Друзі зі змієносця - Володимир Бабула

Мені шкода його, - прошепотіла Молодінова. - Остання жертва минулого.

На галявину опустився великий гелікоптер. Крауса вклали на ноші й перенесли до літака.

Заходьте, ми якнайшвидше мусимо доправити Крауса до лікарні, - попросив Хотенков членів експедиції.

Як тільки всі опинилися на борту, гелікоптер піднявся в небо.

Червона Проксима раптом згасла.

Северсон напружено спостерігав краєвид під собою. Озеро втонуло в темряві, зате навколо виринула повінь сяючих вогнів.

«Хіба Кварта так густо заселена? - дивувався Северсон. - Адже це міста й села...»

Через декілька хвилин літак знову почав знижуватися, аж поки легко не сів на даху високої будівлі з великими сяючими вікнами.

Наша лікарня! - вигукнула здивовано доктор Бартошова. - Мерщій до операційної! Приготуйте трансфузію.

Северсонові здавалося, що все це сон.

До просторої лікарняної почекальні проникли перші сонячні промені. Люди, що її заповнювали, тихо сиділи в зручних кріслах, але не спали.

В ясно-кремових дверях з’явилася доктор Бартошова.

Операція пройшла добре, пацієнт урятований, - сказала вона тихо. На вуста її лягла слабка посмішка. - Повертайтеся до моєї вілли на Лопеніку й добре відпочиньте. В нас за плечима довгий шлях...

У літаку Северсон сів поряд із Хотенковим.

Чи не могли б ви мені все це пояснити? - звернувся він до академіка. - Нічогісінько не розумію. Як воно з тою Квартою?

Ви ще не збагнули? - здивувався Хотенков. - Кварта, яку ми відвідали, знаходиться недалеко звідси. Насправді ми сіли не в Море Данте, а на озеро Коменського. Я просто запросив вас до великого заповідника, в якому зосереджена природа Кварти.

Северсон похитав головою.

Озеро Коменського? Тиждень тому я в ньому купався, й ніякого заповідника там не було.

А тепер є, і в цьому немає нічого дивного. Квартянська рослинність, як самі знаєте, росте страшенно швидко.

Ви створили заповідник для нашої розваги? - здивувався Северсон.

Частково, - посміхнувся академік. - Всесвітня Академія вже давно планувала заснувати його. Ми просто трохи пришвидшили будівництво. Засобів-бо для цього маємо достатньо.

А як сталося, що ніхто з експедиції не знав про заповідник? Як ви могли будувати його без урахування нашого досвіду?

Хотіли здивувати вас - і це нам чудово вдалося. Й фахових радників ми також мали. Це ваші документальні фільми, і головне - друзі зі Змієносця. З їхньою допомогою наш заповідник ріс просто на очах. Зрештою, все це лише початок. Закінчення будівництва чекає на вас, відважні завойовники Всесвіту!

Піонерка Лідушка привітала гостей просто біля виходу з гелікоптера.

Я боялася, чи не трапилася з вами якась неприємність. Де ви були так довго? - запитала вона Северсона.

Лише тепер дівчинка помітила, що доктора Бартошової немає серед прибулих.

А де бабуся? - скрикнула злякано.

Академік Навратіл погладив її по світлому волоссю.

Не бійся, все гаразд. Бабуся залишилася внизу, в місті, має там ще деяку роботу. Скоро повернеться. А що нового у вас?

Ах, так! Бачите, я мало не забула - в загальній залі для вас є повідомлення від президента Академії. Зараз принесу.

Навратіл пробіг очима списаний дитячою рукою аркуш, і обличчя його осяялося посмішкою.

Друзі, хотілося б вам знову зазирнути у Всесвіт? Чи з вас досить першої прогулянки до сусідніх сонячних систем?

Куди полетимо? - коротко запитав Фратєв.

На Сіріус. Що скажете?

Знову в заповідник? - посміхнувся Ватсон.

Ні, цього разу справді на Сіріус. Друзі зі Змієносця з ентузіазмом привітали мою пропозицію. Вони допоможуть нам спорудити міжзоряний корабель, швидший від світла.

Ур-р-р-а-а-а! - вигукнув Фратєв радісно. - Мені тут, на Землі, вже трохи затісно.

***

На пастельну синю гладінь Адріатичного моря, в затоці Семи Замків, сіло кілька літаків. Пропливши навколо стародавніх укріплень, вони попрямували до острова Чіово, де у Трогірі була пристань. Далматинське сонце посміхалося розлогим виноградникам і грало на гребенях хвиль.

Чіово, в минулому столітті безплідний скелястий острів, на якому гніздилися сотні тисяч сов, був тепер укритий пишною зеленню пальм і сосен. На нього висів із літаків гурт людей у скафандрах на чолі з Молодіновою й доктором Заяцом. Вузькими звивистими вуличками стародавнього Трогіру вони швидко дісталися гребеня острова.

На хвилю зупинилися, щоби помилуватися чудовою сільською місцевістю, що розлягалася довкола. В місцях, де синє море зливалося з блакитним небом, біліли, мов скам’яніла піна, сяючі палаци Спліту. Трогір, пам’ятка давнього Риму, дрімав у світлі полуденного сонця.

На протилежному боці гребеня розкинулася невелика затока Салдон, стиснута скелястим узбережжям.

Здається, підземні роботи значно просунулися, - вказав чоловік у скафандрі на високу купу каміння, висипану на тому березі затоки. - Якщо не станеться чогось непередбаченого, щонайпізніше за два місяці будівництво завершиться. Переконаний, що ця гравітаційна електростанція буде досконалішою від будь-якої нашої. Ми розраховуємо саме на вашу допомогу, докторе.

Заяц збентежено замахав рукою:

Ні, ні, не розраховуйте, вважайте мене радше своїм учнем, не більше. Добре знаєте, як довго я марно сушив голову над гравітаційною електростанцією на