Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Анатолій Григорович Михайленко
Отака ситуація. Добре відома з історії взаємин Центру та регіонів…
По місцевому радіо я почув: створено Коряцький фонд, в правління якого входить і народний депутат СРСР, один з п’яти камчатських депутатів — представник корінного населення Володимир Коянто. Фонд боротиметься за розвиток національних мов, культури національних меншостей, розвиток національних промислів, раціональне використання природних багатств, оздоровлення природного середовища. Фонд вимагає, щоб коряків навчали їхньою мовою.
— А де взяти підручники? — запитує Павло Павлович. — В коряцьких школах вивчають російську мову та іноземну. Депутат Коянто нас критикує: де ж ітельменська мова? Ми кажемо: навчайте. Але з чого? Національних шкіл немає, є змішані. Коряцьке радіо кілька годин передає програми ітельменською мовою. Неформали порушують питання коряцької культури. Всі ці проблеми непрості, задавнені. Хоч би й щодо мови: як її вивчати? Адже коряк-оленяр не розуміє мови коряка-рибалки; в кожного склалось своє вузьке коло понять, пов’язане із специфікою праці, незрозуміле іншому…
Національні меншості на Камчатці становлять усього 10–11 тисяч чоловік. Це значно менше, ніж українців. За територією Коряцький національний округ займає більше половини півострова. Якщо на Камчатці пересічна густота населення — одна людина на квадратний кілометр, то в національному окрузі, на його безмежних просторах, тільки де-не-де зустрічається відрізане од світу поселення. Був час, коли коряків, ітельменів, алеутів зривали з їхніх традиційних земель, оселяли в селах. Виявилось — виривали коріння. Сьогодні національні проблеми корінного населення не менш пекучі, ніж в інших регіонах. Малі народи Півночі й Далекого Сходу стають ще малочисленнішими. На Камчатці перекоси в національній політиці — повсюди.
— Ц’ятдесят років тому було як? — веде далі Павло Павлович Зінов’єв. — Тоді керівні посади займало чимало представників корінного населення. Потім усе поволі змінилося. Хиби треба виправляти.
Як виникали перекоси? Хоч би й так. Із материка фахівець чи керівник поволі перетягував своїх людей. Місцевих, звісно, витісняли. Приїжджим потрібне було житло — їм давали, місцевих просили ще чекати.
Один з обласних керівників розповідав:
— Місцеві — дуже довірливі люди, лагідні на вдачу.
— Довірливі, — зауважив я. — Отож це люди майбутнього.
Можливо, майбутнього. Але — не сьогодення, коли довір’я і м’якості треба менше, ніж рішучості й твердості.
Нині з одинадцяти перших секретарів райкомів партії (чотири північних райони входять до складу Коряцького національного округу) немає жодного корінної національності. Деякі секретарі — з питань ідеології, голова окружної Ради, секретар окружкому комсомолу — місцеві, ітельмени. Чи не звідси твердження, що “раніше національні питання в нас не порушувались, усі жили дружно”.
Дружбу ту, як ми знаємо, можна порівняти з вулицею, що має однобічний рух.
IIIДиво Камчатки — вулкани. Лихо Камчатки — також вулкани. Доки в аеропорту Петропавловська-Камчатського звучали привітання на адресу гостей з України, один із тих, хто нас зустрічав, прошепотів мені:
— Ми дітей вивозимо на материк, а ви — до нас. Позавчора був землетрус. Поки що чотирибальний… Але чекаємо… — і він багатозначно замовк.
Із газети: “В суботу, 8 липня, о 21 годині 32 хвилини за місцевим часом мешканці обласного центру відчули струс під ногами в квартирах. Із сейсмостанції “Петропавловськ” повідомили: за 90 кілометрів од міста, в Авачинській затоці, стався землетрус, який позначався в місті силою чотири бали й особливих збитків людям і будівлям не завдав”.
В суботу — це позавчора.
