Дисертаційний прорахунок - Микола Іванович Головін

— Не зрозумів, — здригнувся Білобородько.

— Зараз я все поясню.

На столі лежали блоки управління, лазери. Андрос настроював оптику.

До кабінету директора сходилися співробітники. Ковальова зацікавила апаратура. Він підійшов до неї і побачив, що це копія його пристрою.

— Це ж твоя модель! — сказав Поліщук і підозріливо поглянув на Андроса.

— Товариші, — почав той, — перед вами діюча модель, автор якої — Ковальов. Років два тому, досконало вивчивши його ідею конструювання таких моделей, викладену в статті, ми створили зразок.

Загриміли стільці — всі намагалися підсунутись ближче до макета.

— 3. його допомогою ми сформували модель людини. Розробили і програму, яка забезпечила динаміку руху всіх органів залежно від інформації, що надходить з машини. Створили інтелект. Але у своїй роботі ми пішли далі. На знак поваги до Ковальова ми змоделювали його зображення. Власне, його двійника.

Присутні перезирнулись, а Ковальов похилив голову. Здивовано дивилася на Андроса і Юля. Маша раптом втупилась у Віктора, мовби вперше бачила його.

— Зображення було настільки реальним, що, розмовляючи з ним, ми нерідко забували про це. За місяць дали йому знання в обсязі чотирьох курсів інституту.

— Миколо Олександровичу, — звернувся Сиченко. — А зараз ви б змогли відтворити цього Дудіна?

— У машині є первинні дані, що дублюють модель. Колишній ДУДІН скінчив своє існування.

— Як? — схопилася Юля і зиркнула на Ковальова.

Андрос натиснув на кнопку запуску, спалахнули лазери, і осторонь виникло зображення — викапаний Віктор.

— Володю! — покликала Юля.

Зображення обернулося на голос і проказало:

— Вибачте, мене звуть Віктор. Ой, як вас тут багато. У карти пограємо? Мій приятель Даниленко казав…

Андрос вимкнув апаратуру, зображення зникло.

— Перед вами система з первинними даними.

У кабінеті запала тиша. Всі нетерпляче ждали дальших пояснень Андроса. А той ніби нарочито зволікав, — замислений кілька разів пройшовся туди-сюди перед столом.

— Якось ми, експериментуючи, різко збільшили потужність випромінювання лазерів і побачили, як простір, окреслений контуром, ураз перетворився на плазму…

— У мене теж трапилося щось таке на виставці! — не втримався Віктор.

— Оце враз і стало народженням Ковальова — Дудіна! Плазма відділилась і набула здатності рухатися… Наших дослідників охопив жах: плазмовий об’єкт попрямував до виходу і вислизнув з лабораторії… Відтоді почався експеримент: ми стежили за цією цифровою об’єднаною інформаційно-суб’єктивного системою — об’єктом під назвою ДУДІН! Вона виявилася життєздатною. Скільки місяців працювала замість вас, Вікторе Георгійовичу?

— Майже півроку.

— І ніхто не розпізнав, що це штучна система?!

— Так, але цей гумор, анекдоти…

— Ми вводили гумор, афоризми з журналів, старалися примусити систему говорити не формалізованою, а людською мовою. Зрозумійте, ця система здатна самостійно навчатися. Вона чує інформацію від навколишніх людей, переробляє її; запам’ятовує і видає те, що вважає за потрібне в даний час.

— А більярд? Дурниця все це! — грубо заперечив Тернавський. — Не вірю я в плазмового суб’єкта!

— Ми навчили його грати в цю гру, заклали алгоритм розв’язання задачі з багатьма невідомими. Машина здійснювала моделювання, керувала рухом-ось він і вигравав.

— Але якщо він плазмовий, як же я міг відчувати його тіло, коли доторкався до нього? — спитав Ковальов. — Та й у нього був чудовий апетит. Хіба плазма може вживати звичайні продукти?

— Напевне, відбувається якийсь розклад їжі, чим і підтримується життєдіяльність. Будь-який продукт — це акумулятор енергії.

— Як же ваш Дудін потрапив у НДІ? — спитав Сиченко і всміхнувся, поглядаючи на Білобородька.

— З Ковальовим сталася одна неприємна пригода через того ж Дудіна. Але завдяки їй ми змогли спостерігати дії об’єкта в умовах виробництва. Так, Вікторе Георгійовичу?

— Яв синцях, а він вихваляється, що добув для мене посаду. Коли в Палаці культури відбувалася нарада, Дудін на неї попав випадково. Але всі вважали, що це я. Я гадав, що нічого особливого не трапиться, якщо він трохи попрацює замість мене. Був певен, що він завалить роботу. А вийшло навпаки, і я вирішив попрацювати вдома над власною моделлю, удосконалити її.

— Дивно, чому це плазмова людина, керована комп’ютером, — почав Поліщук, — скоріше досягла успіху в кар’єрі керівника, ніж реальна, безперечно, наділена інтелектом?

— Очевидно, формальна система керує краще, аніж творчо обдарована, але емоційна, суб’єктивна особистість. Згадайте: впровадив Дудін систему контролю за вашою діяльністю на ЕОМ, і віддача підвищилася.

Сиченко вслухався в розмову і теж згадував, що й він не помітив у Дудіні підозрілого, коли той приїздив до нього у Москву на співбесіду. Він ще так цікаво розповідав тоді про полювання в тайзі.

— Як пояснити, що Дудін, плазмова людина, цілував? — тихо сказала Юля і відчула, як спалахнули щоки.

— Мабуть, плазма утворює тиск, усе інше — дія психологічного настрою.

— Не вірю я, що Дудін робот! — вигукнув Тернавський. — Саме він і є справжня людина. От Батурін — це робот! Йому плювати на моральні критерії, за якими живе колектив, суспільство! Для досягнення своєї мети він переступить через людину. А ненависть до людей — це і є визначальна риса роботів, хоч їм і вводять програму захисту людини. Ні, Дудін — це людина. А щодо його феноменальних можливостей,