Безкінечна війна - Джо Холдеман

— Тут і думати нічого, — сказала Мерігей. — У солдати ми не підемо.

— Я згоден. Якщо п'ять або шість мільярдів чоловік можуть пристойно існувати без професії, то і я зможу.

— Вони до цього звикли з дитинства — до такого стану речей, — сказав Майк. — І це, швидше за все, не зовсім те, що ти назвав би пристойним життям. Більшість просто сидить по домівках, дивиться стерео і курить «траву». Їжі вони отримують ледь достатньо, щоб збалансувати витрати енергії. М'ясо раз на тиждень. Навіть по першому класу забезпечення.

— Нічого особливо нового, — сказав я, — особливо по частині їжі: в армії нас так і годували. Що до решти, того, що ти сказав, — ми з дитинства до цього не звикли. Ми не станемо цілий день сидіти і дивитися головідео.

— Я хочу малювати, — сказала Мерігей. — Я завжди хотіла серйозно зайнятися живописом.

— А я буду продовжувати вивчати фізику, просто так, для себе. І займуся музикою, і буду писати… — Я обернувся до Мерігей. — Або ще чим-небудь займуся, як нам розповідав сержант на Старгейті.

— Приєднатися до нового Відродження, — сказав Майк неживим тоном і запалив люльку. Це був справжній тютюн, і по кімнаті поширився чудовий запах.

Він, мабуть, помітив, як я на нього дивлюся голодними очима.

— Ну що з мене за хазяїн! — Він витягнув кілька листочків тютюну з кисета і вправно скрутив сигаретку: — Тримай. Мерігей, ти будеш?

— Ні, дякую, Майк. Якщо з тютюном дійсно так туго, то я краще не буду знову звикати.

Майк кивнув, попихкуючи згаслою було трубкою.

— Так, нічого хорошого. Краще тренувати психіку і навчитися розслаблятися без тютюну.

Я закурив свою тоненьку цигарку. Хороша.

— На Землі ти нічого краще не дістанеш. І марихуана у нас теж краще, від неї голова так не мутніє. — Увійшла мама і присіла з нами.

— Обід буде готовий через кілька хвилин. Майк знову критикує наші порядки, я чула.

— Хіба я не правий? Пара сигарет з земною «травою» — і ти зомбі.

— Хто це «ти»? Адже ти сам її не куриш?

— Гаразд, гаразд. Слухняний хлопчик не перечить матусі.

— Коли вона каже правду, — додала мама, — зовсім, проте, без посмішки. — Так! А ви, дітки, любите рибу?

І ми заговорили на безпечну тему — про те, які ми голодні, і потім сіли навколо стола, на якому лежав величезний лютенус, до нього був поданий рис. Перша справжня їжа, яку нам з Мерігей вдалося скуштувати за останні двадцять шість земних років.

ГЛАВА 8

Як і всі інші, на наступний день я давав інтерв'ю на голобаченні. Мене чекало повне розчарування.

Коментатор:

— Сержант Мандела, ви, судячи з нагород, один з найбільш бравих солдатів у СООН.

— Це точно, ми всі отримали по жмені планок, ще на Старгейті.

— Ви брали участь ще в знаменитій кампанії «Альфа-0», першій битві з тельціанами, а тепер повернулися з рейду на Йод-4.

— Е-е, не зовсім так, ми…

Коментатор:

— Перш ніж ми розповімо про кампанію «Йод-4», наші глядачі дуже хотіли б почути ваші особисті враження про зіткнення з тельціанами, так би мовити, лицем до лиця. Вони моторошні істоти, чи не так?

Я:

— Загалом, так. Напевно, ви бачили знімки. Єдине, що на них погано видно, — це фактуру покриваючої їх шкіри. Шкіра у них зморшкувата, як у ящірок, і блідо-оранжевого кольору.

Коментатор:

— А як вони… пахнуть?

— Пахнуть? Поняття не маю. У боєкостюмі можна відчувати тільки власний запах.

Коментатор:

— Ха-ха, розумію. Але мені хотілося б ось що дізнатися: що ви відчували, ви особисто, коли перший раз побачили противника… Переляк, відразу, ненависть — що саме?

— Ну, спочатку я був переляканий, і відразу теж відчував. Це ще до бою, коли над нами пролетів одиночний тельціанін. Під час самого бою ми перебували під впливом постгіпнотичного навіювання — його нам зробили ще на Землі, і ключова фраза приводила навіювання в дію, — і я відчував тільки штучну ненависть.

— Ви їх зневажали і билися немилосердно.

— Правильно. Ми винищили всіх крім одного. Хоча вони і не намагалися чинити опір. Але коли нас звільнили від впливу навіювання… ми самі не могли повірити, що це ми зробили. Чотирнадцять людей зійшли з розуму, всі інші ще тиждень сиділи на транквілізаторах.

— Розумію, — неуважно сказав коментатор і кинув погляд кудись убік. — Скількох вбили ви особисто?

— П'ятнадцять чи двадцять, не знаю, адже я вже говорив, ми самі себе не пам'ятали. Це було винищення.

Протягом реши інтерв'ю коментатор якось дивно повторював сам себе і тримався трохи скуто. Увечері, вже вдома, я зрозумів, у чому була справа.

Мерігей і я сиділи перед стереокубом разом з Майком. Ма вирушила до дантиста з приводу декількох вставних зубів (вважалося, що дантисти в Женеві кращі, ніж американські). Моє інтерв'ю показували по програмі «Калейдоскоп», втиснули його між документальним фільмом про місячні гідропонні оранжереї і концертом якоїсь людини, яка стверджувала, що може зіграти «Подвійну фантазію ля мажор» Телемана на губній гармошці. Мені було цікаво дізнатися, чи дивиться її ще хто-небудь на цілій Землі.

Що ж, цікаво було подивитися на гідропонні оранжереї, і хлопець грав на гармошці віртуозно, але між ними встряло інтерв'ю, і це була суцільна липа.

«Коментатор:

— А як вони пахнуть?

Я:

— Жахливий сморід, суміш гниючих овочів і паленої сірки. Запах проникав у боєкостюм навіть крізь фільтр».

Все стало ясно — він змушував мене говорити і говорити, щоб набрати побільше матеріалу, на основі якого вони потім і синтезували мій голос.

— Чорт забирай, хто їм дозволив таке робити? — Запитав я Майка, коли вистава закінчилася.

— Не ображайся на цього хлопця, — сказав Майк, що стежив за розчетвереним музикантом, що дув у гармоніки. — Усі засоби інформації підлягають цензурі СООН. Вже десять чи дванадцять років, як Земля не отримує об'єктивних репортажів про війну. Добре хоч, що вони одразу не підставили актора замість тебе.

— А на Місяці як, краще?

— Офіційна інформація нічим не відрізняється від земної. Але так як все пов'язано з роботою в СООН, легко визначити, де пряма підтасовка фактів.

— Вони повністю вирізали частину, де я кажу про навіювання.

— Зрозуміло. — Майк зітхнув. — Їм потрібні герої, а не маріонетки.

Інтерв'ю з Мерігей показували у програмі наступної години, і з нею зробили те ж саме. Кожен раз, коли вона насправді говорила щось проти армії або війни, камери переключалися на жінку, яка брала інтерв'ю, а штучно створений голос Мерігей сповіщав чергову нісенітницю…

СООН повністю оплачували п'ятиденне перебування в Женеві, і ми