Злочинна цивілізація - Роберт Шеклі
Баррент набрав повітря і спустився по трапу.
Не було ані охорони, ані оглядової групи, ні поліції, ні військових підрозділів, ні митного контролю. Не було взагалі нікого. Далеко, з протилежного боку космодрому, мріли проти сонця ряди космічних апаратів. Прямо перед собою він побачив огорожу і розчинені ворота.
Баррент перетнув поле швидко, але без помітного поспіху. Він не розумів, чому все йде так просто. Може, в таємної поліції на Землі є значно тонші способи перевірки пасажирів зоряних лайнерів.
Біля воріт не було нікого, крім лисого середнього віку чоловіка і хлопчика років десяти. Здавалося, вони чекали на нього. Малоймовірно, що вони — представники урядової установи, та хто знає земні порядки? Він вийшов за ворота.
— Даруйте, — звернувся до нього лисий чоловік, тримаючи хлопчика за руку.
— Прошу?
— Я бачив, як ви зійшли з космічного корабля. Не будете заперечувати, якщо я вас про дещо спитаю?
— Питайте, — відповів Баррент, тримаючи руку біля кишені з променевиком. Він був певен, що перед ним поліційний агент. Єдине, що, здавалось, не мало глузду, — присутність хлопчика, якщо тільки той не вчиться на агента.
— Річ у тому, — мовив чоловік, — що мій Ронні пише роботу про зоряні кораблі.
— Тож я хотів подивитися на них, — утрутився Ронні. Він був замалий, як на свій вік, з вузьким, розумним обличчям.
— Він хотів побачити справжній корабель, — пояснив батько. — Я казав йому, що в цьому немає потреби, що всі дані й малюнки є в енциклопедії. Але він стояв на своєму.
— Я зможу написати гарний вступний розділ, — мовив Ронні.
— Звичайно, — мовив Баррент, енергійно киваючи головою.
Він уже не був певен; що лисий чоловік справді агент Бо ж той обрав надто кружний шлях.
Ви працюєте на кораблях? — спитав Ронні.
Так.
— Як швидко вони літають?
— У просторі чи підпросторі? — вточнив Баррент.
Це питання, здається, спантеличило Ронні. Він відкопилив нижню губу й мовив:
— Боже, я й не знав, що вони мандрують у підпросторі. — На хвилину він замислився. — До речі, я не знаю, що таке підпростір,
Баррент і хлопчиків батько усміхнулися.
— Гаразд, — провадив далі Ронні, — з якою швидкістю вони літають у звичайному просторі?
— Сто тисяч миль на годину, — назвав Баррент перше, що спало йому на гадку
Хлопчик кивнув, його батько також.
— Дуже швидко, — зауважив батько.
— А в підпросторі, звичайно, набагато швидше, — промовив Баррент.
— Звичайно, — ствердив чоловік. — Космічні кораблі літають дуже швидко. Інакше не можна. Вони долають надзвичайно великі відстані. Чи не так, сер?
— Надзвичайно великі відстані, — погодився Баррент.
— Які ж у них двигуни? — питав далі хлопчик.
— Звичайні, — відповів йому Баррент. — Минулого року ми поставили триплексні прискорювачі, але їх, мабуть, слід віднести до допоміжних потужностей.
— Я чув про ці триплексні прискорювачі, — додав чоловік. — Чудова річ!
— Те, що треба, — поблажливо зауважив Баррент. Тепер він переконався, що лисий чоловік нічого не тямить у зореплавстві й просто привів свого сина поглянути на космопорт
— Де ви берете повітря? — не вгавав Ронні.
— Ми виробляємо його. Але повітря — то не найбільша проблема. З водою у нас набагато більше клопоту. Ви ж знаєте, що вона не стискається, а тому дуже важко брати з собою достатній запас. А потім є ще навігаційні труднощі при виході з підпростору.
— А що таке цей простір?
— Усього-на-всього інший рівень простору. Втім, про це ти можеш прочитати в енциклопедії.
— Звичайно, Ронні, пошукай в енциклопедії, — мовив батько. — Ми не повинні затримувати тут пілота. Я певен, що в нього безліч невідкладних справ.
— Я й справді поспішаю, — погодився Баррент. — А ви дивіться тут усе, що завгодно. Бажаю тобі гарної оцінки за роботу, Ронні!
Баррент відійшов метрів на п’ятдесят, напружено чекаючи пострілу в спину, але коли він оглянувся назад, то побачив, що батько з сином уважно роздивляються велетенський космічний апарат Баррент на мить завагався, пойнявшись неспокоєм. Досі все йшло надзвичайно гладко. Підозріло гладко. Та, однаково, відступати йому нікуди.
Дорога від космопорту повз ряди якихось будівель бігла до лісу. Баррент ішов, поки його вже не можна було побачити з космодрому. Тоді, звернувши зі шляху, він заглибився в ліс. Для першого дня перебування на Землі він достатньо спілкувався з людьми. Не можна далі спокушати долю. Треба все як слід обмізкувати, переночувати в лісі, а на світанку рушити до міста.
Пропхавшись крізь густі чагарі, він потрапив, власне, до лісу. Баррент простував під тінню велетенських дубів, навколо співали і перегукувались невидимі птахи й звірі. Далеко попереду замріла біла табличка, прибита до дерева. Наблизившись до неї, Баррент прочитав: «Національний парк Форестдейл. Ласкаво просимо на відпочинок!»
Баррент трохи розчарувався, хоча й розумів, що так близько від космодрому не може бути дикої природи. Треба думати, що на такій давній і високорозвиненій планеті, як Земля, незаймані куточки природи могли зберегтися тільки в національних парках.
Сонце закочувалося за обрій, і в сутінках діброви повіяло прохолодою. Баррент знайшов затишне місце під старезним дубом, збив собі постіль з-опалого листя і ліг на неї. Йому було над чим поміркувати. Чому в такому важливому центрі, як космопорт, не виставили охорону? Може, про безпеку дбають лише в містах? Чи він уже перебуває під наглядом витонченої шпигунської системи, яка виважує кожен його рух і знешкодить його, коли визнає за доцільне? Чи це вже занадто фантастично? А може…
— Добрий вечір, — пролунав голос у нього просто над вухом.
Баррент нервово відсахнувся
