Заради майбутнього - Максим Іванович Кідрук

душила. Важкі сірі хмари притискалися до землі, а липке повітря бралося до шкіри. На мені була нейлонова вітрівка, блискавку на якій я застебнув до шиї, та однаково не перестав тремтіти — м’язи раз у раз подриґували, немов від ударів струмом. Я трусився відтоді, як вийшов з операційної. У холі на першому поверсі столичного Центру нейрохірургії, перед височенними розсувними дверима з тонованого скла, мене перестрів головлікар — Тирон Харват, 67 років, доктор медичних наук — і спробував заспокоїти. Позаочі його величали Янголом. Хтось говорив, що то через ясно-сині, немовби квітки льону, очі й тендітне, наче павутина, волосся, але старожили переконували, що Харвата так нарекли пацієнти. Він був «старої школи» й не раз, коли рої агентів у тілі чи контролююча програма давали збій, успішно завершував операцію руками. «Це перша?» — Янгол поклав долоню на моє плече. Він мав на увазі «смерть на столі» — так ми це називали поміж себе. Я кивнув і подумав, що за той час, доки перевдягався, про смерть Христини, напевно, довідалася вся лікарня. «Постарайся забути, — порадив він. — Знаю, важко, але життя триває, не картай себе та не зациклюйся. Ти зробив, що міг, а те, що не вдалося… ну, лайно трапляється. Спробуй викинути це з голови». Я пильно поглянув на нього й запитав: «Скільки було у вас?» Його очі враз затягло пеленою. Я бачив, як зіниці повільно розширилися, а погляд розмазався, став несфокусованим, і тепер Харват дивився кудись повз мене, ніби мене вже тут і не було. Від роздратування я прикусив щоку. Ви розумієте? Ті його слова не просто нічого не означали, вони були фальшивкою, обгортками, що маскували порожнечу! «Четверо…» — зрештою сказав він. Я вдруге кивнув і, присягаюся, доклав усіх зусиль, щоби стриматися, — розумів, що питати про це підло, тим паче таким тоном, — але не зміг: роз’їдені жовчю слова самі полізли з перекривленого болем рота. Тож я поцікавився, як давно він викинув із голови своїх — тих чотирьох, які спливали кров’ю на його очах. Харват повільно повів головою з боку в бік і, все так само дивлячись крізь мене, промовив: «Я пам’ятаю кожного, Захаре. Моя матір померла тридцять років тому, і я часом ловлю себе на думці, що не можу пригадати її, а цих… Я пам’ятаю кожну ямочку на їхніх обличчях». Мені було начхати, чи зауважив він зловтіху в моїх очах. Мені не полегшало, певна річ, ні, навіть навпаки — я спочатку злякався. Я виходив з операційної з таким відчуттям, наче на спину, загнавши глибоко під шкіру гострі кігті, заскочила велетенська мавпа, тож мені стало зле від припущення, що я, як і Харват, носитиму цю мавпу впродовж десятиліть. Але вже за мить — і тоді мені анітрохи не було за це соромно — груди затопило відчуття хворобливого тріумфу через усвідомлення, що у високого, майже під два метри чоловіка, що стояв переді мною, таких мавп на спині аж чотири.

Що найгірше — тобто що було найгіршим для мене, — операцію можна було не робити. Теоретично. Десятирічну Христину Радченко скерували до мене позавчора. Її батько, Віктор Радченко, був головою ради директорів «West Agro Group Inc.», заснованого 2032-го торгового холдингу, якого на початок 2056-го визнали найбільшим експортером зерна та води з України. Не подумайте, начебто я заспокоюю чи виправдовую себе, але якби не статки сім’ї, дівча, напевно, й досі лишалося б живим. Річ у тім, що після революції в діагностуванні внутрішніх хвороб, коли експрес-аналізатори крові почали вбудовувати в зубні щітки, а клітинні фільтри-аналізатори для зливів з душу чи раковин стали коштувати дешевше за пачку презервативів, люди отримали змогу виявляти величезну кількість хвороб — майже всі пухлини, кардіосклероз, міокардит, ішемічну хворобу серця, діабет, будь-які інфекційні захворювання — у зародку. Чистиш зуби, а тут — біп! — спалахує індикатор на краєчку щітки. Отже, аналізатор установив наявність підозрілих антитіл, і треба йти до лікаря. Відповідно, спростилося й лікування. Хірурги у звичному сенсі зникли, їхнє місце заступили терапевти. На жаль, ця революція оминула неврологічні захворювання — усе, що стосується нервової системи та головного мозку. Для діагностування епілепсії, пухлини мозку чи, скажімо, загрози інсульту недостатньо взяти на аналіз кров — необхідно робити ЕЕГ і МРТ. Перший функціональний магнітний томограф домашнього вжитку з’явився на ринку десять років тому, але навіть тепер, 2056-го, він коштував як електрокар, вимагав фахівця з установки та постійного обслуговування, через що дозволити його собі могли тільки заможні сім’ї. Як, наприклад, родина Радченків. Коротше, два дні тому, вранці 13 вересня 2056-го, коли маленька Христя сушила волосся перед тим, як піти до школи, томограф у її ванній пропищав і люто заблимав червоним. Батьки, не зволікаючи, повезли дочку до невролога, а той скерував її до Центру нейрохірургії. Я збагнув, у чому проблема, лише раз поглянувши на 3D-скан її мозку: три аневризми — одна велика, дві трохи менші — відповідно на передній сполучній артерії, внутрішній сонній артерії та задній церебральній артерії. Аневризма — це схоже на кульку здуття на стінці судини, спричинене її стоншенням. Зазвичай аневризми виникають у людей літнього віку, але зрідка трапляються вроджені — як у Христини. Вони небезпечні, адже будь-якої миті можуть розірватися, і це призведе до крововиливу в мозок, а далі… ну, самі розумієте. Система порахувала ймовірність виникнення загрозливих ускладнень під час операції — 2,11 %, а тоді видала значення ймовірності розриву хоча б однієї з аневризм упродовж найближчих десяти років — 1,68 %. Я спершу подумав, що це якась помилка, але, наказавши програмі екстраполювати результати обстеження — тобто сформувати передбачення на основі наявних даних, — виявив, що з віком загроза смерті стрімко зростає. Через тридцять років вона складатиме аж 36 %. Я вирішив не відкладати операцію.

До кінця 2020-х аневризми лікували на основі ендоваскулярного методу: через розріз на стегні в тіло вводили електроди, судинами проштовхували їх до мозку, де розгортали протез, що перекривав стоншену ділянку. На початку 2030-х, за десять років до того, як я пішов навчатися на лікаря, аневризми почали «цементувати» за допомогою наноагентів.

Саме по собі клітинне нарощення стінок судини не є чимось важким, єдина складність полягала в тому, що операція могла затягнутися, — я вирішив «закрити» всі три аневризми водночас. Христина лежала на спині, притомна, їй навіть не кололи знеболювального. Об 11:10 я ввів у вену першу порцію наноагентів, налаштовуючи, прогнав їх через серце, після