Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів
Одне лише містечко на околицях нинішнього багатомільйонного мурашника, відомого під назвою — мегаполіс Мехіко, — понад дві тисячі палаців, храмів, пірамід (їх не кілька, як на околицях Каїра, а сотні і сотні)!
Та повернемось у ту пору, коли цей та дуже багато інших тодішніх людських мурашників були живими, тобто не так, як нині, коли вони лише пам’ятки археології, оповиті павутинням безлюддя і приголомшливої загадковості, а сповнені багатолюддям, яке зводило це райське поселення і жило тут.
Тому повернемося у вчорашній день — десь так дві тисячі літ тому, коли близькосхідний тесля із містечка Назарета Йосиф із його дружиною Марією не підозрювали, що їхній син–первісток відкупить людство.
Археологія стверджує, що майя, а точніше їхні попередники, які були реальними зодчими цього царства у джунглях, належали до такої підраси, яка називається брахіцефали. Означене стадо роду людського вирізняється з–поміж двоногого загалу тим, що ширина голови такого екземпляра сина Адамового значно більша, ніж довжина. Виходить так, що вони саме антиподи у порівнянні із нами, європеїдами, коли у нас, гляньте на себе у дзеркало, якраз з точністю до навпаки — довжина значно переважає ширину блідолицих.
Згодом, коли тут, у Месоамериці, жили теж доволі унікальні інки, вони передали нам своє глибоке переконання, що їхні попередники, які набудували усього цього тут мало не до неба, були велетнями.
Тут варто зробити невеличкий відступ і нагадати нам, християнам, що Біблія, якій ми віримо, однозначно констатує, що наші перші прадідусь Адам і прабабця Єва були зростом під чотири метри. Так, як би брати
Клички вкупі, — коли б один з них став, як акробат, на плечі другого.
І не треба квапитися із скепсисом щодо гіперболізації національної гордості інків і звинувачувати їх у чомусь немодному нині радикальному націоналізмі у зв’язку із перебільшенням зросту та ролі їхніх предків в історії людства.
Іудейсько–римського літописця Йосифа Флавія звинуватити у симпатіях до майя немає жодних підстав, тим паче що його літописання відзначаються науковою коректністю на рівні вимог сучасного ВАКу, тобто він описував те, що було, а не гнав різного роду фантасмагорію, як це роблять теперішні його колеги–історики, що справді гіперболізують перемогу Сталіна над Гітлером, опускаючи той факт, що то була перемога коаліції, а не одного русифікованого грузина, а потім, після 22 червня у полон Гітлеру здалося майже чотири мільйони червоноармійців і аж ніяк не із заклинанням на вмираючих устах «За родіну! За Сталіна!».
Так от Йосиф Флавій зафіксував такий факт, що талісманом в історично реальних спартанців були кістки їхнього кумира Ореста, який мав зріст 3,5 метра, про що свідчать ті самі кістки. «Їхні тіла були велетенськими, а обличчя відрізнялися від звичайних людських облич, що бачити їх було дивно, а слухати, як вони говорять, страшно», — це уже узагальнення Йосифа про сучасників Ореста.
Радянські вчені могли, якщо була б така вказівка із ЦК партії, запросто звинуватити Флавія у буржуазному націоналізмі — чи то італійському, чи то ізраїльському, але вони не могли нікуди подітися, коли описували знайдене на території дружньої соціалістичної Монголії у роки будівництва Дніпрогесу поселення… велетнів, про що свідчили розміри тих же, улюблених спартанцями, гомілок та інших нетлінних костомах.
Але повернемося із Монголії у Мексику, у музей Вілья–Армоза. Тут зберігся один археологічний експонат — та сама голова, що ширша, ніж довша. Якщо ви захочете сфотографуватися із цим «головастиком», що накаркав нам кінець світу, то лише його маківка, без тулуба, буде на знімку, як і наяву, вищою від вас, якщо, звичайно, ви не гравець провідного клубу NBA.
Але дамо собі спокій із таким параметром, як зріст. Посеред літа наше телебачення сповістило українську націю, що найвищому серед майже семи мільярдів землян громадянину, етнічному українцеві із Черкащини Леоніду Стаднику наші ескулапи спільно з стратегічними партнерами із США зробили операцію, щоб козарлюга більше не ріс. Видалили йому цей нетрадиційний гормон, що не давав зупинитися хлопцеві у його невтримному видовженні. Нащо? Може б, предків майя наздогнав?
Точно невідомо, як у майя був розвинутий піар і наскільки активно вони користувалися послугами зарубіжних політтехнологів, але заплітати коси — то було улюбленим способом прикрашати їхні еліпсоподібні голови і дебелі тілеса. На відміну від української традиції, на Юкатані так робили не тільки жінки, й не тільки із опозиційних партій, а усі поголовно, а так само й чоловіки — поголовно із косами. До пояса!
Ви не замислювалися — звідки у нас така пристрасть політичну орієнтацію ідентифікувати кольорами? Плем’я помаранчевих воює із племенем голубих. А сталінські динозаври помахали своїм червоним коцом перед національно стурбованими тільцями, і реакція, як на кориді, не забарилася. Реакція на сталінізм із піною на устах.
Майя теж мали, як і нинішній український політикум, точно розписану за кольоровою приналежністю ідеологему. Раби, спадкоємцями яких є нині більшість населення України, що живе за межею бідності, мусили бути розмальованими для впізнання у чорно–білу полосу. Воїни вкривали свої мужні тіла чорно–червоними барвами. За таку прихильність їх би нині прийняли в ОУН, оскільки партійний прапор цієї резонансної партії вичленив саме ці барви веселки. А голубі тіла носили репрезентанти найвищої касти — жерці. Інтелектуальна еліта. Ті, що були носіями фундаментальних, езотеричних знань. Вибачте, але коли йдеться про інтелектуальну верству у владі, сучасних аналогій привести не можу. Категорично не було серед майя помаранчевих. Хроніки не містять тверджень, що вони були заборонені чи їх пересадив аналог Печерського суду.
Судячи зі всього, олігархів серед майя так само не наплодилось навіть в умовах соціально–економічного розквіту. Нині їх можна впізнати за пристрастю мати якомога більше віл та котеджів у Кончі Заспі і Монако,
