Срібний трон - Клайв Стейплз Льюїс

що коїться, вибігла директорка школи (котра була, між іншим, жінкою). Коли вона побачила Лева, провалля у стіні, Каспіана, Джил та Юстаса (котрих вона анітрішечки не впізнала), то з нею скоїлася істерика, вона побігла назад у школу та подзвонила в поліцію – щось казала про лева, що втік із цирку, про втікачів-бандитів, що зруйнували стіну та були озброєні мечами.

Посеред усієї тієї метушні Джил та Юстас тихенько прослизнули до школи, де перевдяглися в звичайну шкільну форму замість своїх яскравих одеж. Каспіан повернувся до свого світу, стіна, за волею Аслана, зробилася знов цілою, буцімто нічого з нею і не було. Отже, коли прибула поліція й не знайшла ніякого лева, ніякої зруйнованої стіни й ніяких бандитів, а побачила, що директорка школи поводиться, мов навіжена, – почалося розслідування. І під час розслідування все, що коїлося у цій Експериментальній школі, стало відомо – так із десятеро людей виключили зі школи. І тоді друзі директорки зрозуміли, що діюча директорка бути директоркою не гідна, і зробили її інспектором, аби вона заважала іншим директоркам і директорам. А коли виявилося, що вона і на це не гідна, її перевели до парламенту, де вона щасливо засідає і понині.

Свій розкішний одяг разом із мечем Юстас потай зарив у шкільному садку, а Джил своє плаття нишком пронесла додому й на Новий рік шикувала в ньому на шкільному карнавалі. Із того дня життя в Експериментальній школі змінилося на краще, і вона перетворилася на звичайнісіньку собі школу. А Джил та Юстас лишились вірними друзями на все життя.

А далеко-далеко від цих місць, у Нарнії, король Риліан поховав свого батька, Каспіана-Мореплавця, десятого короля, що мав це ім’я, і довго тужив за ним. Сам він правив Нарнією як треба, і за роки його правління земля розквітла, незважаючи на те, що Трясогуз (нога котрого за три тижні зажила і стала мов новенька) всякий раз зауважував, що за ясним ранком, ймовірно, станеться похмурий вечір та що гарні часи не можуть тривати довіку.

Провалля на схилі тої гори ані засипали, ані мурували, і спекотними літніми днями нарнійці нерідко спускаються туди, запалюють ліхтарі, спускають на воду човни й катаються в них до світанку (якого там, до речі, нема). І довго під темними стелями, у прохолодному повітрі підземелля, над тихою гладдю моря, ллються їхні пісні. А ще вони розповідають одне одному легенди про міста, що лежать на великій глибині під ними. І якщо так трапиться, що вам колись самим пощастить побувати в Нарнії, обов’язково скористайтеся нагодою побувати в цих печерах!

Примітки

1

Йотуни – персонажі скандинавської міфології, велетні, які часто зображуються потворами з двома головами або чотирма руками; за деякими джерелами, передували богам та людям, а жили серед холодної та кам’янистої пустки на північному чи північно-східному краю землі. (Прим. пер.)