Того ж таки першого дня всі ми, за порадою господарів, дружно придбали в кіоску випущену тиражем 110 тисяч примірників “Пам’ятку населенню”. На чорному тлі — тривожні рожеві написи: “Сильні землетруси. Сейсмічна небезпека. Заходи обережності. Поради поведінки”. І трішки меншими літерами: “Сильні землетруси — грізне і небезпечне явище природи. На Камчатці вони бувають частіше, ніж в інших місцях нашої планети. Їхні тяжкі наслідки можна зменшити, якщо ви прочитаєте й виконаєте ті рекомендації, що тут викладені”.
Ось так нас зустріли…
Щоправда, в готелі “Петропавловськ”, ще новому, необжитому, нас заспокоїли: будувався, мовляв, з ура* хуванням не менше дев’яти балів. А дев’ятибальні землетруси бувають приблизно раз на триста років. Від цього повідомлення стало легше. Не припаде ж такий землетрус на наше півмісячне перебування на Камчатці? Єдиний дев’ятибальний, достовірно зафіксований, був у 1737 році. Восьмибальні — у 1792, 1841, 1904 (двічі), 1959 роках. Семибальні — в 1952 і 1971.
Чорно-рожева тривожна пам’ятка лежала на столі в готелі, мов сигнал небезпеки. Над нею висіли два динаміки: один завжди ввімкнений, але мовчазний, — для термінового повідомлення. Ми бадьорились, жартували, а потай вивчали пам’ятку. Карта сейсмічного районування свідчила: весь східний берег Камчатки не тільки сейсмічний, а й цунамонебезпечний. Саме тут, на тихоокеанському узбережжі, — епіцентри найбільших землетрусів. Обласний центр входить до дев’ятибальної зони, на Кроноцькому та Камчатському півостровах можливі й пікові — десятибальні.
На захід півострова ймовірна бальність землетрусів зменшується: вісім, сім, шість… Коли ми переїхали в Усть-Большерєцьк, де вище семи балів пам’ятка не обіцяла, на душі й зовсім розпогодилось. А повернувшись до обласного центру, прочитали в газеті: “У вівторок, 18 липня, о 23 годині 41 хвилині за місцевим часом стався землетрус силою чотири бали. Епіцентр землетрусу — за 140 кілометрів, у південній частині Кроноцького заповідника. Збитків землетрус не завдав”.
Камчатку “трусить” часто. Навіть дуже часто. Особливо ж нагнав страху на, населення прогноз нашої землячки, киянки Емми Іванівни Несмянович, про що трохи згодом.
Як у такій напруженій обстановці почуваються Камчатці? Голова облвиконкому Микола Олексійович Синетов відповів:
— Взагалі звикаєш, як до нежитю… — Помовчав, додав: — Але коли намилюєш у ванні голову, намагаєшся якомога швидше змити мило…
Про чотирибальні землетруси згадувана пам’ятка зневажливо мовчить: вони уваги не варті, їх просто не помічають. А втім, вона дає мешканцям “країни сильних землетрусів” багато цінних порад: що робити до, під час і після землетрусу. Принагідно: як поводитись, коли налетить цунамі — висота хвиль океану сягає сорока метрів над рівнем моря. Цунамі — постійний супутник землетрусів. “Якщо цунамі застане вас на березі, треба протягом 15–10 хвилин вибратись на пагорб, вищий за можливу хвилю, або, коли такого пагорба немає, віддалитись од берега на 2–3 кілометри…”
Як це зробити, пам’ятка не пояснює…
Взагалі ж сидіти в затишній київській квартирі, знаючи, який переполох викликали в нас чотирибальні землетруси, й потішатися над камчатською пам’яткою легко. Коли ж сприймаєш її серйозно, стає зрозуміло, чому до всього безладу Камчатки, до суворості її природи додається ще й таке незвичне відчуття, ніби ти завжди ввімкнений в мережу небезпеки і не знаєш, коли напругу збільшать.
Багато що у камчатців не так, як у нас. Наприклад, камчатцям рекомендують прикріплювати
