Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

— Домовились! О восьмій вечора в «Розетті»!

І знову Нево стояв у ліфті. Знову бой так само монотонно називав поверхи. Ліфт швидко мчав униз, і, наче в калейдоскопі, мимо пролітали світлі плями поверхів. Нарешті зупинилися на першому поверсі.

Разом з Нево ще кілька чоловік вийшло з ліфта, і всі за мить зникли в людському вирі. Нево звернув ліворуч, щоб скористатися боковим виходом. І тут його покликали:

— Та це ж пан Нево! Ви тут?

Відірваний під своїх дум, він оглянувся навколо і в ту ж мить злякано здригнувся. Потім квапливим рухом трошки підняв капелюха і зразу ж знову поспішив насунути його на лоб. Йому хотілося якомога швидше зникнути в натовпі, однак той самий голос знову покликав його:

— Пане Нево! Та ви що, не впізнаєте мене?

Нево зупинився і вдав, ніби приємно вражений:

— Мадмуазель Бельмонт? — Але остаточно позбутися стурбованого виразу обличчя не міг.

— Що ж вас привело в Нью-Йорк? Хіба ви можете взагалі розстатися з своєю роботою?

Нево відбувся кількома нічого не значущими словами. В його голові вихором закружляли думки: «Чи вона часом не переслідує мене? Чому вона, мов навмисне, опинилася тут?»

Рудоволоса красуня стримано мовчала. Раптом вона спитала:

— Ви вже давно тут?

Нево полегшено зітхнув: здається, вона нічого не знає. Обережно підбираючи слова, відповів:

— Та так, уже кілька днів.

При цьому від його уважних очей не уникло те, що й вона ніби відчула якесь полегшення. Тривожне напруження, що було заполонило його, змінилося цікавістю, яка дедалі зростала.

Нево пригадав вечір у Гофстраата. Справді, ця жінка — спокуслива красуня. Недарма ж після візиту Лю Бельмонт у нього зароїлися певні плани.

Бельмонт мовчки дивилась на Нево. Вона помітила зміну виразу його обличчя й задоволено посміхнулась.

— Сподіваюсь, ви не повернетесь негайно до старої Європи?

— Не так швидко, щоб ми не встигли відсвяткувати побачення, — відповів Нево.

— О, це було б чудово! — радісно вигукнула красуня.

Домовились. зустрітися на другий день у неї в готелі.

25

Доктор Бальє, блідий від безсонної ночі, стояв перед телевізором.

— Ви б хоч трошечки поспали, поки ми тут, — запропонував Петер Тербовен.

— Все в порядку, — сказав асистент. — Уже шість годин, як зображення знову стало ясним. Але я б хотів лишитися тут.

Петер серйозно поглянув на нього:

— І все ж буде краще, шановний Бальє, якщо ви відпочинете. Ідіть в кімнату на антресолі, там є канапа.

— Та ще ж точно не відомо, що сьогодні ми побачимо те, чого чекаємо! — почувся з-за відчинених дверей лабораторії голос. Роньяра, який тільки що прийшов разом з Тербовеном і в цей час вішав свій плащ у коридорі.

Петер ствердно кивнув:

— Звичайно, це може статися і завтра. Точно сказати не можна.

— Ну, то ви розбудите мене, якщо треба буде, — сказав Бальє і пішов униз.

— Гофстраат буде лише за півгодини, — повідомив Роньяр, заходячи до лабораторії. — Він дзвонив мені кілька хвилин тому.

Петер став перед екраном, розглядаючи руїни. У верхньому лівому кутку екрана стояв намет. Перед ним рухалися людські постаті. То були робітники, які, видно, прийшли до професора за вказівками. Нево ніде не видно було. Мабуть, він ще не вийшов з намету.

Роньяр присунув собі крісло й вийняв з кишені блокнот.

— Думаю, ви нічого не матимете проти, якщо я належно висвітлю цю достопам'ятну годину в своїй газеті.

