Пітьма вогнища не розпалює... Том 1 - Олександр Павлович Бердник
І жаліє коваль тих людей, сіє вироби марш у світі, Забуває про Слово Огнисте, заповідане здавна йому. І згасає талант. І лягають на плечі століття, Покривають утомою серце, відпливаючи в тьму.
Небо все ще чекає і надіється знову і знову, Лиш умови своєї воно з ковалем не міня - Грізний час недалеко, світ жадає Вогнистого Слова, І урочий Світанок уже осідлав чарівного Коня.
* * *
Не надійся, моряк, на погоду, Покладайсь на вітрило міцне, Не надійся на чистую воду - Під водою каміння страшне!
Мати рідна тебе не обманить, А обманять тумани густі. Не надійся, моряк, на погоду - Будуть шторми лихі на путі!
Пісня литовських рибалок
* * *
...небо, немов запона, розідралось, не стало часу, простір зморщився і бути перестав. І кожен у собі побачив Сонце в звіринім колі... ...І сам себе судив.
«Шляхами Каїна»
М.ВОЛОШИН
КНИГА ПЕРША. ПАДІННЯ ЛЮЦИФЕРА
Що таке і Сила, і Безсилля? Тайна ця для кожного нова: Буря лише гне мале бадилля, А дуби — з корінням вирива. Велетні рептилії пропали, А мурахи — всіх переживуть, Передохло деспотів чимало, Сіячі прості в безсмертя йдуть. Не вважай за силу гримотіння, Сила дозріває уві сні, У таємній думі, у насінні, В Материнській вічній глибині. Починай шляхи від Блискавиці, Та в Мовчанні — в Таїну гряди! Коли хочеш з Силою здружиться, То її у Серці віднайди...
Хто знайде траву Амуланг, матиме здоров’я, силу й бадьорість духу. Ця трава не росте там, де її вже бодай один раз розшукали. Завжди шукай її в іншому місці. І ще пам’ятай: трава Амуланг нічим не відрізняється від всіх інших трав, що ростуть довкола. Знайти її може лише той, хто відзначений долею.
Калмицька казка
* * *
...Письменник пише книгу. Про кого? Кому? Навіщо? Він вигадує героїв, сюжет, ситуації. Коротко кажучи, він творить небувалий світ, психомодель подій, що відбулися в його чутті, умі, уяві.
Хай не говорять мені про реалізм, про документальність тощо. Будь-яка книга — вигадка, бо реальне хіба можливо повторити або відтворити ? Кожне почуття, подія, явище, сутність або мить — унікальні й самодостатні. Тому відтворити їх в умі або почутті інших людей з допомогою книги, кіно, музики, полотна — марна річ! Тим більше неможливо передати певну ідею, вигадуючи неіснуючих героїв та ситуації, тобто формуючи так званий художній твір.
Ми ще не пізнали світу, в якому живемо. Ми ще не відаємо тайни власного буття. Quo vadis? (Куди прямуєш?) — цей крик звучить впродовж віків. Додавання до нерозгаданого світу множества нових псевдосвітів з допомогою «творчості» ускладнює буття до безкінечності... Тому найясніше можна передати читачеві спогади (або спробу спогадів) про власне, індивідуальне сприйняття життя, пробудження духу, сумнів, прагнення, осяяння, падіння і піднесення.
Вітаю вас, Друзі, тих, котрі читають ці рядки! Якщо вони вам прислужаться, як віхи у ваших шуканнях, прагненні до Свободи Духа — я буду щасливий. Якщо ні — ми разом з вами, сміючись, розпалимо веселе багаття на гірській стежині і швиргонемо ці сторінки в полум’я Вічного Агні. Вони бодай зігріють наші замерзлі руки. І не станемо печалитися про марно здійснену працю: всі зусилля на шляху до Великої Радості тчуть безсмертне вбрання душі...
Вітаю вас, Вороги, котрі вирішили прочитати ці рядки, щоб завдати мені вирішального удару! В моєму серці відсутня ненависть, бо нема в цілім Всесвіті нічого сущого, що варто було б ненавидіти, окрім невігластва. Та невігластво не буває вічним, тому ваші маски, Вороги, — тимчасові. Промайне епоха дисгармонії, і ми з вами зустрінемося на тій же Гірській Стежині. Це трапиться неодмінно! А поки що — прагніть за мною в невпинному переслідуванні. Це — чудово! Як промовляють Учителі Сходу: хто переслідує Сина — той прийде в Дім Вітця!
Отже, почнемо...
Сам не відаю, де завершиться цей потік пошуку. Не знаю, якої форми вимагатиме мисль і почуття для тотожного вияву. Може, треба буде згадати сновидіння, мрії, видіння. Адже все це жива тканина формування духу й серця! Може, вплететься в плоть оповіді вірш або казка, притча чи спогад інших віків та сфер?! Можливо, в плин
