Фундація та Імперія - Айзек Азімов

Бейта широко розплющила очі і сказала:

– Овва!

Торан засміявся.

– О, ти чарівниця. Приворожуй, Бей, це заслуговує на п’ять кредиток. Дозволь йому їх заробити.

Але блазень скочив уперед.

– Ні, міледі, це помилка. Я говорив зовсім не заради грошей, а заради ваших світлих очей та милого личка.

– Ну, тоді дякую, – сказала вона і повернулася до Торана: – Ой, гадаєш, йому сонце очі засліпило?

– І не лише заради очей та личка, – гарячково бурмотів блазень, – але також заради цього розуму, чистого та сміливого, і до того ж доброго.

Торан підвівся на ноги, потягнувся за білим халатом, який ці чотири дні носив лише на руці, і накинув його на себе.

– От що, друже, – промовив він, – скажи вже, чого ти хочеш, і не дратуй леді.

Блазень перелякано відсахнувся і улесливо схилив своє худорляве тіло.

– Я нікому не хочу нашкодити. Я тут чужий і вже сказав, що зовсім заплутався. Але у цьому обличчі є щось, що я можу прочитати. За красою цієї леді ховається добре серце. Воно може допомогти мені у біді, про яку я насмілився сказати.

– П’ять кредиток тебе врятують? – сухо сказав Торан і простягнув йому монету.

Але блазень навіть не ворухнувся, щоб її взяти, і Бейта втрутилася:

– Дозволь мені з ним поговорити, Торі. – І відразу ж тихо додала: – Не треба дратуватися через його дурнувату манеру розмовляти. Це лише його діалект; наша вимова, можливо, теж здається йому дивною.

Вона звернулася до блазня:

– Тож які твої проблеми? Ти через охоронця переймаєшся? Не хвилюйся, він тебе не турбуватиме.

– О ні, не через нього. Він – лише вітерець, що здуває пилюку з моїх ніг. Є інший, від кого я тікаю, і який є штормом, що змітає планети на своєму шляху і зіштовхує їх між собою. Я втік тиждень тому і тепер сплю на міських вулицях і ховаюся у натовпі. Я вдивлявся у різні обличчя, шукаючи допомоги. І знайшов її тут. – Він повторив останню фразу тихішим неспокійнішим голосом, а його великі очі наповнилися тривогою. – І знайшов її тут.

– Слухай, – розсудливо сказала Бейта, – я б хотіла тобі допомогти, друже, але я не зможу захистити тебе від шторму, що змітає світи. Якщо чесно, я могла б скористатися…

Поруч пролунав могутній голос:

– А, он ти де, брудний шалапуте…

Це був пляжний охоронець, його обличчя почервоніло, він біг до них щосили і гарчав. У руках він тримав малопотужний електрошоковий пістолет.

– Тримайте його, ви двоє. Не дайте йому втекти.

Його важка рука стиснула плече блазня так, що той аж заверещав.

Торан спитав:

– Що він зробив?

– Вам цікаво, що він зробив? Ну гаразд, я скажу! – Охоронець поліз до мішечка, що був прикріплений до його пояса, витягнув звідти фіолетову хустку і витер нею голу шию. А потім задоволено додав: – Я скажу тобі, що він зробив. Він втік. Весь Калган вже оголошеннями заклеєний, і я б його впізнав, якби він не стояв догори дриґом, звісивши свою яструбину пику. – І він голосно розреготався, поглядаючи на свою жертву.

Усміхнувшись, Бейта спитала:

– Але звідки він втік, сер?

Охоронець підвищив голос. Біля них вже почав збиратися натовп, витріщаючись і перемовляючись. Помітивши увагу, охоронець сповнився почуттям власної значущості.

– Звідки він утік? – із пафосом і неприхованим сарказмом перепитав він. – Ну, я гадаю, ви чули про Мула.

Натовп умить ущух, і Бейта відчула, як в неї похололо в животі. Блазень не зводив із неї очей – він досі тремтів у міцних руках охоронця.

– І хто цей клятий обірванець, – із притиском продовжував охоронець, – як не придворний блазень його світлості, що втік. – Він якомога сильніше трусонув свою здобич. – Це ж так, бовдуре?

Блазень лише зблід від страху, а Бейта щось негучно зашепотіла Торанові на вухо.

Торан підійшов до охоронця і люб’язно сказав:

– А тепер, друже, лиши його на певний час у спокої. Цей артист, якого ти тримаєш за комір, танцював для нас і ще не відпрацював свої гроші.

– Агов! – У голосі охоронця раптом почулася тривога. – За нього дають винагороду…

– Ти її отримаєш, якщо доведеш, що це саме той, кого шукають. А поки що забери від нього руки. Ти заважаєш гостям, а це може мати для тебе серйозні наслідки.

– А ти заважаєш його світлості і матимеш клопоти. – Він знову труснув блазня. – Поверни чоловікові гонорар, паскудо.

Торан швидко простягнув руку і вирвав у охоронця електрошокер, ледь не відірвавши йому половину пальця. Той завив від болю та люті. Торан щосили штовхнув його вбік, і блазень, вислизнувши з рук охоронця, сховався за спиною свого рятівника.

Юрба, край якої загубився десь вдалині, майже не звернула уваги на його вчинок. Люди почали витягувати шиї, а потім позадкували, ніби якась сила відштовхувала їх від центру.

Вдалині почулася якась метушня і залунали грубі накази. Люди розступилися, утворивши коридор, крізь який пройшли двоє чоловіків, недбало тримаючи напоготові електричні батоги. На їхніх фіолетових кітелях була виткана блискавка, що розтинала планету.

За ними йшов темний велетень у формі лейтенанта; темними були і його шкіра, і волосся, і похмурий вираз обличчя.

Темношкірий лейтенант заговорив тихим голосом із загрозливими нотками, це означало, що в нього немає потреби кричати, щоб досягнути потрібного. Він сказав:

– Ви той, хто нам повідомив?

Все ще тримаючи руку, вже без пістолета, і кривлячись від болю, охоронець пробурмотів:

– Я претендую на нагороду, ваша ясновельможносте, і звинувачую цього чоловіка…

– Ви її отримаєте, – сказав лейтенант, навіть не глянувши на нього. І сказав своїм людям, махнувши рукою: – Візьміть його.

Торан відчув, як блазень рве його халат, несамовито чіпляючись за нього.

Він підвищив голос, намагаючись зберігати витримку:

– Мені дуже шкода, лейтенанте, але цей чоловік – мій.

Солдати сприйняли його заяву, не кліпнувши оком. Один із них звично підняв батіг, але лейтенант жестом наказав його опустити.

Його темна ясновельможність ворухнувся вперед, підсунувши своє квадратне тіло до Торана:

– Ви хто?

– Громадянин Фундації, – пролунала відповідь.

Це подіяло – принаймні, на натовп. Юрба, яка до того мовчала, загуділа. Може, ім’я Мула і наводило жах, однак це нове ім’я не стало таким важливим, як ім’я Фундації, що знищила Імперію і посіяла страх, який запанував над цим сектором Галактики з її безжальним деспотизмом.

Лейтенант залишився незворушним. Він спитав:

– Ви знаєте чоловіка, який ховається за вами?

– Мені сказали, що він втік із двору вашого лідера, але єдине, що я точно знаю – це те, що він