Остання збірка - Роберт Шеклі

— Що все це означає? — запитав демон, викидаючи з грудей струмінь холодної води. Вода вдарилася об невидимі стіни п'ятикутника й розлилася по підлозі. Мабуть, у нього спрацював рефлекс: у кімнаті Артура і без того панувала приємна прохолода.

— Я хочу, щоб ти виконав одне моє бажання, — сказав Артур.

Демон був блакитного кольору й неймовірно худий, замість крил стирчали рудиментарні відростки.

Перш ніж відповісти, він двічі поплескав ними себе по кістлявих грудях.

— Я не знаю, хто ти такий і як тобі вдалося мене спіймати, — сказав демон, — але це ти дотепно втяв. Безперечно, дотепно.

— Ніколи теревенити, — нервово відповів Артур, подумки зважуючи, коли саме Нельзевулові заманеться викликати його знову. — Мені потрібні п'ять тонн золота, відомого також під назвами драст, гакатіні чи сап-дер-уп. — Він щомиті чекав, що опиниться у пляшці.

— Розумієш, — сказав холодильний демон, — у тебе, схоже, склалося помилкове враження, щодо мене...

— Даю тобі двадцять чотири години...

— Я не багатий, — сказав холодильний демон. -Я дрібний підприємець, страховий агент. Але якщо ти даси мені час...

— Інакше — пляшка, — докінчив Артур. Він вказав на велику сулію, що стояла в кутку, й одразу зрозумів, що п'ятиметровий холодильний демон в ній аж ніяк не поміститься.

— Коли я викличу тебе наступного разу, сулія буде достатньо місткою, — додав Артур. — Я не чекав, що ти виявишся таким великим.

— У нас є легенди про таємничі зникнення людей, — подумав демон уголос. — Так от, що тоді відбувається! Пекло... Втім, навряд чи мені хто-небудь повірить.

— Принеси драст, — сказав Артур. — Згинь! Холодильного демона не стало.

Артур Гамет знав, що може розраховувати не більш як на добу. Можливо, й менше, адже невідомо, коли Нельзевул вирішить, що час минув. І вже зовсім не відомо, що утне багряно-луската тварюка, якщо її розчарувати втретє. Під кінець дня Артур помітив, що міцно стискає трубу парового опалення. Але чим вона може допомогти проти закляття?! Просто приємно триматися за щось тверде й надійне.

Він подумав, що соромно чіплятися до холодильного демона й зловживати його можливостями. Адже цілком очевидно, що це — несправжній демон, так само несправжній, як і сам Артур. Що ж, він не ув'язнюватиме його в пляшці. Це все одно не допоможе, якщо бажання Нельзевула не буде виконане.

Нарешті Артур знову вимовив слова закляття.

— Ти б зробив п'ятикутник ширшим, — сказав холодильний демон, зіщулившись у незручній позі посеред магічної зони. — Мені бракує місця для...

— Згинь, — сказав Артур , гарячково стираючи крейду з підлоги. Він накреслив п'ятикутник заново, цього разу охопивши ним майже всю кімнату. Сулію (ту саму, бо п'ятиметрової, ясна річ, не знайшлося) він відніс на кухню, сам заліз на шафу й повторив формулу від самого початку. Кімнату знову оповив густий синій туман.

— Тільки не гарячкуй, — сказав холодильний демон з п'ятикутника. — Сап-дер-упу поки що нема. Виникли певні проблеми. Зараз я тобі все поясню. -Він помахав крилами, щоб розвіяти туман. Поруч із ним стояла триметрова сулія. Всередині, зелений від люті, сидів Нельзевул.

Він щось кричав, але накривка була щільно загвинчена, і жоден звук не проникав назовні.

Я знайшов формулу в бібліотеці, — пояснив демон. — Ледь не очманів, коли вона подіяла. Розумієш, я завжди був тверезим бізнесменом і не визнаю цієї надприродної туфти. Але факт залишається фактом. Хай там як, я зачаклував цього демона. — Він ткнув кістлявою рукою у бік сулії. — Але він нізащо не хоче розщедрюватися. Довелося запхати його у пляшку.

Холодильний демон полегшено зітхнув, помітивши посмішку Артура. Вона була рівнозначна скасуванню смертного вироку.

— Навіщо мене у пляшку, — вів далі холодильний демон, — у мене дружина і троє дітей. Знаєш, як це буває. У нас зараз криза у страховій справі й таке інше. Я не наберу п'яти тонн драсту, навіть якщо мені дадуть на підмогу цілу армію. Але щойно я переконаю цього демона...

— Про драст не турбуйся, — перервав його Артур. -Забери лише цього демона із собою. І дбайливо зберігай. Звісно, у пляшці.

— Це можна, — запевнив синьокрилий страховий агент. — А як ми вирішимо із драстом...

— Забудь, — поблажливо промовив Артур. Зрештою, ми, страхові агенти, повинні допомагати один одному. — А ти теж займаєшся пожежами й крадіжками?

— Ні, я працюю по нещасних випадках, — відповів страховий агент. — Але знаєш, я думаю...

У пляшці не тямився від люті й сипав жахливими прокльонами Нельзевул, а два страхові агенти безтурботно обговорювали тонкощі своєї справи.

Те саме, але вдвічі більше

У Нью-Йорку дзвінок у двері завжди лунає саме в ту мить, коли ви зручно вмостилися на дивані, щоб трохи подрімати. Справді сильна особистість, людина мужня й упевнена в собі скаже: «До біса всіх, мій будинок — моя фортеця, а телеграму можна підсунути під двері». Але якщо ви схожі за характером на Едельштайна, то подумаєте, що, очевидно, блондинка з квартири 12С прийшла позичити молотого перцю. Або, можливо, якийсь божевільний продюсер вирішив зняти фільм за листами, що їх ви надсилаєте матері до Санта-Моніки. (Власне, чому б і ні? Адже вони часом знімають фільми й за значно гіршими матеріалами?)

Однак цього разу Едельштайн твердо вирішив не реагувати на дзвінок. Лежачи на дивані із заплющеними очима, він голосно вимовив:

— Я нікого не чекаю.

— Я знаю, — відгукнувся голос по той бік дверей.

— Мені не потрібні енциклопедії, щітки й сухі сніданки, — сухо повідомив Едельштайн. — Що б ви мені не запропонували, в мене це вже є.

— Послухайте, — відповів голос. — Я нічого не продаю. Я хочу вам дещо дати.

Едельштайн посміхнувся тонкою сумною посмішкою мешканця Нью-Йорка, котрому добре відомо: коли вам приносять у дарунок пакет, на якому не стоїть позначка: «Накладний платіж-20 доларів», то це означає, що гроші з вас сподіваються виманити якимось іншим способом.

— Приймати будь-що безкоштовно, — сказав Едельштайн, — я тим більше не можу собі дозволити.

— Але це справді безкоштовно, — підкреслив голос за дверима. — Я маю на увазі, що це нічого не коштуватиме вам ані зараз, ані згодом.

— Мене це не цікавить! — заявив Едельштайн, захоплюючись твердістю свого характеру.

Голос не