Чорні Журавлі Всесвіту - Володимир Дмитрович Михайлов

— Аякже! — сказав Сенцов. — Обов’язково… Та ще й як! У санаторії! На Землі…

Востаннє оглянули ангар, стоячи в отворі люка. Коробов помітив унизу, майже під самою естакадою, забутий кимось кисневий балон — один з тих, що живили скафандри, і весело всміхнувся: з досвіду знав, що варт забути що-небудь, — обов’язково поїдеш.

Потім усі зібрались на середині вхідного відсіку. Раїн увійшов останнім. Заблимали лампочки, і сталеві важелі, розпрямляючись, повільно втиснули втягнутий шматок обшивки на місце. Все зменшувалась світла шпара. Важелі, дійшовши до місця, глухо брязнули.

В коридорі зняли скафандри. Сенцов ще раз пройшовся по каютах, перевірив, чи все закріплено як слід, щоб не скоїлось чогось під час старту.

Повільно ввійшов у рубку. Рухаючись, мов у сні, розсілися на диванах. Тут усім стало по-справжньому страшно…

Сенцов зупинився біля пульта.

— То як же? Що скажеш, другий пілоте?

— Цікаво, — озвався Коробов, — який усе-таки цей новий спосіб пересування в просторі?

— Доберемося й до нього, — сказав Раїн. — Не виключено, що ми зможемо налагодити зв’язок з ними. А з часом і зустрітися.

— Так, — промовив Сенцов, — зустрінемось. У повному складі.

Він опустився в крісло перед пультом. На мить заплющив очі. Потім натиснув білу кнопку.

Низьке гудіння сповнило рубку. На пульті замиготіли різнокольорові вогники. По одному з екранів заструменіли світлі лінії. Спершу рідкі, вони поступово збиралися в усе щільніший пучок.

Поряд спалахнув другий екран. На його зеленавому тлі з’явився незрозумілий малюнок: кілька рубіново-червоних циліндрів, кожен у кількох місцях оперізували товсті спіралі кабелів.

— Ви тільки подивіться… — захоплено вигукнув Сенцов і потягся по олівець.

Зненацька блокнот, який Сенцов поклав на пульт, сплив, завис у повітрі. Всі відчули дивну легкість, від якої встигли вже відвикнути… Штучна гравітація вимкнулась, дивани повернулись так, що їхня площина стала перпендикулярною до осі корабля. Всі поквапливо вляглися, втонули в диванах. Стало легше дихати. Сенцов зрозумів, що апарати подають у рубку посилену дозу кисню!

— Ну от, — промовив Коробов. — Аж не віриться. Летимо… А настануть же часи, коли школярі будуть плутати епохи і страшенно дивуватимуться, коли вчитель скаже їм, що зореплавання почалося в двадцятому столітті, а зовсім не в десятому, як гадає учень Петров, і що Джордано Бруно згубила інквізиція, а зовсім не гравітація…

— Не забудуть! — сказав Сенцов упевнено. — Ну, по місцях!

В гудінні, що все наростало, ракета здригнулась і повільно поповзла вгору. Це були тільки перші сантиметри з тих мільйонів кілометрів шляху, які вона мала пройти, але вони в якійсь мірі були найголовніші і найтяжчі.

Розімкнулись і розсунулись стіни. Набираючи ходу, ракета проскочила шлюз. Рубку обійняла темрява, в прозорій бані промайнули ребра естакади — і, викинута могутнім магнітним полем, ракета ковзнула у простір.

— Летимо! — тріумфуюче крикнув Азаров і ледве не прикусив язика.

Кругом загриміло сильно й мелодійно, мов сама гармонія небесних сфер, про яку писали в старовину, спустилась на голови екіпажу. Дивани прогнулися, тіла налилися вагою… Це ввімкнулись двигуни, розганяючи ракету.

— Схожі на звичайні, хімічні… — крізь зуби промовив Коробов.

Сенцов не відповів. Втиснутий у крісло, він напружено дивився на екран з червоними циліндрами, ніби чогось чекав. Прискорення зростало, в очах темніло.

Сенцов подумав, що треба було лягти на диван… Але раптом гудіння обірвалось. Прискорення зникло. Всі одночасно попідводили голови. Калве сказав Раїну:

— Страшно було…

— Ще буде, — відповів Раїн. — Але, як сказав один стародавній письменник, це зовсім інша історія…

Сенцов побачив, як з одного рубінового циліндра на екрані вилетів сліпучий, вузький промінь світла. Викинув промінь ще один циліндр, ще…

— Фотонний! На квантових генераторах! — вигукнув Сенцов, відкидаючись у кріслі.

Сліпуче, хоч і пригашене фільтрами, світло бушувало тепер на екрані. Знову прогнулись дивани, на шкалах приладів скочили вгору червоні смуги… В повній тиші головний двигун корабля набирав хід.

— Наступна зупинка — Земля! — урочисто промовив Сенцов. — Він не сяде на Місячну базу, йому це непотрібно. Цікаво, де він приземлиться?

Дивлячись на один з екранів, де, швидко віддаляючись, зменшувалась куля Марса і зовсім уже непомітним здавався щойно залишений ними зореліт, Раїн сказав:

— Схоже на те, що летітимемо лічені дні… Це тобі не політ по орбітальній траєкторії. Він летить по траєкторії світлового променя! Приблизно, звичайно.

— Недарма й вигляд у нього такий! — відповів Сенцов. — Що ж, власне, час би вже почати готуватись до посадки…

— Я все-таки хотів би розібратись у цьому кібернетичному пристрої, — пробурмотів Калве і глянув скоса на Сенцова.

— Стоп! — мовив Сенцов, усім тілом радісно відчуваючи, як плавно, все швидше й швидше розганяється корабель. — Я вам розберусь! Ви не думайте, що коли корабель чужий, то на ньому правила не дійсні. Корабель тепер наш!

І, всміхнувшись, додав:

— Порушувати роботу автоматів під час рейсу заборонено правилами. Без Особливої Необхідності…

Простір був безмежний. Не порожнеча, якою він колись уявлявся, а простір, що кипить згустками, розрідженнями й завихреннями полів. Простір, що незримо вигинається поблизу зірок і полегшено випрямляється далеко від них; він був нескінченний, і корабель загубився в ньому швидше, ніж губиться крапля в океані.