У вогні - Сьюзен Коллінз

Це була тиха робота, яка цілком поглинала мене й допомагала забути про всі негаразди. Мені подобалося спостерігати за Пітиними руками, коли він малював, примушуючи порожню сторінку розцвітати чорнильними розчерками, додаючи кольору до нашої чорно-жовтої книги. Коли він зосереджувався, вираз його обличчя ставав особливим. Зазвичай спокійний, під час роботи він поринав у задуму і наче відгороджувався від світу. Я і раніше це бачила: на арені, чи коли Піта звертався до народу, а ще коли відштовхував од мене рушниці миротворців у Окрузі 11. Не знаю, що це означає. Я не могла відірвати погляду він Пітиних вій — зазвичай їх і не помічаєш, адже вони дуже світлі. Та якщо придивитися зблизька, коли на них падає сонячне світло, вони здаються золотими і такими довгими, що я дивуюсь: як вони не плутаються, коли він кліпає.

Одного разу по обіді Піта припинив розмальовувати квітку і так раптово звів на мене очі, аж я підскочила, ніби впіймалася на шпигуванні — певною мірою так і було. Але він не звернув на це уваги і тільки промовив:

— Знаєш, я подумав: оце вперше ми робимо разом щось нормальне.

— Так, — погодилась я. Ігри спотворили наші стосунки. Нормального в них ніколи нічого не було. — Приємно — бодай якась переміна.

Щовечора він зносив мене вниз у вітальню, щоб я змінила обстановку, і я дратувала присутніх, вмикаючи телевізор. Зазвичай ми дивимось тільки обов’язкові до перегляду програми, оскільки суміш пропаганди і демонстрації влади Капітолія — включно з кадрами за всі сімдесят чотири роки Голодних ігор — просто нестерпна. Але тепер я шукала дещо особливе. Переспівницю, на яку покладали всі свої надії Твіда й Бонні. Я знала, що це, скоріш за все, безглуздя, але навіть якщо й так, я хотіла переконатися в цьому на власні очі. І назавжди викинути з голови мрію про процвітаючий Округ 13.

Спершу репортаж, присвячений Чорним часам, показали в новинах. Я дивилася на тліючі рештки Будинку правосуддя в Окрузі 13 — і краєм ока вловила чорно-білий низ крила переспівниці у верхньому правому кутку екрана. Але поки що це нічого не доводило. Це просто стара плівка, що розповідає стару історію.

Однак за декілька днів дещо знову привернуло мою увагу. Диктор читав статтю про нестачу графіту, що перешкоджала виготовленню якихось там деталей в Окрузі 3. Потім ввімкнули нібито прямий репортаж. Кореспондентка, вдягнена в захисний костюм, стояла на тлі Будинку правосуддя в Окрузі 13. Крізь маску вона повідомила, що, на жаль, сьогодні взяли чергові проби і встановили, що шахти Округу 13 досі занадто токсичні. Кінець повідомлення. Але перш ніж знов перемкнулись на диктора, я на мить чітко угледіла те саме крило переспівниці.

Кореспондентку просто вклеїли в кадри старої плівки. В Окрузі 13 її взагалі нема. Напрошується питання: що ж там є?

Розділ 3

Після побаченого спокійно лежати в ліжку стало набагато важче. Мені кортіло діяти, дізнатись більше про Округ 13, якось допомагати тим, хто заповзявся скинути владу Капітолія. Натомість я сиділа без діла, натоптуючи себе булочками з сиром і роздивляючись Пітині замальовки. Іноді ненадовго заходив Геймітч, розповідав новини з міста, які завжди були поганими. Дедалі більше людей карали, дедалі більше вмирало від голоду.

Коли нога нарешті почала видужувати, зима вже відступала. Мати допомагала мені робити вправи і дозволяла вже трохи ходити самій. Одного вечора я пішла нагору спати, налаштована завтра вранці вирушити в місто, та коли прокинулась, мені весело всміхались Вінія, Октавія та Флавій.

— Сюрприз! — заверещали вони хором. — Ми приїхали раніше!

Потому як я отримала батогом по обличчю, Геймітч переніс їхній приїзд на кілька місяців, щоб рана встигла загоїтись. Я сподівалася, що вони ще тижні зо три не приїдуть. Але довелося вдавати радість, що нарешті у мене попереду — весільна фотосесія. Мама розвісила всі сукні — вони вже давно чекають на мене, проте якщо бути відвертою, я ще жодної навіть не приміряла.

Після звичних театральних ахів та охів через мій занедбаний стан, Флавій, Вінія та Октавія миттю взялися до справи. Найбільше їх турбувало моє обличчя, хоча мені здавалося: те, як мамі вдалося загоїти рану, просто диво. Зараз на місці удару залишилась лише блідо-рожева смужка. Що таке побиття батогом, знають не всі, тому я сказала своїй підготовчій команді, що посковзнулась на льоду і порізала щоку. І тут-таки зрозуміла, що те саме виправдання згодиться і для моєї пошкодженої ноги. З такою травмою проблематично ходити на високих підборах. Добре, що Флавій, Октавія та Вінія не надто підозріливі.

Оскільки безволосе тіло мені потрібне лише на кілька годин, а не на кілька тижнів, як завжди, то я домоглася, щоб волосся просто поголили, замість видаляти воском. Але мені довелося-таки відмокнути у ванні — дякувати Богу, цього разу вона була не така бридка, як зазвичай, — а тоді команда взялася до моїх кіс та макіяжу. В них, як завжди, була купа новин, але я зазвичай намагаюся просто не слухати їхнє базікання. Але сьогодні слова Октавії привернули мою увагу. Вона промовила їх мимохідь — просто поскаржилася, що на вечірку не могла дістати креветок, але я насторожилася.

— Як це ви не могли дістати креветок? Зараз що, не сезон? — перепитала я.

— Ах, Катніс, ми вже кілька тижнів поспіль не можемо дістати морепродуктів! — відповіла Октавія. — Це через те, що в Окрузі 4 страшна негода.

Мій мозок загудів. Жодних морепродуктів. Кілька тижнів поспіль. З Округу 4. Ледве прихований гнів натовпу під час Туру переможців. І зненацька мене прошила певність: Округ 4 повстав.

Я почала непомітно випитувати, які ще труднощі принесла капітолійцям зима. Мешканці столиці ніколи не знали злиднів, тому дефіцит страшенно їх дратував. Коли прийшов час одягатися, їхні скарги на нестачу різних товарів — від крабового м’яса й музичних дисків до стрічок — дали мені повне уявлення про бунтівні округи. Морепродукти з Округу 4. Електронні прилади з Округу 3. І звісно ж, текстиль з Округу 8. Думка про таке масштабне повстання змусила мене затремтіти водночас від страху й від радісного збудження.

Я б і далі їх розпитувала, проте з’явився Цинна — він обійняв мене й перевірив макіяж. Шрам на щоці одразу ж привернув його увагу. Мені здалося, що в легенду про слизький лід Цинна не повірив, але не розпитував. Він просто припудрив мені обличчя — і