Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Колір магії - Террі Пратчетт

Колір магії - Террі Пратчетт

Читаємо онлайн Колір магії - Террі Пратчетт
О, якби ж тільки...

— Якби ж тільки в мене була зараз моя знімкувальна коробка, — сказав Двоцвіт, — але вона зосталася там, на тому невільничому кораблі, разом з усім Багажем і...

— Тобі не знадобиться багаж там, куди ми прямуємо, — перебив Ринсвінд. Він похнюпився, журливо спостерігаючи, як вдалині бореться з течією кит, що необачно потрапив у її тенета поблизу Краю.

На горизонті, до якого, здавалося, можна було тепер досягнути рукою, з’явилася біла смуга, і чарівник міг запевнити, що чує, як вона щось приглушено гуркоче.

— А що стається з кораблями після того, як вони спадають у Краєпад? — спитав Двоцвіт.

— Хтозна...

— Тоді, можливо, ми пропливемо зоряним шляхом і пристанемо до якогось іншого світу. — В очах куцого чоловіка з’явився замріяний вираз. — А що — мені подобається такий варіант, — сказав Двоцвіт, повеселівши.

Ринсвінд пирхнув.

На небі зійшло сонце, що було значно більшим тут, на відстані двох гребків від Краю. Вони стояли, спершись спиною об щоглу, кожен занурений у свої власні думки. Час від часу то один, то другий брався за відро і безладно вичерпував ним воду з-під ніг, просто так — знічев’я.

Море довкола них раптом наповнилось життям. Ринсвінд помітив кілька колод, що одна за одною прилаштувались за їхнім човном, а у воді ближче до поверхні було повнісінько-повно всякої риби. Ну, звісно — течія ж, напевне, кишить поживою, яку хвилі злизали з берегів різних континентів ближче до Осердя світу. Він задумався на мить, що б то було за життя, якби довелось увесь час гребти і анітрохи не просуватись уперед. Як же схоже на його власне життя, з прикрістю відзначив він собі. У пінистих обіймах течії він помітив маленьку зелену жабу, яка відчайдушно намагалася з них виборсатися. Він узяв весло і — що дуже здивувало Двоцвіта — обережно простягнув його маленькій амфібії, яка з вдячністю прийняла допомогу. За якусь хвилю з води випірнула пара щелеп і, лязнувши гострими зубами у тому місці, де щойно пливло жабеня, спіймала облизня.

Жабка визирнула до Ринсвінда з прихистку його долонь і з серйозним виглядом вкусила його за великий палець. Двоцвіт загиготів. Ринсвінд засунув жабу собі в кишеню і вдав, ніби нічого не чув.

— Дуже гуманно з твого боку, але навіщо? — сказав Двоцвіт. — За годину це вже не матиме значення.

— Бо так, — туманно прорік Ринсвінд і вилив за борт ще кілька відер води. Вітер жбурляв солоні бризки їм прямо в лице, а течія стала такою сильною, що хвилі налітали звідусіль і з шумом розбивалися об борт їхнього човна. Течія здавалася неприродно теплою. Над морем повисла золотава імла.

Гудіння на горизонті тепер було чутно виразніше. За кілька сотень ярдів від них на поверхню води виплив великий кальмар — таких гігантів Ринсвінд ще в житті не бачив, — він злісно помолотив своїми щупальцями і безслідно зник у пучині. Щось іще, велике і, на щастя, невидиме, тужливо заголосило за пеленою мли. Ескадрон летючих риб майнув у повітря хмариною райдужних цяток і таки пролетів кілька ярдів, перш ніж потрапити, плюснувшись донизу, у водоверть.

Світ потрохи добігав кінця. Ринсвінд випустив своє відро і, вхопившись за щоглу, дивився, як до них, із ревінням, неминуче наближається кінець усієї історії.

— Я мушу це бачити — сказав Двоцвіт і, плутаючись у власних ногах, прожогом метнувся на ніс човна.

Раптом щось важке і тверде втелющилося в бік човна, який обернувся на дев’яносто градусів і став боком до невидимої перешкоди. Коли він різко зупинився, хвиля холодної морської піни прокотилася палубою, і на кілька секунд стіна бурхливої зеленої води кілька футів заввишки накрила Ринсвінда з головою. Він закричав, але підводний світ раптом задзвенів пурпуровою барвою свідомості, що гасне, — саме в цю мить Ринсвінд почав тонути.

Він прийшов до тями і відчув, що захлинається пекучою рідиною. Ринсвінд ковтнув, і його до нутра пройняв біль, що миттю виштовхнув чарівника на твердий ґрунт свідомості.

Дошки палуби муляли йому спину, а зверху над ним схилилось стривожене обличчя Двоцвіта. Чарівник застогнав і змусив себе сісти.

Отже, це була помилка. Край світу виднівся за кілька футів від них.

За ним, трохи нижче від рівня безкінечного Краєпаду, було щось достоту магічне.

Приблизно за сімдесят миль звідти, на достатньо безпечній віддалі від притягальної сили окраїнної течії, невелике дгау[56] з червоними вітрилами, типове для работорговців-фрілансерів, безцільно пливло крізь оксамитові сутінки.

Члени його команди — ті, що залишились, — скупчились на передній палубі довкола людей, що заповзято майстрували пліт.

Його капітан, міцний чолов’яга, що носив тюрбани, як це заведено у племенах Великого Нефу, був досвідченим моряком, тож бачив багато чужоземних народів і чудернацьких речей, яких він захоплював у полон або ж викрадав. Вперше він вийшов у плавання на Безводному океані в пісках найсухішої пустелі диска. (Вода на диску має ще один, невластивий їй деінде, четвертий стан, що зумовлений великою спекою в поєднанні з дивним зневоднювальним впливом октаринового світла: вона випаровується, залишаючи по собі сріблястий осад, наче сипучий пісок, по якому добре змайстрований корпус ковзає, немов по льоду. Безводний океан — незвичайне місце, але не настільки, як його риба. До цього часу капітан ще жодного разу не був по-справжньому наляканий. Тепер він був нажаханий.

— Я нічого не чую, — пробубнів він до свого першого помічника.

Помічник вдивився у сутінки.

— Може, воно хряпнулось через борт? — припустив він з надією в голосі. Наче у відповідь почувся несамовитий гуркіт з нижньої палуби якраз під їхніми ногами, а далі — тріск дерев’яної обшивки. Перелякані матроси збились докупи, розмахуючи сокирами і ліхтарями.

Скоріш за все, вони би не наважилися ними скористатись, навіть якби Чудовисько на них накинулося. Перш ніж вони зрозуміли його жахливу сутність, дехто вже спробував атакувати його з сокирою, після чого воно облишило свої цілеспрямовані обшуки корабля і переключилось на людей, ганяючи їх по палубі або — пожираючи їх? У цьому капітан не був певен. Істота мала вигляд звичайної дерев’яної морської скрині. Трохи більшої, мабуть, ніж звичайна, але не настільки, щоб викликати підозру. І хоча часом в ній виявлялись прості дорожні атрибути — старі шкарпетки і таке інше, подеколи — тут його пересмикнуло від самої згадки — вона, здавалось, була чи радше мала... Він намагався про це не думати. Коротше кажучи, тих матросів,

Відгуки про книгу Колір магії - Террі Пратчетт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: