Долина совісті - Марина та Сергій Дяченко

А він усе дивився. Доброзичливо, м’яко. Вислухав мене, виміряв тиск, попросив відповісти на декілька запитань…

І відправив на обстеження. До психіатричної клініки.

Друзяко, якоїсь миті мені було так страшно… Це справді жахає: ти знаєш, що правий, але кожне твоє слово — кожне слово чистісінької правди! — сприймається як „маячня стосунку“… Мені здавалося, що вони мене не випустять. Що з цим діагнозом мені митарствувати цілісіньке життя. Що мене замкнуть у психушці і почнуть лікувати… Лікувати, ти уявляєш! Від шизофренії!

Вони так переконливо зі мною розмовляли, що я сам заледве не повірив, що ніяких пут не існує. Що я хворий, і мене треба колоти всякою гидотою тричі на день протягом місяців…

Я й сам дотепер дивуюся: як мені вдалося вирватися? Напевно, я вчасно відступив. Вчасно зізнався, що це смерть мами так на мене подіяла. Що це була істерика. Спроба привернути до себе увагу…

Звідтоді я зарікся говорити про пута — з лікарями.

Уже згодом, коли я подорослішав і в мене з’явилися гроші — я влаштував собі обстеження самостійно. Я платив, мені робили комп’ютерну томографію та решту — графій, мене просвічували і вивчали, аналізували на рівні молекул, я добряче витратився на всі ці неприємні процедури, попутно знайшов у себе безліч дрібних, далеких до суті справи хвороб, — але видимої особливості, що вирізняла б мене з-поміж інших людей, так і не знайшлося».

* * *

Наступного дня вони вийшли на вокзальну платформу великого промислового міста. Влад раніше ніколи не бував тут, зате Анжела, за її словами, прожила тут якийсь час і мала якісь справи. Залишивши Влада за столиком у ресторані, Анжела зникла в невідомому напрямку. Влад чекав її годину, другу, третю, його лихоманило від думки про те, що Анжелу збив на вулиці автомобіль, чи вона могла впасти і зламати ногу, чи просто втекти…

В останнє вірилося важко. Анжела, котра втекла від Влада, — мертва Анжела, тепер це не викликало сумнівів. Як і те, що Влад, кинутий Анжелою напризволяще, проживе не довше.

Він сидів за столиком вокзального ресторану, розглядав коричневу кавову поверхню в чашці — це вже третя чи й четверта чашка, він втратив лік. Думав про те, як перехитрувати долю, як позбутися Анжели і при цьому вижити, але всі його спроби придумати вихід скидалися на метушню крота, що вперся в бетонну стіну і намагається прорити в ній тунель. Виходу не було. Влад сидів над остиглою кавою і чекав Анжелу, але що буде, коли вона повернеться?

Вона прийшла, коли годинник над входом до ресторану показував за п’ять хвилин п’ята. Вона була радісно-збуджена. «Усе гаразд, — сказала, падаючи в крісло навпроти. — Усі мої справи в цій дірі скінчено; тепер можна думати, що робити далі…»

І вп’яла пильний погляд у Влада.

Ще через дві години вони знову сіли на потяг — тепер вже в зворотному напрямку. Владу на хвилину пригадалися колишні часи, коли він, траплялося, місяцями жив у дорозі. Правда, ті переповнені убогі вагони не можна було порівняти з готелем на колесах, місце в якому коштувало чималих грошей. Коли вони з Анжелою сіли в купе, один навпроти одного, і зачинили двері — йому здалося, що вони і не виходили нікуди. Так і їдуть — третю добу.

— Можна мені поцікавитися, які такі справи в тебе тут були?

— Дружба дружбою, точніше, пута путами… — Анжела весело посміхнулася. — А грошики нарізно. Принаймні поки.

— Поки що?

Анжела перестала посміхатися:

— Ти придумав, як мені тебе позбутися?

— Ні, — заперечив Влад. — А ти чекала, що я вигадаю?

Анжела блиснула очима:

— Ти — сформована особистість… Ти стільки років прожив з цим… До речі, скільки? З народження?

— Ні, — неохоче відповів Влад. — Це почалося, коли я був підлітком… І це не має ніякого значення. Ти маєш рацію — я шукав вихід. Якщо був би спосіб боротися з путами — я б уже знав його. Але я не знаю.

— Погано шукав, — припустила Анжела. — Якийсь гіпноз, ну, які-небудь ліки… Вони обов’язково повинні бути. Напевно, це дорого…

Влад мовчав.

— У мене є гроші, — з притиском кинула Анжела. — Чималі, запевняю тебе. Ми оплатимо лікування навпіл… Кожен платить за себе, як у ресторані. Чуєш? Нехай гроші тебе не хвилюють…

Влад мовчав.

— Не бреши, — тихо сказала Анжела. — Такий спосіб існує. Не може не існувати..

Влад мовчав.

Увійшов провідник — перевірити квитки, запропонувати чаю. Влад від чаю відмовився, зате Анжела замовила відразу дві чашки. І в купе надовго зависла мовчанка — поки провідник приніс замовлення, поки Анжела випила першу чашку, другу, а потім промокнула губи серветкою і звела на Влада очі:

— То коли ти знайдеш клініку? Чи мені за це взятися?

Влад перевів погляд за вікно. Сніг майже цілком розтанув, на чорній землі великими юрбами сиділи, дивлячись услід потягові, такі само чорні ворони.

— Не бреши! — вигукнула Анжела, хоча Влад не сказав ні слова. — Є такий спосіб! Обов’язково повинен бути!

— Немає такого способу, — мовив Влад, дивлячись в Анжелині очі. — Якщо був би… Я жив би зараз зовсім по-іншому.

— Брехня, — сказала Анжела. — «По-іншому»… Не жив би ти по-іншому. Живеш, як можеш. І брешеш собі: я, мовляв, не винуватий, це обставини… А ти просто не можеш по-іншому!

— Ось що, — сказав Влад майже ласкаво. — Послухай, красуне, що я розповім тобі. Жоден лікар, жоден екстрасенс, ані знахар, ані інший шарлатан не відв’яже тебе від мене. Як і мене від тебе. Ми сковані великим ланцюгом… іржавим, але міцним, і дуже коротким. І так нам судилося жити — рік за роком, до старості. Той із нас, хто здохне першим, — виявиться щасливчиком, бо другий здохне, конаючи, над його трупом без усілякого комфорту. Ясно?

* * *

Він прокинувся на світанку. Потяг йшов рівно, умиротворено постукували колеса, у купе стояв напівморок. Влад різко сів на постелі — друга полиця була порожня. Анжелиної шуби, що ще вчора займала півкупе, не було теж.

Влад устав. Ривком підняв порожню полицю, заглядаючи в багажник. Зрозуміло, Анжелина сумка зникла, залізна шухляда зяяла порожнечею, тільки в куточку його сиротливо валявся зім’ятий цукерковий фантик.

— Ідіотка, — простогнав Влад уголос.

Визирнув у вікно, намагаючись визначити, де зараз потяг. Певна річ, по соснових стовбурах і телеграфних стовпах можна було визначити