Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Савітрі! — Голос професорки Нут вирвав з коловороту чужих емоцій. — Савітрі, негайно поверніть сферу Нортонові.
— Чому? — Дівчина інстинктивно притиснула її до грудей. Непоясненне бажання зайнятися цією мрією пускало міцне коріння в думках.
— Давайте, давайте… Нортоне, я, здається, попереджала вас
особисто ]]> , що мрія повинна бути простою. І здійсненною — від слова «здійснитись».— О, Савітрі мене сама запевняла, що вона знається на таких завданнях, — хмикнув хлопець, і Рен примітила, що в його очах набагато більше багрянцю, ніж карого.
— Нортоне, якщо ви вважаєте, що в такий спосіб дуже дотепно познущалися з новенької, то попрошу вас покинути моє заняття.
— Не просіть, — осміхнувся Закс і миттю рвонув геть із аудиторії.
Ніхто не надав цьому значення: студенти зосередилися на своїх завданнях, і лише декотрі зацікавлено зиркнули в бік виходу. Тож, мабуть, вогняний однокурсник нерідко так поводився — вирішила подумки Рен.
— Ідіть уже, обговоріть із директоркою ваш розклад, — наказала викладачка.
Сфера Нортона досі пульсувала закличним світлом. Дівчина закусила губу. Вдома вона могла б зайнятися цією мрією, зростити її — повільно та виважено. Вдома вона була однією з кращих. Тож і зараз руки самі тяглися до важкого завдання, але не суперечити ж викладачці.
— Я хочу скласти практичне, — мовила дівчина. — Я чудово знаюся на роботі мрієростів.
На підтвердження своїх слів Рен відгорнула волосся та продемонструвала те, чим пишалася, — довгасту сережку в лівому вусі. Темний футляр для крейди подарували їй до випуску — як відзнаку. Лаковане чорне дерево, схоплене двома рядами срібних гілок, завжди було з Рен. Хоча використовувати крейду, заховану всередині, не випадало ще жодного разу — вона чекала найскладніших завдань. Викликів — таких, як мрія Закса Нортона.
Професорка Нут не звернула на сережку уваги. Вона роззирнулась аудиторією і покликала для Рен нового напарника. Ним виявився невисокий хлопець із червоною пов’язкою на голові, з-під якої виривалося пишне, пещене волосся. Викличний погляд одразу ж згасив вітальну усмішку, яка була готова з’явитися на вустах Рендалл.
Студент без зайвих питань обмінявся з нею сферами. Дівчина занурилася в читання — цього разу мрія не здавалася чимось неймовірно далеким чи хвилюючим. Хлопець лише хотів високий бал із практичного. Подумки вибудовуючи вузли підтримки, яких і знадобилося небагато, Рен раділа — напарник працював акуратно, вміло та сам наближався до здійснення бажання.
За кілька хвилин професорка Нут зауважила, що в юнака (звали його Веретрагною) вдалася чудова схема, тож він цілком заслуговує на найвищий бал.
— А що у вас, Савітрі? — Викладачка повернулася до дівчини й примружила темно-сині очі.
— Щось не так? — насторожилася Рендалл. Внутрішній голос підказував, що вона припустилася помилки, але якої? — Я повністю виростила мрію. Вибачте, трохи захопилася, поки будувала схему… — краєм ока дівчина помітила, що й сусідні дуети позирають у їхній бік.
Професорка Нут поморщилася, наче погано розчула.
— Ви зробили
що ]]> ?Розділ 2
Всесвітній потоп вирішує всі проблеми
— Вітаю, ви нас усіх здивували! — повідомила директорка після довгих перемовин із колегами.
Останню годину Рен провела в кабінеті Аматерасу, вслухаючись у розмову тієї з професоркою Нут і грізним на вигляд сивим викладачем. Виявилося, що того звати Одіном і він не абихто, а перший заступник очільниці.
Зі слів викладачів випливало, що Савітрі зробила щось геть незвичайне, а також що
ця Савітрі ]]> — це не та Савітрі ]]> . Бо тій ]]> Савітрі ]]> сили мрієрости не приписували. Хто така «та Савітрі» ]]> , Рендалл не уявляла.Поки точилася суперечка, вона розглядала прилади на полицях. Один із них нагадував автомат, який за дріб’язок із кишень видає круглі цукерки. Тільки замість цукерок усередині ховалися медові намистини з яскравим полиском — зовсім як її кулон. Дівчина не могла їх роздивитися зі свого місця в м’якому кріслі. Та вставати й підходити ближче, поки про неї говорять сама директорка і двоє викладачів, здавалося нечемним. Хоча ті й не звертали на Рен жодної уваги.
— …Але якщо вона не
та ]]> Савітрі, — стишила голос професорка Нут, — то маємо ще одну кандидатку.— Так, на жаль, — погодилася директорка. — Це обговоримо згодом. Наразі треба призначити їй координатора.
— Інакше вона ж тут помре. — Нут поправила масивні окуляри. Вони, як і її обтяте над плечима волосся, відсвічували синявою.
Рен втиснулась у спинку крісла. Помирати їй, певна річ, не хотілося. Не після аварії, яка вже відібрала ледь не всі спогади та півроку життя.
Заступник захрускотів пальцями.
— Знадобиться сильна противага. Та й захист не зашкодить, поки вона така слабка, як…
— Як і всі новенькі, — хутко перебила Аматерасу. Здається, вона єдина пригадувала, що Рендалл їх слухає. — То кого порадите? Може, Енліля? Він останнім часом має знудьгований вигляд на індивідуальних.
— Я
категорично ]]> проти того, щоб навантажувати його турботою про нових студентів, — заперечив Одін. — Претендент на Тріаду повинен зосередитися на завданнях вищого рівня.— Може, Дін? — запропонувала Нут. — Вона товариська і доволі сильна, проте не настільки, щоб опинитися поруч із Енлілем та Агні.
— Фрігг Дін зайнята. А ще — я б не радив нікого скидати з рахунків, поки ми не зняли бодай стихійного ліміту.
— А чому б не Нортона? Він, звичайно, не дарунок Колеса Долі, зате і спуску їй не даватиме.
Зачувши ім’я рудого студента, Рен прислухалась уважніше.
— А це ідея, варта спроби. Вони сьогодні вже мали спільне завдання від мене і навіть не повбивали одне одного, — погодилася директорка, постукуючи кісточками пальців об край
