нами зачиняться двері Тренувального центру, й аж тоді розслабилися. Цинна й Порція були вже там — вони залишилися цілком задоволені нашим виступом. Геймітч цього року також з’явився, тільки він не підійшов до нашої колісниці, а стояв із трибутами з Округу 11. Він кивнув на нас, і вся компанія вирушила до нас, щоб привітатися.

Чича я візуально знала, бо роками спостерігала по телевізору, як вони з Геймітчем п’ють з однієї пляшки. Він темношкірий, на зріст понад метр вісімдесят, одна з рук закінчується куксою — він утратив руку на Іграх, які виграв тридцять років тому. Думаю, що йому пропонували штучну руку, таку як Пітина штучна нога, замість ампутованої, але Чич, мабуть, не захотів.

Жінка на ім’я Сія на вигляд була майже така, як жінки зі Скиби: вона мала оливкову шкіру та прямі чорні коси, в яких майнула сивина. Тільки золотисто-карі очі виказували, що вона з іншого округу. Сії було під шістдесят, але вона й досі здавалася міцною, і не було жодних ознак, що вона топила горе в спиртному, морфліні чи ще якійсь бридоті. Ми й слова не встигли вимовити, а вона вже обійняла мене. І я зразу збагнула: це через Руту і Трача. Не в змозі тримати язика на припоні, я прошепотіла:

— Що з родинами?

— Всі живі, — тихо відповіла вона і тільки тоді відпустила мене.

Чич пригорнув мене здоровою рукою і поцілував просто в губи. Я з переляку відскочила, а вони з Геймітчем розреготались.

Ось і все, що ми встигли зробити, перш ніж охоронці почали грубо підштовхувати нас до ліфтів. Відчувалося, що в Капітолії зовсім не раді приязним стосункам між трибутами, але переможцям було на це начхати. Коли ми з Пітою йшли до ліфта, досі тримаючись за руки, повз мене щось прошурхотіло. Якась дівчина здерла з себе вінок із листя та жбурнула його назад, не надто переймаючись, куди він упаде.

Джоанна Мейсон. Округ 7, лісозаготівля й папір, ось звідки її лісовий костюм. Вона перемогла, дуже переконливо вдавши, що вона слабка й безпомічна, тому її ніхто не чіпав. А потім Джоанна продемонструвала нелюдську здатність убивати... Вона розкуйовдила своє наїжачене волосся та закотила широко посаджені карі очі.

— Тільки поглянь, який у мене жахливий костюм! — звернулась вона до мене. — Мій стиліст — найбільший бовдур у Капітолії. Завдяки йому трибути з нашого округу вже сорок років вдають із себе дерева. Як би я хотіла, щоб мене вдягав Цинна! Ти маєш просто фантастичний вигляд.

Дівчачі балачки. Такі розмови я ніколи не вміла підтримувати. Одяг, зачіски, макіяж... Отож я збрехала:

— Так, Цинна класний. Навіть допоміг мені розробити власну колекцію одягу. Ти б тільки бачила, які сукні він шиє з оксамиту!

Оксамит. Єдина назва тканини, яку мені вдалося швидко пригадати.

— Я бачила. Під час вашого Туру. Оту сукню без бретельок, яку ти вдягала в Окрузі 2. Чи оту темно-синю з діамантами! Сукні були такі розкішні, що мені кортіло пропхати руку крізь екран і зідрати їх із тебе, — промовила Джоанна.

«Закладаюся, що так і було, — подумала я. — І бажано зідрати разом зі шкірою».

Доки ми чекали на ліфт, Джоанна розстебнула свій лісовий костюм, скинула його на підлогу та з огидою відбуцнула. Якщо не рахувати зелених листяних капців, на ній не залишилося нічого.

— Отак краще.

Вгору ми піднімались на одному ліфті, і всю дорогу до сьомого поверху вона базікала з Пітою про його малюнки, а світло від його костюму, що й досі мерехтів, відбивалось на її голих грудях. Коли вона вийшла, я не повернула до Піти голови, але була певна: він підсміюється наді мною. Коли за Чичем і Сією зачинилися двері й ми залишились на самоті, я відкинула його руку, а він вибухнув сміхом.

— Що таке? — гримнула я, коли ми вийшли на своєму поверсі.

— Ти, Катніс. Хіба не бачиш? — здивувався він.

— Що — я? — перепитала я.

— Як гадаєш, чому вони всі так поводяться? Фіней зі своїм рафінадом, Чич зі своїми поцілунками, Джоанна зі своїм стриптизом.

Він спробував додати в голос серйозності, але нічого не вийшло.

— Вони граються з тобою, бо ти така... сама знаєш яка.

— Ні, не знаю, — гаркнула я.

Я і справді й гадки не мала, про що він каже.

— На арені ти відверталася, щоб не побачити мене голого, навіть коли я був напівмертвий. Ти така... безневинна, — нарешті вимовив він.

— Ні, я не така! — вигукнула я. — Минулого року щоразу, коли навколо були камери, я мало не здирала з тебе одяг!

— Так, але... розумієш, за мірками Капітолія ти безневинна, — промовив він, намагаючись мене заспокоїти. — Як на мене, ти ідеальна. Вони просто тебе дражнять.

— Ні, вони глузують із мене, і ти разом із ними! — вигукнула я.

— Таж ні, — Піта похитав головою, але й досі на його вустах грала посмішка.

А я почала серйозно переосмислювати питання про те, хто з цих Ігор повинен вийти живим, але тут відчинилися двері ще одного ліфта.

До нас приєдналися Геймітч та Еффі. Вони мали вдоволений вигляд, але раптом обличчя Геймітча посерйознішало.

«Ну, що цього разу я зробила не так?» — мало не вигукнула я, але потім зрозуміла, що він дивиться на вхід у їдальню у мене за