У вогні - Сьюзен Коллінз

— Що таке? — спитав Піта, підтримуючи мене.

— Я забила ліву ногу. П’ятку. Та й у куприка був невдалий день.

Піта допоміг мені дошкутильгати до крісла-гойдалки, і я повільно опустилася на м’яку подушку. Мати допомогла мені зняти черевики.

— Що з тобою трапилось?

— Я послизнулась і впала, — сказала я. Чотири пари очей з недовірою втупилися в мене. — Надворі слизько.

Ми всі чудово знали, що будинок прослуховується і розмовляти відверто — небезпечно. Не тут і не зараз.

Знявши з мене шкарпетки, мати почала обмацувати п’ятку, і я здригнулась від болю.

— Тут, може, й перелом, — зробила вона висновок і почала перевіряти другу ногу. — А тут, здається, все гаразд.

На куприку був тільки великий синець.

Прим відіслали по мою піжаму й халат. Коли я переодягнулася, мати зробила мені на ліву п’ятку холодний компрес і поклала під ногу подушку. Поки всі обідали за столом, я з’їла три тарілки тушкованого м’яса і півбуханця хліба. Я дивилася на вогонь і думала про Твіду й Бонні та сподівалася, що лапатий мокрий сніг замів мої сліди.

Підійшла Прим і всілася поряд на підлозі, схиливши голову мені на коліна. Ми смоктали м’ятні цукерки, я заправляла її русяве волосся за вуха.

— Як школа? — спитала я.

— Все добре. Сьогодні ми вивчали побічні продукти вугільної промисловості, — відповіла вона мені. Якийсь час ми дивилися на вогонь. — Ти збираєшся приміряти весільні сукні?

— Не сьогодні. Може, завтра, — відповіла я.

— Почекай, поки я повернусь додому зі школи, гаразд? — попросила вона.

— Певна річ!

«Якщо мене доти не заарештують», — промайнула думка.

Мати дала мені горнятко ромашкового чаю зі снодійним сиропом, і мої повіки миттю почали опускатися. Вона перев’язала мені ногу, і Піта зголосився провести мене до ліжка. Я спробувала іти, спираючись на його плече, але мене так хитало, що він підхопив мене на руки і поніс сходами нагору. Він запнув мене ковдрою, побажав мені на добраніч і вже підвівся, щоб іти, але я зловила його за руку. Побічний ефект снодійного сиропу полягає в тому, що він, як горілка, розв’язує язика. Але я справді не воліла, щоб Піта йшов. Хотілося, щоб він заліз до мене в ліжко, щоб побув зі мною, коли я знову опинюся в полоні нічних кошмарів. Але, сама не знаю чому, я була переконана, що не маю права його про це просити.

— Не йди ще. Залишися, поки я не засну, — промовила я.

Піта присів на краєчок ліжка, зігріваючи мою руку обома долонями.

— Я вже гадав, ти знову передумала. Коли ти запізнилася на вечерю.

Я вже дрімала, але здогадалася, що він має на увазі. В паркані ввімкнули напругу, мене нема, на мене чекають миротворці — Піта, либонь, подумав, що я втекла з округу — можливо, з Гейлом.

— Ні, я б тобі сказала, — відповіла я.

Узяла його долоню і зворотним боком притисла собі до щоки. Руки його ледь вловимо пахли корицею і кропом — це від хліба: мабуть, він сьогодні щось випікав. Я хотіла розповісти йому про Твіду і Бонні, про повстання, про загадковий Округ 13, але відчувала, що це небезпечно, відчувала, що засинаю, тому просто промовила:

— Посидь зі мною.

Крізь туман снодійного сиропу я чула, що Піта щось мені відповів, але не розрізнила слів.

Мати дала мені виспатися до обіду, але потім збудила, щоб оглянути п’ятку. Вона призначила мені тиждень постільного режиму, а я і не пручалася, оскільки почувалася справді кепсько. Не тільки п’ятка, але й куприк повсякчас нагадував про себе. Все тіло крутило від болю. Отже я дозволила матері полікувати мене, принести мені сніданок у ліжко й накрити мене ще одним пледом. А потім я просто лежала, дивилась у вікно на зимове небо, міркуючи, як воно все буде. Я думала про Твіду і Бонні, про купу весільних суконь у вітальні, а головне — якщо Тред здогадається, як я потрапила назад в округ, він мене заарештує. Це смішно, адже він давно міг мене заарештувати і за минулі мої правопорушення, але йому, ймовірно, потрібні неспростовні докази, щоб це зробити, я ж бо — переможниця Ігор. Цікаво, президент Снігоу спілкується з Тредом? Гадаю, про існування старого Крея він і не здогадувався, але тепер, коли я перетворилася на загальнонаціональну проблему, він, певно, регулярно інструктує Треда, що робити. А чи Тред діяв за власною ініціативою? У будь-якому разі, думаю, вони обидва радо замкнули б мене в окрузі, як у клітці. Навіть якщо я виметикую, як утекти, — наприклад, прив’язати мотузок до гілки клена і таким чином перелізти через паркан, — втекти з родиною і друзями зараз не вдасться. Та й Гейлові я сказала, що залишусь і боротимуся.

Кілька наступних днів я підскакувала від кожного стукоту в двері. Але миротворці більше не з’являлися, щоб мене заарештувати, і я врешті-решт заспокоїлась. Остаточно я розслабилася, коли Піта між іншим розповів мені, що в деяких місцях огорожі напругу відключили й електрики лагодять паркан, закріплюючи сітку біля землі. Мабуть, Тред вирішив, що я якось пролізла попід огорожею, не злякавшись смертоносного струму. Округ полегшено зітхнув: миротворці були зайняті справою і не мали часу лякати і катувати людей.

Піта приходив щодня, приносив мені булочки з сиром і допомагав заповнювати сімейну книгу. Це наша стара реліквія, в шкіряній палітурці, з пергаментними аркушами. Багато років тому її завів якийсь травник по маминій лінії. Сторінка по сторінці книга була списана назвами різних трав та описом їхніх лікувальних властивостей. Батько додав розділ про їстівні рослини — це допомогло нам вижити по його смерті. Довгий час я хотіла внести до книги власні спостереження. Щось зі свого досвіду, щось я дізналася від Гейла, а дещо — під час підготовки до Ігор. Але я ніяк не могла до цього взятися, адже не вміла малювати, а зображення рослин мають бути дуже детальні. Це робота саме для Піти. Деякі рослини він і сам знав, ще дещо ми насушили, а решту я детально йому описувала. Він робив замальовки на клаптиках паперу доти, доки я не була задоволена на всі сто. І тоді він перемальовував їх у книгу. А потім я ретельно друкованими літерами