Злочинна цивілізація - Роберт Шеклі

— Вечір і справді дуже приємний, — провадив далі голос, — надто в нашому національному парку. Температура повітря двадцять п’ять і п’ять десятих градуса, вологість 23 проценти, атмосферний тиск 29,9. Досвідчені туристи, мабуть, уже впізнали мій голос. А для новачків-любителів природи я відрекомендуюся. Я Дубко — ваш старий вірний дуб. Я радий вітати всіх вас, бувалих і новачків, у цьому національному парку.

Сутінки чимдалі густішали, і Баррент стурбовано роззирався довкола. Голос, здавалося, справді линув від старого дуба.

— Насолоджуватися природою, — говорив Дубко, — тепер дуже зручно. Будь-хто може усамітнитися на природі всього за десять хвилин ходьби від громадського транспорту. А для тих, хто полюбляє компанію, ми пропонуємо гіда, який проведе вас по цих стародавніх галявинах. Не забудьте розповісти своїм друзям про гостинність нашого національного парку. Наш парк має все, що потрібно для відпочинку на природі.

Стовбур дерева розщепився, і звідти ковзнула розкладачка, термос і коробка з вечерею.

— Бажаю вам приємного вечора в цьому дивовижному храмі дикої природи! А зараз Національний симфонічний оркестр під керуванням Оттера Крага виконає для вас «Гірські полонини» Ернесто Нестрікала. На цьому ваш гостинний старий дуб прощається з вами.

З кількох прихованих гучномовців полинула музика. Баррент пошкріб потилицю, а тоді, вирішивши сприймати все, як є, з’їв вечерю, запив її кавою з термоса, розклав ліжко й улігся спати.

Напівсонний, він ще встиг подумати про радіофікований, обладнаний всіма вигодами ліс усього за десять хвилин ходьби від громадського транспорту. Земля зробила багато для своїх мешканців. Певне, їм це подобається. А може, ні? Чи не скидається все це на якусь величезну хитромудру пастку, налаштовану для нього?

Він ще трохи повертівся, звикаючи до музики, яка мало-помалу злилася з шурхотом вітру в листі й потріскуванням гілочок, а тоді поринув у сон.

Вранці гостинний дуб нагодував його сніданком і дав усе потрібне для гоління. Після сніданку Баррент причепурився й рушив до найближчого міста. Він твердо пам’ятав свою мету: слід забезпечити собі надійне прикриття й увійти в контакт з підпіллям. Коли це буде зроблене, треба буде якнайбільше довідатися про земну таємну поліцію, військові сили тощо.

Фахівці другої групи виробили методику, яка повинна була допомогти виконанню його завдання. Наближаючись до околиць міста; Баррент сподівався, що вони не помилилися. Досі те, що він бачив на Землі, напрочуд різнилося від того, що вони уявляли собі на Омезі.

Він простував нескінченними вулицями з маленькими білими котеджами обабіч. Усі вони здавалися однакові. Але придивившись, Баррент збагнув, що кожен будиночок мав одну чи дві архітектурні розбіжності, які, зрештою, лише підкреслювали монотонну одноманітність. Будиночки тяглися, наскільки сягало око, і перед кожним — латочка дбайливо доглянутого газону. Їхня тотожність гнітила Баррента, і несподівано для себе він відчув, що тужить за кумедними, неоковирними, але самобутніми омезькими будівлями.

Так Баррент дійшов до торговельного комплексу. Крамнички мало чим відрізнялися від житлових будиночків: невисокі, скромні і. дуже схожі між собою. Лише пильно вивчивши вітрини, можна було довідатися, де продуктовий, а де спортивний магазин. Він проминув невелику будівлю з написом: «Сповідальня роботів — працює 24 години на добу». Схоже на якусь церкву.

План, складений другою групою для виявлення підпілля на Землі, був простий. Революціонерів, казали йому, у великій кількості можна знайти серед найпригніченіших верств населення. Злидні сприяють зростанню незадоволення; незаможники хочуть відібрати майно в заможних, і тому логічно шукати невдоволених у халупах.

Це була гарна теорія. Біда лише в тому, що Баррент не бачив ніяких халуп. Він ішов уже кілька годин уздовж охайних крамничок і чепурних будиночків, повз парки і майданчики для ігор, доглянуті ферми і знову мимо будиночків і магазинів. Скрізь одне й те саме — не гірше і не ліпше.

До вечора він уже й ноги натрудив, а ні про що важливе так і не довідався. Перед тим, як глибше проникати в таємниці земного життя, треба розпитати місцевих мешканців. Це небезпечний, та вкрай необхідний крок.

Наближалися сутінки. Він стояв неподалік від магазину готового одягу і зважував свої подальші дії. Можна видати себе за іноземця, який щойно приїхав у Північну Америку з Азії чи Європи. Тоді можна було б розпитувати, не викликаючи великої підозри.

Назустріч йому йшов повнуватий добродій у звичайному коричневому костюмі. Баррент зупинив його.

— Перепрошую, я тут чужий, щойно приїхав з Рима.

— Справді?

— Так. Я трохи розгубився, — мовив Баррент, винувато усміхаючись. — Не можу знайти жодного дешевого готелю.

Якби ви направили мене…

— Громадянине, з вами все гаразд? — спитав чоловік, і лице його затверділо.

— Я ж сказав, що я іноземець і шукаю…

— Послухайте, — урвав його чоловік. — Ви не гірше за мене знаєте, що іноземців уже давно немає.

— Правда?

— Звісно. Я був у Римі. Там усе точнісінько так, як тут у Вілмінгтоні. Такі самі будинки й магазини. Ніхто не може тепер називати себе іноземцем.

Баррент не знаходив відповідь і лише нервово усміхався.

— Опріч того, — провадив далі чоловік, — на Землі давно немає дешевих готелів. Навіщо вони? Хто в них житиме?

— І справді, хто? — мовив нарешті Баррент. — Мабуть, я сьогодні просто перепив.

— Ніхто вже не п’є, — заперечив чоловік. — Не розумію, це що — якась гра?

— І що ж то за гра, на вашу думку? — спитав Баррент, вдаючись до методики, рекомендованої другою групою.

Чоловік уп’яв у нього погляд і насупився.

— Здається, я починаю розуміти. Певне, ви — Опитувач.

Баррент пробурмотів щось нерозбірливе.

— Так, я не помилився. Ви — один з тих, хто ходить і розпитує людей про все на світі. Я б одразу здогадався, якби на вас був костюм Опитувача. — Чоловік знову спохмурнів. — Чому ви не одягнені, як Опитувач?

— Я щойно скінчив навчання і ще не встиг придбати