Глибокий мінус - Володимир Дмитрович Михайлов
— Стривай! — сказав Валгус. — Цього досить. Безсмертні боги, яка страхітлива, непрохідна, дрімуча дурниця! Від неї вуха починають рости всередину. Розумієш, Одіссею?
— Не зрозумів.
— В тім-то й біда. Я прохав тебе перекласти маленький уривок художнього тексту. А ти що накрутив? Зрозумів?
— Я зрозумів. Описаний спосіб підвищення температури повітря існував за давніх часів. Були спеціальні споруди — обладнання, апарати, пристрої — в житлах. У них відбувалась екзотермічна реакція окислювання паливних елементів, що були виготовлені з великих рослин шляхом подрібнення. В наведеному тексті йдеться про підвищення температури повітря. Подається початкова стадія процесу. Повітря нагрівається поза приміщенням. Щоб у такий спосіб підвищити температуру повітря на планеті, треба затратити одну кома вісім на десять у…
— Так, — сумно промовив Валгус. — Але в тексті просто сказано, що багаття не розпалювалось — дрова були вогкі. І все. Скористатися з архаїзмів «дрова» і «багаття» і кінці в воду. Га?
— Я не знаю архаїзмів, — скрипуче пробурчав Одіссей.
— Він не знає архаїзмів, бідолашний. Ви тільки подумайте… А фундаментальна пам'ять?
— Її треба підключити. Я не можу цього зробити сам.
— Ага, — сказав задумливо Валгус. — Отже, підключити фундаментальну пам'ять? Ну, що ж, це, мабуть, справедливо. Можливо, я так і зроблю. Я так зробив би навіть цієї хвилини, коли б ти після цього зміг мені сказати, чому не повертаються кораблі… — Валгус помовчав. — Чому вони вибухають, — якщо вони вибухають. А якщо залишаються цілі, то що ж, врешті, з ними відбувається? Хто тут втручається зі своїми чудесами? Я тобі заздрю, Одіссею: ти от розберешся в цьому дуже скоро. А втім — куди тобі із твоїм холодним мозком…
«Ось почне випромінювати Туманність Дор, коли йому доведеться прослуховувати ці записи, — подумав Валгус. — Ну й нехай випромінює. Можу ж я дозволити собі…»
— А втім, — сказав він уголос, — заздрити тобі, Одіссею, не варт. Можливо, ти справді просто вибухнеш. Цього не побажаєш собі, га?
Одіссей презирливо мовчав. Валгус знизав плечима.
— Ну от… Досі в природі вибухи завжди супроводжувались виділенням енергії. А наші експерименти, навпаки, дають її знищення. Всупереч усім законам. Зникає корабель і майже вся енергія з ним. Мізерний спалах — і більше нічого. Ти зрозумів?
— Ні, не зрозумів, — невиразно промовив Одіссей.
— Не тільки ти. А ось я мав зрозуміти, в чому річ. І перевірити. Власне, перевіряти доведеться тобі. Моя справа — просто офірувати тобою. У твої часи, Одіссею, закололи б биків. Часи змінились… — Валгус помовчав. — Так увімкнути твою пам'ять? Ні, спершу скажи, як справи.
— В мене все гаразд, — відрубав Одіссей. — Всі механізми і пристрої працюють нормально.
— Програма зрозуміла?
— За командою шукати найвільніший від речовини напрямок. Лягти на курс. Надати швидкості. В момент «Т» увімкнути генератори. Вивільнити енергію у вигляді скерованого випромінювання. За півгодини зняти прискорення і чекати команди.
Одіссей замовк. Запала тиша. Тільки неквапливо клацав індикатор нагромаджувача: цок… цок… цок… Валгус пройшовся по рубці, пружно відштовхуючись від підлоги. Пілот замислено дивився поперед себе, обхопивши пальцями підборіддя.
— Що може бути ясніше за цю програму… Отож ми з тобою, недосконалий мій супутнику, маємо…
Та навіть пояснити, що саме мали вони зробити, було, очевидячки, досить важко, і Валгус не став продовжувати. Ще кілька хвилин він кружляв просторим приміщенням, так само стискаючи пальцями підборіддя. Потім зупинився, повільно похитуючись на підборах. — І ти вибухнеш або ж полетиш туди. У надпростір. В останньому експерименті розвіявся в пил «Арго». Чи, може, все-таки полетів? Першу частину програми він виконав точно, але другу… Так чи інакше, назад він не вернувся… Чудовий корабель — «Арго». Хіба що мав додаткових чотири двигуни, а ти п'ять… Не вернувся. Гаразд — увімкну тобі пам'ять. Удосконалюйся, пізнавай незбагненне. Можливо, хоч тоді почнеш ти розмовляти по-людському. Бо інакше не зваримо ми з тобою каші… До речі, що сьогодні на обід? — Меню чотири, — сказав Одіссей.
— Хоч поїм досхочу, — пробурчав Валгус. — Невинні радощі буття… Так ти кажеш, пам'ять? Хай так… Ти знав, що просити. Та однаково тобі доведеться йти на прорив… Кораблі не вертаються, в цьому вся історія. А потім теліпатися в шлюпці й чекати, доки тебе підберуть — невесела перспектива. Що я, перевізник? І взагалі, варт тільки про це подумати, як одразу хочеться вірити, що маєш безсмертну душу, якій не страшні вибухи. Хай пам'ять, гаразд…
Валгус неквапливо йшов коридором. Він навмисне обрав найдовший шлях до бібліотеки, де треба було ввімкнути фундаментальну пам'ять. Валгус любив ходити коридором. Довга труба кликала прискорити ходу, але Валгус стримував себе, щоб відчувати приємність, яку давала хода.
Спершу він ішов своїм звичайним кроком, легким і пружним. Потім закрокував ширше, ледь похитуючись. Скільки сходив отаким кроком земними дорогами, лісовими стежками, боже ж ти мій, і коли тільки встиг усе? А коли ще доведеться?.. Ця думка була не до вподоби Валгусу, і він змінив крок на спортивний. Ніби був тут не коридор, а доріжка стадіону, і він ще десь на середніх курсах Зоряного, і все, що вже минулося, ще тільки малося бути. Третій курс. Стривай.
Він знову змінив ходу. Пішов повільно, як ходять, коли не мають ані найменшого бажання поспішати… Звичайно так ходять не наодинці, і Валгус навіть зиркнув праворуч. Ні, друже мій, не дивися праворуч, там нема нікого. Дивися краще вліво, це корисніше. Уздовж лівої стіни стояли прилади. Відкидаючи кришки кожухів, Валгус поглядом перевіряв готовність магнітографів, астроспектровізорів, стереокамер, експрес-реакторів і всього іншого, що придумало хитромудре людство і що тепер терпляче чекало, щоб не пропустити миті, коли буде проломлено стінку трьох вимірів і корабель пірне у невідомий і незрозумілий надпростір.
А пірне ж без тебе. Завжди всі вважають за краще обійтись без тебе. Такий уже в тебе характер. А хто винен? Ну, гаразд, ти — бродяга. Не зовсім свій на Землі. Таких, як ти, породила епоха. Ми — неминучі
