Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

— Е, пусте! — презирливо сказав Нево. — Доки я потрібен йому, нічого страшного не буде. А хто, власне, та довірена особа, яку він нацькував на мене?

Секретарка відповіла не одразу. Спершу допитливо подивилася йому в очі і, нарешті, трохи вагаючись, сказала:

— Це дуже красива особа.

— Ти ревнуєш? — Нево глузливо скривив обличчя.

— Що ти взяв собі в голову! Можливо, ти вже знаєш її.

— Ну, говори ж!

Дівчина якийсь час мовчала, роздумуючи, чи не сказала й без того чогось зайвого.

— Якщо бос дізнається, що я проговорилась, мені — кінець.

— Та від кого ж він дізнається? Ми з тобою повинні триматися одне одного! — не досить вміло спробував він переконати секретарку Маккорміка в своїй щирості.

Вона ще раз допитливо глянула на нього своїми великими очима:

— Це ти сказав так, для красного слівця. А ти коли-небудь дотримаєш свого слова? — І після невеличкої паузи додала: — Ти майже зовсім не писав мені звідти; я одержувала від тебе листи лише тоді, коли ти через мене хотів щось довідатись! Адже так! — енергійно підкреслила вона останні слова, коли помітила, що Нево хоче заперечити.

Трохи знітившись, Нево почав виправдовуватись тим, що у нього було багато роботи. Він узяв її руку й почав ніжно гладити.

— А чого б же я тут сидів з тобою?

Дівчина нічого не відповіла, тільки дивилася на нього.

— Отже, — голосом переможця продовжував він, — ти перейдеш до мене, як тільки я все влаштую. Ми втечемо звідси, поїдемо в Європу чи куди ти захочеш і. заживемо безтурботним життям. Грошей у мене досить!

Її скептичний настрій не проходив:

— Коли тебе отак послухаєш…

Нево підняв келих.

— Чи, може, хочеш навічно лишитися секретаркою Маккорміка? Він ніколи не одружиться з тобою. Як бос, він не потребує цього, навіть якщо…

— Мовчи! — поспішно перебила вона. — Ти зовсім нічого не знаєш! — Роздратована дівчина роздушила свою сигарету.

— Та знаю я цього Маккорміка, — презирливо зауважив Нево.

— Ти теж цяця! — секретарка блиснула очима.

Нево відхилився назад.

— Значить, ти все-таки ревнуєш! І це тепер, коли я її навіть не знаю. — Він очікувально глянув на неї.

— Ти тільки хочеш вивідати, хто вона така.

Нево одразу став серйозним:

— Я справді сподіваюсь, що ти скажеш мені це.

Минуло кілька хвилин. Секретарка не зводила з нього своїх допитливих очей.

— Це агентка Дейзі.

Нево спокійно подивився їй в очі.

— Не знаю такої.

— Але ж вона була з Європі.

Він знизав плечима й запитав:

— А як її ще звуть?

— Лю Бельмонт.

Нево знову поставив келих, навіть не пригубивши його. Він не міг приховати свого подиву.

— Лю Бельмонт? — повторив протяжно.

Вона кивнула:

— Значить, ти все ж таки знаєш її?

Нево замислився, вдивляючись у вогник сигарети, яку він тримав у руці, його гладко зачесане назад волосся яскраво блищало в світлі електричної лампи.

Секретарка повторила своє запитання:

— Ти знаєш її? Відповідай же!

Він підвів очі, удаючи, ніби забув її запитання і тепер пригадує.

— Я там познайомився з нею.

— Ти близько знаєш її? — Зміна в його поведінці не лишилася непомітною для неї.

— Ні-ні! — сказав Нево, затинаючись, і тут же зацікавлено спитав: — Яке завдання вона мала там, у Європі?

— Ти ж знаєш, що про такі речі мене не інформують, цим займається спеціальний відділ, — відказала вона.

— Гм, правда. Я забув.

Якусь мить Нево замислено дивився поперед себе, потім повернув голову до своєї партнерки й сказав уже іншим тоном:

— До неї тобі справді ревнувати не слід!

— Чому? — недовірливо спитала жінка.

— Вона так розпутно жила там!.. — Він погасив у попільничці свою сигарету. — Але, звичайно, не зі мною!

Нево підвівся і, злегенька вклонившись, запросив секретарку до танцю.

27

Доктор Бальє з допомогою одного студента встановив перед телевізором кіноапарат. Він запропонував зафіксувати події, пов'язані з зникненням професора, на кіноплівці.

Незважаючи на ранній час, усі вже були в лабораторії; стінний годинник на першому поверсі тільки що пробив вісім годин. Крізь підлогу глухо чулися його удари.

Редактор і адвокат сиділи поруч і вдвох стежили за ясним зображенням. Петер підключав електропроводку до кіноапарата. Поглянувши на екран телевізора, він зауважив:

— Після вчорашньої грози повітря стало чистішим. Сьогодні зображення значно ясніше й чіткіше, ніж було досі.

— Це якраз те, що треба для зйомки нашого фільму, — додав Бальє, вставляючи в кіноапарат плівку. — Зараз зробимо маленьку пробу, а тоді вже, про мене, хай і починається. — Він ще раз перевірив через рефлекторний візир чіткість зображення й натиснув на пускову кнопку.

Кіноапарат працював майже беззвучно. Асистент кілька секунд стежив за його роботою і, задоволений результатом, вимкнув. Помічник зайняв місце позаду кіноапарата, щоб у потрібний момент негайно ввімкнути його.

Бальє і Петер теж підсіли до редактора та адвоката. Тепер зображення намету на екрані було більше, ніж звичайно. Професор Тербовен і Нево стояли біля похідного столика, на якому лежала біла карта, очевидно, план зруйнованого міста. Вони, мабуть, щось обговорювали, бо професор час від часу показував на карту. Метрів за двадцять позаду них місцеві робітники розчищали вхідні ворота, що вели до якоїсь великої споруди. Деякі з них вирубували сокирами кущі й невеликі дерева. Інші розбирали купи щебеню перед воротами.

Самі ворота збереглися. Велетенська кам'яна брила лежала зверху над входом. Вона захищала ворота від руйнівного впливу лісової рослинності, дощу та вітру.

Через якийсь час Бальє повернув обличчя до Петера, що сидів поруч:

— Знаєте, пане Тербовен, мені неясно одне: що взагалі напоумило вашого батька організувати цю експедицію? Тут він зробив відкриття, яке перевершує всі досі відомі сподівання. І цю роботу він лишив напризволяще, проміняв її на поневіряння й небезпеку експедиції в тропіках! Хіба ваш батько, крім усього іншого, був ще й археологом?

Петер замислено дивився поперед себе.

— І так і не так, шановний Бальє! Звичайно, мій батько за своїм фахом — фізик, але не тільки фізик. — Він підвів голову й повернувся до колеги, який зацікавлено слухав його. — Не просто фізик, який нічим, крім своєї спеціальності, не цікавиться! Діапазон його знань досить широкий, і особливо цікавився він історією та політикою. Батько завжди говорив, що історію фальсифікують. Він вважав, що дослідження істориків не об'єктивні, бо самі історики перебувають у полоні поглядів свого стану, свого класу і своєї епохи.

Петер замовк, замислено дивлячись на екран. Потім повів далі:

— І от, нарешті, він зробив це відкриття — відкриття, яке дає змогу бачити минуле. Ви розумієте, що це означало для мого батька