Нові коментарі
У неділю у 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Остання битва - Клайв Стейплз Льюїс

Остання битва - Клайв Стейплз Льюїс

Читаємо онлайн Остання битва - Клайв Стейплз Льюїс
друг, у будь-якому разі ми будемо йому раді.

Собаки рвонули вперед та за мить повернулися, біжучи так швидко, ніби від цього залежало їхнє життя, і вигавкуючи: «Це й справді остраханець! Це й справді він!» (Розумні собаки в цьому сенсі ненабагато відрізняються від звичайних: що б вони не робили, вони завжди вважають, що то неймовірно важлива справа.)

Інші поспішили слідом за собаками і побачили молодого остраханця, що сидів під каштаном за прозорим ручаєм. То був Емет, що одразу ж підвівся та поштиво їм уклонився.

– Пане, – звернувся він до Пітера. – Невідомо мені, чи ви мій друг чи ворог, але я будь-кого матиму за честь. Чи не казав обізнаний поет, що благородний друг – то найліпший дар, а благородний ворог – другий ліпший?

– Пане, – мовив на те Пітер, – не гадається мені, що між нами має постати незгода.

– Скажіть-бо нам, хто ви і що із вами трапилося, – попрохала Джил.

– Якщо то буде довга історія, давайте-но всі нап’ємося на порозсідаємося, – прогавкали собаки. – Бо ми вже дещо притомилися.

– І те не дивно – подивіться лише, як ви гарцюєте повсякчас, – усміхнувся Юстас.

Тож люди посідали просто на траву, а собаки, шумливо напившись із ручаю, розташувалися поруч. Засапані, із головами набік, аби краще почути історію, вони сиділи струнко, мов аршин проковтнули. Один лише Діамант стояв – він вилощував об бік свій довгий ріг.

Розділ 15

Усе вище і все далі

– …Хай буде відомо вам, о королі, чия військова слава передує їм, і ви, ясновельможні пані, чия краса осяює всесвіт, – почав він свою розповідь, – що я не хто інший, як Емет, сьомий син Гарпи, таркаана славетного міста Техішбаана, що лежить поза великою пустелею, як іти звідси просто на захід. Разом із дев’ятьма та ще двадцятьма іншими воїнами під ватагою таркаана Рішди нещодавно прийшов я до Нарнії. Треба визнати, що щойно почув я про те, що метою нашого походу є Нарнія, то радістю наповнилося серце моє, бо здавна мріяв я зійтися з вами на полі бою та вкрити себе славою великою. Та, дізнавшись про те, що йти нам доведеться не як воїнам, а перевдягнутими купцями та їхнім почтом (найганебніше плаття, що може натягти на себе воїн і син таркаана), та шлях наш торити оманою та кривдою, то через таку ганьбу первісна радість полишила моє серце. Та приниженню моєму не було меж, коли дізнався я, що ми йдемо не в бойовий похід, а в услужіння якійсь мавпі! Та це не все: коли мавпа проголосила, що Таш і Аслан – суть єдине, темрява впала на очі мої! Та й як могло бути інакше, якщо, скільки я пам’ятаю себе, Ташу єдиному я слугував, а найпотаємнішим моїм бажанням було осягти розумом своїм путі його та, якщо буде на те його воля, зустрітися з ним лицем до лиця й заглянути йому в очі. Ім’я ж Асланове було мені ненависне.

І як ви бачили на власні очі, кожної ночі збирали нас біля тієї вкритої соломою халупи, де ми розкладали багаття й чекали, доки мавпа не виведе з халупи щось таке о чотирьох ногах, а от що – як не вдивлявся я, а за відблисками розгледіти не міг. А от інші – будь то люди чи звірі, падали перед ним долілиць та віддавали йому почесті, що належить віддавати богам. І вирішив був я, буцімто вводить таркаана в оману шахрайським чином та язиката мавпа, бо хіба може те покірне створіння, що виводить вона з халупи, бути Ташем Непереборним та Невблаганним чи будь-яким іншим богом; та лише зазирнув я таркаану в обличчя та почув ті слова, що казав він до мавпи, як запаморочилося у мене в голові, бо зрозумів я: таркаан і сам не вірить у те, про що говорить. Так само, як не вірить він у Таша, – бо інакше як насмілився б він зневажати того, кому поклоняються ті, хто вірить?

Коли я це збагнув, великий гнів охопив мене і лише одна думка не давала мені спокою: чому істинний Таш не спопелить таркаана з його мавпою вогнем небесним? Як же ж кортіло мені помститися тим двом, та до слушної години вирішив я накинути хомут смирення на коня гніву свого та притримати свого язика, а натомість подивитися, чи надовго у самого Таша вистачить терпіння, коли глузують з імені його. Так усе тягнулося до вчорашньої ночі, коли та мавпа чомусь не витягла на люди оте сміховисько в жовтій шкурі, а натомість привселюдно оголосила, що кожен, хто бажає зустрітися віч-на-віч із Ташланом (то вони так зліпили два імені в одне, аби довести, що Таш та Аслан – то одне й те саме), – той може здійснити свою мрію, якщо сміливості не забракне, а зробити те просто: просто ввійти у хлів! І мовив я сам до себе: без сумніву, тут вигадали нові хитрощі, але які? Гадати ж довго мені не довелось: коли рудий кіт наважився увійти у хлів, а потім, витріщивши очі, злетів на дерево, втративши розум і здатність вимовити хоча б одне-єдине слово, то я зрозумів це так, що Таш, якого вони кликали на всі голоси, прийшов. Прийшов, аби покарати тих, хто глумився з імені його. І хоча від благоговійного трепету, що охопив моє серце, воно перетворилося на бурдюк із водою, моя давнішня мрія здолала острах. Тому, втамувавши дрижання в колінах та зціпивши зуби, аби не скакали, я мовив собі: не побачити Таша лице до лиця, коли є така змога, не личить тому, хто мріяв про те все життя, навіть якщо ціною тому твоє життя й буде. І ступив я крок уперед, і визвався ввійти у хлів. Таркаан же, хоч і неохоче, дозволив.

І ввійшов я до хліва. Та здивувався немало, коли побачив перед собою денне світло (у якому ми перебуваємо й донині), бо ззовні здавалося, тут має бути глибокий морок. Та довго роздивлятися мені не дали – майже одразу ж я змушений був вступити в двобій з одним із наших же вояків. Побачивши його, я зрозумів, що хитра мавпа з таркааном у змові поставили його біля дверей, аби вбивав кожного, хто, з ними не у змові, насмілився б увійти у хлів. Той воїн був у змові з ними, тому, воістину, був таким самим пройдисвітом і кривдником світлого імені Таша, як і ті, що послали його. І сказав я собі, що зроблю, мабуть, послугу Ташу, позбавивши світ від того, хто заплямував свою честь оманою та кривдою. Тому без докорів сумління зійшовся

Відгуки про книгу Остання битва - Клайв Стейплз Льюїс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: