Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

— Зійдемо з стежки, — прошепотів зоолог. — Хай він пройде повз нас і дасть себе роздивитися краще.

Мисливці відійшли на бік і сховались за групою густих кущів. Мурахоїд постояв ще кілька хвилин, недовірливо вдивляючись у ліс, потім потихеньку пішов уперед, зупиняючись через кожні п’ять-шість кроків і озираючись по боках. Під час такої зупинки Папочкін встиг його сфотографувати збоку, після чого тварина, почувши клацання затвора, кинулась тікати, похитуючись на своїх товстих лапах і витягнувши хвіст; від носа до кінчика хвоста вона мала не менше від чотирьох метрів.

Вийшовши з лісу, мандрівники опинилися біля підніжжя горба, положистий схил якого йшов угору. Каштанов з досадою дивився на цей одноманітний схил, що не обіцяв йому здобичі, тоді як ботанік був захоплений силою силенною незнайомих квітів серед густої трави і почав їх збирати. Раптом геолог помітив біля самого підніжжя горба досить великий куполоподібний горбок, голі схили якого відсвічували металічним блиском.

— Ну, ось і для мене пожива! — вигукнув він, витягаючи молоток і кидаючись майже бігцем до горбка, тоді як Папочкін ловив нову ящірку, що, тікаючи від нього, злізла на невеличке деревце.

Дійшовши до горбка, вражений Каштанов зупинився — горбок був зовсім голий, позбавлений навіть найменшої травички, і вся його поверхня складалася з шестисторонніх пластинок бурого кольору з темними обідками.

Здивований геолог спробував відбити молотком грудочку породи, але молоток відскочив від поверхні горбка.

Сподіваючись, що на вершині буде більше розколин, Каштанов поліз угору, що йому вдалося не зразу: хоч горбок мав тільки метрів три заввишки, але схили його були зовсім гладенькі. Вгорі порода так само не піддавалась, тому геолог вийняв з-за пояса велике зубило, вставив його в борозенку між двома пластинками і почав бити молотком по зубилу, вістря якого поступово заглиблювалося в породу.

Раптом сильний поштовх повалив геолога, який стояв навколішки, і він ледве встиг ухопитися за зубило, щоб не скотитися з горбка. Поштовхи тривали, і Каштанов розгублено озирався, йому здалося, що весь ґрунт почав двигтіти, а дерева захиталися.

— Страшенний землетрус! — закричав він своїм товаришам, які були від нього за сорок кроків. — Ви відчуваєте, які поштовхи?

Почувши цей окрик, Громеко і Папочкін здивовано переглянулись. Вони не відчували ніяких ознак землетрусу. Але, глянувши в бік, де знаходився Каштанов, вони були вражені: горбок з геологом повільно пересувався схилом горба.

Після хвилинного вагання обидва побігли навперейми цьому дивному рухомому горбкові, основи якого не було видно з-за густої трави. Підбігши ближче, Папочкін вигукнув, сміючись:

— Та це велетенська черепаха! Петре Івановичу, ви їдете на черепасі!

В цей час горбок повернувся в бік переслідувачів, які побачили досить довгу шию з відворотною головою, що вистромилася з-під нього; вона була не менша бичачої і зверху втикана дрібними щитками. В роззявленій пащі видно було пластинчасті зуби.

Каштанов, зрозумівши в чому справа, залишив своє зубило забитим у панцер черепахи, зслизнув з неї і швидко відскочив набік. Він помітив тепер величезний хвіст, схожий на товсту колоду. Хвіст швидко рухався і, вдаривши, міг перебити ноги.

Тварина, відчувши себе вільною, побігла вздовж горба, її голова і хвіст сховалися в траві. Вона знову напрочуд нагадувала рухомий голий горбок.

Обмінявшись жартами з приводу цікавої пригоди геолога, якому жива черепаха здалася кам’яним горбом, а її рух — землетрусом, Каштанов сказав товаришам:

— Я думаю, між іншим, що це була зовсім не черепаха, а гліптодон, тварина з родини панцерних, що водилася на землі в пліоценову епоху третинного періоду поруч з величезними мурахоїдами, велетенськими лінивцями, мастодонтами і великими носорогами. Багато останків цих тварин знайдено в Південній Америці.

— Величезного мурахоїда ми, дійсно, зустріли в лісі, — нагадав Папочкін.

— Ця зустріч мене й навела на висловлену думку. Адже коли ми в більш північному поясі, поблизу границі льодів зустріли в живому стані такі скам’янілості, як мамонта, довгошерстого носорога, первісного бика, печерного ведмедя, велетенського оленя, які на землі жили в післятретинний час, то немає нічого дивного в тому, що далі на південь, де так тепло, збереглися форми ще більш давнього часу — пліоцену[22].

— А ще далі на південь, розвиваючи вашу думку, ми повинні зустрітися з ще давнішою фауною — міоценовою, еоценовою, крейдяною, юрською і т. д.? — запитав зоолог з деякою недовірою.

— Мене це зовсім не дивує, — зазначив Громеко. — З того часу, як ми відкрили цей дивний внутріземний світ, я перестав дивуватися чому завгодно і готовий вітати ігуанодонів, плезіозаврів, птеродактилів, трилобітів[23] та інші палеонтологічні чудеса.

— В такому разі шкода, що ми не підстрелили мурахоїда і гліптодона! Чим ми зможемо довести їх існування? Гліптодона я навіть не сфотографував.

— Можливо ми зустрінемо їх ще раз.

— До речі, час поновити запас м’яса, — сказав Громеко, — інакше завтра доведеться їсти саме свиняче сало.

За час цієї балачки мисливці повільно піднялися схилом горба і досягли його гребеня, вздовж якого тягнулися вузькою смужкою досить густі кущі, між якими, на велику втіху Каштанова, були невеликі виходи гірських порід. Геолог негайно пустив у діло свій молоток, але Папочкін, який проліз уже крізь кущі, зупинив його окриком:

— Тихше, на тому схилі звіринець травоїдних.

Каштанов перестав стукати, сховав добутий зразок у кишеню і поліз крізь кущі; Громеко йшов за ним.

На південному схилі горба, ще більш положистому, вони побачили різноманітних тварин, що мирно паслися. Найближче до них