Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Червона зона - Артем Чапай

Червона зона - Артем Чапай

Читаємо онлайн Червона зона - Артем Чапай
волосся з лоба i сказала:

– Знаю, мiй хороший. Менi теж цього бракує.

Лише раз Умка пiшла зi мною, i я вiдчув у цьому радше спiвчуття, вона пiддалася моїм бажанням, її бажання майже не було, i вже потiм, коли вона лежала бiля мене, поклавши ногу менi на стегно, iншою притуляючись до мене збоку, пестила менi волосся й думала про своє, я занив:

– У-у-у, я так не хочу йти вiд тебе.

– Знаю, Антончику, – вона поцiлувала мене у скроню. – Але головне, що ми разом.

– Так. Це головне, – повторював я й почувався вередливою дитиною.

– Вибач, менi ще треба… – й вона вже неуважна, я бачив, що вона думає про своє, я вiдчував, що заважаю, й поспiшав пiти, поки вона не встигла захотiти, щоб я пiшов. Я ще трохи ходив за нею, мов цуцик, вона йшла з зустрiчi на зустрiч, я вiдчував себе зайвим, прощався, Умiда ще знаходила сили на нiжнiсть i на спробу дати менi вiдчути себе бажаним, а тодi я пiвтори години їхав на Борщагiвку, й хотiв, аби швидше це минуло й ми захистили свiй sex room, дивився крiзь власне вiдображення у вiкнi маршрутки в темряву, притулявся лобом до скла i злився на девелоперiв, якi створили таку ситуацiю, намагався не переносити злiсть на Умку, а на Борщагiвцi залазив по вiконних ґратах на четвертий поверх, вранцi злазив ґратами на роботу, вiдпрацьовував своє у хлiбному кiоску i знов поспiшав на Подiл.

R-22

– Пора, – сказав Валера по гаджету. – Сунуть.

– Всi на Контрактову! – Умiда йшла коридором i стукала долонею по дверях кожної кiмнати комуналки. – Всi на Контрактову! Пора.

По сходах семиповерхiвки тупали ноги, на кожному з поверхiв до нас долучалися новi люди, тут i там стукали дверi. Молода жiнка на ходу плескала себе по кишенi, перевiряючи, чи не забула ключi, другою рукою вона вела семилiтню дiвчинку з довгим чорним волоссям, я ще подумав, як мама не боїться за дитину. Серед iнших поспiшав сусiд знизу Азат, сивий худий вiрменин, якого взяли в будинок на Турiвськiй пiсля вiдселення вiрменських кварталiв бiля роздiльної стiни. Коли я два тижнi тому стояв на даху й дивився, як щоразу пiсля вибуху просiдає черговий будинок, я думав саме про Азата – що вiдчуває вiн, адже тепер він не повернеться у свiй дiм на Хорива. Азат любив хвалитися, як жив колись у зеленiй зонi в Єреванi, мав три вiлли, два приватнi гелiкоптери. Вiн втратив усе у Вiрменiї, бо вирiшив взяти участь у виборах, але пiшов за списком не тiєї партiї. Мусив тiкати. Жiнка й дiти успiшно перебралися до GWE-3, однiєї з зелених зон Захiдної Європи, а сам Азат не змiг пройти секюрiтi в аеропорту, його ай-дi картка засвистiла. Бiльшiсть грошей на рахунках, отримавши код ай-дi, заблокували полiтичнi суперники. Пiсля кiлькох мiсяцiв блукань Азат осiв у REE-17, а з родиною так i не возз'єднався. Тепер вiн втратив усе й тут, i ось колишнiй впливовий жирiк серед нас, арникiв, iде боротись iз девелоперами вже незрозумiло за що, бо його будинок пiдiрвали тиждень тому.