Петер обернувся до нього:

— Сподіватимемось, пане Роньяр, що цей прилад допоможе нам розгадати таємницю.

Вони мовчки дивилися один на одного. Нарешті Петер, схиливши голову, промовив:

— Не моя остання надія!

Редактор кивнув і перевів погляд на зображення, що тьмяно миготіло на екрані. Тимчасом уже з'явився і Нево. Професор з одним робітником пішов кудись у руїни. Нево з іншим залишився на місці.

Тільки-но редактор зібрався спотворити аркушики блокнота своїми пресловутими ієрогліфами, як раптом внизу в вестибюлі щось ухнуло — почувся такий звук, ніби хтось дунув у велику трубу. Стривожений Роньяр рвучко підвів голову, проте Петер уже кількома кроками досяг дверей. Редактор побіг слідом за ним. Коли вони перехилилися через поручні сходів, внизу навстіж відчинилися двері і звідти вискочив Бальє. Він ледве не наштовхнувся на Гофстраата, який в капелюсі й плащі досить спокійно наближався до сходів.

— Що тут трапилося? Ви чули цей звук? — Асистент трусив адвоката за плечі.

— Що саме?

— Ну, ви чули цей гучний вибух?

Якусь мить адвокат оторопіло дивився на доктора Бальє, потім незвичним для нього голосом невпевнено й боязко сказав:

— Прошу пробачення, пане Бальє, у мене жахливий нежить…

— Так то ви чхнули?..

Гофстраат тільки кивнув головою.

Бальє вибухнув таким нестримним сміхом, що ті двоє нагорі мимоволі теж зареготали. Пирскаючи від сміху, доктор насилу вимовив:

— А я вже подумав, що вибухнула друга атомна бомба.

Гофстраат трохи знітився. Підіймаючись вгору по сходах, він сказав, захищаючись:

— Тільки нездорова людина може не захворіти в таку погоду на нежить.

Усе ще сміючись, Бальє повернувся в свою кімнату. Весело привітавшись з Тербовеном і Роньяром, адвокат грунтовно прочистив свого носа.

— Видно, у всіх вас нікудишні нерви, — зауважив він.

Всі троє попрямували до лабораторії. Роньяр звернувся до адвоката:

— Ну, знаєте, такою трубою ви можете навіть мертвого…

Він раптом замовк, бо Петер, побачивши темний чотирикутник екрана, схвильовано скрикнув:

— О, прокляття! Прилад не працює!

В той час як обидва друга приголомшені стояли посеред кімнати, Петер стрибком кинувся до апарата. Він окинув поглядом контрольні лампи й вимірювальні прилади, потім полегшено перевів подих і сказав:

— Це тільки регулятор напруги. Він і раніше не раз заклинювався.

Не гаючи часу, Петер підняв захисний ковпак і натиснув на якір. У ту ж мить на пульті управління щось тріснуло і знову почулося рівномірне гудіння трансформаторів. Стрілки приладів поволі повзли вгору.

Роньяр і адвокат підійшли ближче.

— Ну й перелякався ж я, — мовив редактор.

— Коли б хоч не телевізійна трубка… — з сумнівом сказав Гофстраат.

Петер похитав головою:

— Ні, вона вже світліє.

І справді, тепер уже на екрані з'явилися світлі плями, з яких поступово утворювалось зображення. Присутні знову побачили руїни й намет.

Тербовен полегшено зітхнув.

— Я поставлю перемичку на регулятор — коливання напруги не такі вже й значні. А то, чого доброго, знову підведе нас.

Він вийшов у бокову кімнату, де містилась невеличка майстерня.

Роньяр показав адвокатові на екран:

— Бачите, професор відіслав робітника. Він лишився один.

Професор Тербовен стояв перед досить високим і товстим муром, на якому зверху буйно розрісся чагарник. Очевидно, професор хотів зміряти мур, бо в його руках була