Париж двадцятого століття - Жюль Верн
Однак завдяки протектору Мішеля його все ж таки взяли на роботу із зарплатнею у вісімнадцять тисяч франків; оскільки розв’язка виявилася найменш слабкою частиною його іспиту, його призначили в Сектор комедії.
Великий Драматичний Склад — чудова організація.
Вона налічувала п’ять Секторів:
1. Висока комедія й жанрова комедія.
2. Власне водевіль.
3. Історична драма та сучасна драма.
4. Опера й комічна опера.
5. Ревю, феєрії та офіційні виступи.
Трагедію було ліквідовано.
Кожен підрозділ мав своїх фахівців; перелік галузей їхньої спеціалізації дозволить краще зрозуміти механізм цієї величної інституції, де все передбачено, впорядковано, налагоджено.
За тридцять шість годин там могли створити жанрову комедію або ж новорічне ревю.
Мішелеві показали його робочий стіл у першому Секторі.
Там можна було знайти талановитих службовців, що були приставлені до різних відділів: одні займалися Експозиціями, інші — Розв’язками, хтось працював над Відходом акторів зі сцени, хтось — над їх Виходом; були й ті, хто складав рими: високі, якщо замовник неодмінно хотів віршів, або звичайні, для поточних діалогів.
Проте існував іще один специфічний прошарок чиновників, до яких Мішелю і довелося приєднатися: ці службовці, до речі, доволі спритні, мали за завдання переробляти п’єси минулих сторіч, що зводилося до простого їх копіювання або ж до своєрідного «перекручення».
Так, наприклад, керівництво тільки-но здобуло величезний успіх у театрі Жімназ із постановою майстерно перелицьованої п’єси Напівсвіт; баронеса д’Анж перетворилася на молоду й недосвідчену дівчину, яку Наньяк мало не заманив у свої тенета; якщо б не втрутилась її подруга, пані де Жален, колишня коханка згаданого Наньяка, справу було б зроблено; епізод з абрикосами[104], а також змалювання світу одружених чоловіків, чиїх дружин ніхто ніколи не бачив, викликали жваві овації зали.
Переробили також і Габріель: не знаю, за яких обставин уряд був зацікавлений у тому, щоб змилуватись над дружинами повірених. Жульєн збирався вже втекти від домашнього вогнища зі своєю коханкою, коли до нього кинулася його дружина Габріель; вона змалювала йому таку страшну картину невірності, де він буде бігати по полях, пити поганеньке вино й спати на вологих простирадлах, що він одразу ж відмовився вчиняти такий злочин з високих міркувань моралі, а потім мовив: «О, мати родини! О, поетка! Я кохаю тебе!»
Ця п’єса, що її назвали «Жульєн», навіть була нагороджена Академією.
Проникаючи у таємниці цієї потужної інституції, Мішель відчував, немов його морально знищують; але юнакові треба було заробляти гроші, й незабаром йому доручили важливу роботу.
Він повинен був переробити Наших близьких Сарду.
Горопаха працював до сьомого поту; він міг уявити у п’єсі мадам Коссад зі своїми заздрісними, егоїстичними й розпусними подругами; у крайньому разі, доктора Толозана можна було замінити якоюсь акушеркою, а в сцені зґвалтування пані Моріс поламала б дзвіночок пані Коссад! Але розв’язка! Розв’язка видавалася неможливою! Мішель марно ламав собі голову: він ніколи б не наважився зробити так, аби пані Коссад убила ота горезвісна лисиця!
Отже, юнак був змушений відмовитись від завдання й визнати своє безсилля!
Такий результат неабияк розчарував Директора, але юнака вирішили випробувати у драмі; можливо, він згодиться у цій сфері!
За два тижні після зарахування у Великий Драматичний Склад Мішель Дюфренуа був переведений із Сектору комедії до Сектору драми, що розподілявся на велику історичну драму та сучасну драму.
Велика історична драма, у свою чергу, складалася з двох чітко визначених підрозділів; в одному правдивий і серйозний виклад історії хорошими авторами було слово в слово вкрадено; в іншому його було вкрай перекручено й сфальсифіковано, відповідно до аксіоми одного великого драматурга дев’ятнадцятого сторіччя: щоб наробити історії дітей, її треба зґвалтувати.
І їй робили гарненьких діточок, які, щоправда, зовсім не були схожі на матір!
Головними фахівцями історичної драми були чиновники, які займалися неочікуваними розв’язками, особливо у четвертих діях; їм надавали погано продуманий опус, і вони із завзяттям заходились його виправляти; фахівці з довгих тирад, що їх прозвали тирадами вельможних дам, також становили одну з найвищих ланок в адміністрації.
Сучасну драму розподіляли на «драму у фраці» і «драму в робочій сорочці»; інколи обидва жанри перемішувались, але адміністрації такий мезальянс не подобався; це завдавало шкоди навичкам фахівців, й тоді вони легко могли вкласти у вуста якогось франта слова останньої наволочі! А це вже було б замахом на обов’язки фахівців із сховища арго!
Серед службовців були ті, хто займався суто однією сценою: вбивствами через необережність, умисними вбивствами, отруєннями або ґвалтуваннями; одному з тих, хто був відповідав за цю останню тему, не було рівних у мистецтві опускати завісу вчасно; секунда зволікання — і актор або ж актриса ризикували опинитися у вкрай неприємній ситуації!
Цей чиновник, до речі, порядний чоловік п’ятдесяти років, батько родини, поважна і всіма шанована людина, заробляв двадцять тисяч франків, ось уже тридцять років переробляючи оті сцени насильства із незрівнянним умінням та спритністю.
Першим завданням Мішеля в цьому Секторі стала повна переробка драми Амазампо, або Відкриття хініну, значущої п’єси, яка з’явилася 1827 року.
Робота на нього чекала нелегка; необхідно було зробити п’єсу виключно модерною; однак хінін було відкрито вже дуже давно.
Чиновники, що їм доручили очистку п’єси, трудилися в поті чола, оскільки твір був у дуже поганому стані. Стилістичні прийоми у ній були настільки банальними, жарти настільки безглуздими, а композицію настільки підточило тривале перебування на полицях архівів, що легше вже було написати новий текст, але накази адміністрації залишалися категоричними: уряд хотів нагадати людям про це важливе відкриття, особливо у ті часи, коли у Парижі ще подекуди спалахували епідемії лихоманки. Отже, мова йшла про перероблення п’єси під смаки сучасності.
І талановитим чиновникам це вдалося. То був справжній подвиг, але бідаха Мішель не мав до цього шедевру жодного стосунку; він не подав жодної ідеї; абсолютно не розумів, як можна використати подану ситуацію; він виявився у цій справі цілковитим нездарою. Його визнали неспроможним до такої роботи.
Директорові подали звіт, що свідчив явно не на користь Мішеля, і після місяця роботи з драмою його понизили посадою: тепер він опускався до третього Сектору.
«Я ні на що не здатний! — думав юнак, — не маю ані уяви, ані здорового глузду! Але все ж таки — у який дивний спосіб вони займаються театром!»
І він, розчарований, проклинав цю організацію, забуваючи про те, що колективна праця