Небо над нами було суцiльно хмарне, без блакитних розривiв i без грозових темних хмар, рiвномiрно сiре – бiльш характерне для пiзньої осенi чи для березня, нiж для середини червня. Земля була пересохла, i там, де не залишилось асфальту, розсипалася на порох, бо давно не було дощу. Я йшов поруч iз Умкою по вулицi Оболонськiй, iз кожного будинку виливалися людськi струмки, п'ятеро тут i шестеро там, i коли ми вийшли на Межигiрську, нас виявилося близько сотнi, люди йшли в ряд по обидва боки проїжджої частини й усi – в один бiк, до Контрактової. Я сподiвався побачити бiльше людей, але у багатьох мешканцiв Подолу ще не скiнчився робочий день, вони перебували в iнших районах REE-17, дехто в зеленiй зонi. Було пiв на третю по обiдi, четвер.

Дехто з молодших людей, що йшли по Межигiрськiй, натягнув маски, клоунськi носи чи бутафорськi капелюхи, якi залишилися вiд повстанського карнавалу. Бiльшiсть вдягли звичайний одяг, бо цього разу задум був iнший. Умiда на ходу розсилала з гаджета повiдомлення для вiльної преси за списком, який здобули люди з числа наших симпатикiв у зеленiй зонi. Якщо вiльна преса й не наважиться перебратися через стiну, то оператори завжди можуть знiмати протистояння з того боку – наприклад, з вiкон хмарочоса Гостинного двору. Мешканцi сламiв навмисне чекали на перший хiд забудовника, щоб забезпечити пряме фiзичне протистояння i, таким чином, яскраву картинку. Адже зрозумiло, що хорошi кадри для вiльної преси – краща приманка, нiж соцiальна справедливiсть та iншi абстракцiї. На вiдмiну вiд сюжетiв про боротьбу мешканцiв сламiв за свої права, кадри фiзичного зiткнення, вiдомi у професiйному середовищi як riot porn, гарантовано продадуться, бо вони цiкавi споживачам не тiльки GEE-17 або REE-17, але й iнших зон.

– Наомi! – гукнула Умiда через вулицю, й дiвчина перейшла до нас. На грудях у неї висiла маска протигазу.

– Що наш план? – запитала Наомi.

– Який у нас план? Хто фiзично сильнiший, той iде на забудовникiв. Переважно чоловiки, деякi з базарниць також, – сказала Умiда. – Решта, як можуть, психологiчно тиснуть на бикiв i допомагають нашим. Крики, галас, бiганина в тилу, тиск на жалiсть. Координаторки на зв'язку мiж собою, – Умiда показала свiй гаджет. – Якщо доведеться тiкати вiд блякiв, бiжимо дворами. Мiсцевiсть знаєте? – вона подивилась i на мене також, тому я покрутив головою.

Умiда махнула, щоб ми з Наомi йшли за нею:

– Це Ярославська. Якщо добiжите, звертайте сюди. Орiєнтуйтесь на виноград, ось, – показала Умiда.

З-під асфальту, здиблюючи його горбом, пiднiмалися старi товстi стебла, вкритi поздовжнiми свiтло-сiрими смугами тонкої кори. Темно-зелені зарості вкривали будинок вiд другого й до останнього поверху. Плодiв у червнi видно не було.

– Тут усе наскрiзне, – сказала Умiда. – Завертаєте з Межигiрської праворуч i пiрнаєте в першу чи другу арку, все одно. Бляки загублять вас, бо сюди зразу не поткнуться. Бояться закритого простору.

Я пiдняв голову, шукаючи орiєнтирiв. Лiворуч висiла зелена, заiржавлена по краях прямокутна табличка, мабуть, столiтньої давності. На нiй було написано: «Товарищи жильцы! Надстройка балконов запрещена». Кожен балкон був надбудований. Вище, над вiкнами другого поверху, йшов горизонтальний ряд гiпсових лев'ячих морд. Заскленi балкони ховали кожен по кiлька левiв, пiд склом одного з балконiв кожна лев'яча морда виявилась пофарбованою в iнший колiр: жовта, тодi фiолетова, зелена, синя,

Відгуки про книгу Червона зона - Артем Чапай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: