Капітула Дюни - Френк Херберт

«Обережно! Вона справді про це думає, прикладаючи ці слова до себе».

Люцілла надала голосу найрозважливішого тону.

— Живете в перебільшеному минулому і намагаєтесь збагнути якесь нерозпізнане майбутнє.

— Ми не віримо у ясновидіння. — «Вірите, та ще й як! Нарешті. От чого вона залишала нас живими».

— Дамо, прошу. В обмеженні себе тісним колом законів завжди є щось розбалансоване.

«Будь обережною! Вона тебе не стримала, коли ти назвала її Дамою».

Велика Всечесна Матрона засовалася на своєму кріслі, аж воно заскрипіло.

— Але ж закони необхідні!

— Необхідні? Це небезпечно.

— Як це?

«М’якше. Вона відчуває загрозу для себе».

— Необхідні норми та закони унеможливлюють адаптацію. Тож неодмінно наступає повний крах. Це як банкіри, що думають, наче купили майбутнє. «Влада за мого часу! К бісу моїх потомків!»

— А що можуть зробити для мене потомки?

«Не кажи цього! Глянь на неї. Вона реагує, виходячи із загального божевілля. Дай їй ще трохи посмакувати».

— Всечесні Матрони починали як терористи. Спершу бюрократи, а терор як обрана зброя.

— Коли зброя у твоїх руках, використай її. Та ми були бунтівницями. Терористи? Це надто хаотично.

«Вона любить це слово — “хаос”. В її розумінні воно означає все, що поза ними. Навіть не питає, звідки ти знаєш про їхні початки. Погодилася з нашими таємничими здібностями».

— Хіба ж не дивно, Дамо… — «Не реагує, продовжуй…» — Як швидко бунтівники впадають у старі схеми, здобувши перемогу? Це не так пастка на шляху всіх урядів, як ілюзія, що очікує кожного, хто здобуває владу.

— Ха! А я думала, що ти скажеш мені щось нове. Ми це знаємо. «Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно».

— Це помилка, Дамо. Правда тонша, але й більш всепроникна. Влада притягує тих, хто піддатливий на розбещення. Хто вразливий до корупції.

— Ти смієш звинувачувати мене в корупції?

«Стеж за очима!»

— Я? Звинувачувати тебе? Єдина людина, яка може це зробити, — ти сама. Я просто викладаю тобі думку Бене Ґессерит.

— І нічого мені не розповідаєш!

— Проте ми віримо, що понад усякими законами існує мораль, яка мусить вартувати, мов сторожовий пес, і пильно стежити за всіма спробами запровадити незмінні правила.

«Ти використала обидва слова в одному реченні, а вона не помітила цього».

— Влада завжди працює, відьмо. Такий закон.

— А уряди, які усталюють себе на достатньо довгий час, дотримуючись цього переконання, неодмінно просякають корупцією.

— Мораль!

«Вона не надто добре володіє сарказмом, особливо коли змушена перейти в оборону».

— Я справді намагалася допомогти тобі, Дамо. Закони небезпечні для всіх — і для невинних, і для винуватих. Не важливо, ким ти себе вважаєш — могутнім чи беззахисним. Вони не містять людського розуміння, не розуміють і самі себе.

— Не існує такої речі, як людське розуміння!

«Відповідь на наше питання. Не людина. Порозмовляй з її підсвідомістю. Та відкрита навстіж».

— Закони завжди потребують інтерпретації. Зв’язані законом не хочуть мати простір для виявів співчуття. Їм взагалі не потрібен вільний простір. «Закон є закон!»

— Так і є! — «Глибока оборона».

— Це небезпечна думка, надто ж для невинних. Люди знають це інстинктивно, тому подібні закони викликають у них обурення. Робляться всякі дрібниці, часто підсвідомі, щоб підважити «закон» і тих, хто займається подібними нісенітницями.

— Як ти смієш називати це нісенітницями? — Наполовину підвелася з крісла, тоді знову опустилася.

— О, так. А закон в особах тих, хто заробляє ним на життя, обурюється, почувши слова, схожі на мої.

— І це слушно, відьмо. — «Але вона не наказала тобі замовкнути».

— «Більше закону! — кажете ви. — Ми потребуємо більше закону». Тож творите нові інструменти неспівчуття і, між іншим, нові ніші для тих, хто паразитує на системі.

— Так завжди було і завжди буде.

— Знову помилка. Це рондо. Котиться й котиться, доки не зачепить не ту особу чи не ту групу. Тоді настає анархія. Хаос. — «Глянь, як підскочила». — Бунтівники, терористи, дедалі сильніші вибухи дикого насилля. Джигад! А все тому, що створено щось нелюдське.

«Приклала руку до підборіддя. Стеж за цим!»

— Як ми так далеко відхилилися від політики, відьмо? Таким був твій намір?

— Ми не відхилилися й на частку міліметра!

— Здогадуюся, що ти зараз скажеш. Що ви, відьми, практикуєте якусь форму демократії.

— Під таким пильним наглядом, якого ти не можеш і уявити.

— Випробуй мене. — «Вона думає, що ти розповіси їй таємницю. Виклади одну».

— Демократія вразлива. Вона легко сходить на манівці, коли перед електоратом проходять парадом цапи-відбувайли. Багаті, жадібні, злочинні, тупі лідери і так далі, до нудоти.

— Ваші переконання такі ж, як і наші. — «Боже, як розпачливо вона прагне, щоб ми були такими, як вона».

— Ти казала, що ви були бюрократами, які збунтувалися. Знаєте цю ваду. Бюрократична верхівка, недосяжна для електорату, завжди розростається до меж енергії системи. Крадучи її у літніх, пенсіонерів, кого завгодно. Особливо ж у тих, кого ми називали колись середнім класом, бо звідти походить більша частина енергії.

— Ви вважаєте себе… середнім класом?

— Ми не думаємо про себе як про щось жорстко окреслене. Але Інша Пам’ять розповідає нам про вади бюрократії. Я припускаю, що ви маєте якусь форму суспільної служби для «нижчих класів».

— Ми дбаємо про своїх людей. — «Яке огидне відлуння».

— Тож знаєте, як це вражає систему голосування, послаблюючи її. Головний симптом: люди не голосують. Інстинкт підказує їм, що це марна річ.

— Демократія, хай там як, — ідіотська ідея!

— Ми погоджуємося. Вона легко скочується в демагогію. Це хвороба, до якої вразливі всі системи, що ґрунтуються на виборах. Але демагогів легко ідентифікувати. Вони багато жестикулюють, виголошують ритмізовані проповіді, вживаючи при цьому слова, що дзвенять від релігійного запалу та богобійної щирості.

«Вона хихотить!»

— Щирість, за якою нічого не стоїть, вимагає тривалої практики, Дамо. Цю практику завжди можна викрити.

— Завдяки Правдомовцям?

«Дивись, як вона схилилася вперед! Ми знову її піймали».

— Завдяки кожному, хто вивчає ознаки: повторення. Значні зусилля, щоб привернути увагу до слів. Немає потреби звертати уваги на слова. Стеж, що робить ця людина. Так ти збагнеш мотиви.

— То ви не маєте демократії. — «Розкажи мені більше таємниць Бене Ґессерит».

— Навпаки, маємо.

— Я думала, що ти казала…

—