Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Червона зона - Артем Чапай

Червона зона - Артем Чапай

Читаємо онлайн Червона зона - Артем Чапай
вiд бiчного вiтру масивним тулубом. Черевики-гiвнодави ковзнули по схилу, але жерсть була напiвiржава, шершава, тож я втримався, поклавши долонi на дах. Сигарета опинилася пiд складеною дашком долонею, я вже звик тримати вогник усерединi, щоб захистити вiд вiтру та вогкостi. Я вiдчув, як менi обпiкає руку, й вiдсмикнув долоню вiд даху.

– Думаєте, нас таки виселять? – запитав я, нарештi вмостившись, а запитавши, вiдразу сам здивувався, що сказав «нас», ототожнивши себе з мешканцями сламiв. Так швидко.

– Будемо боротися, – сказав Улугбек.

Валера похитав головою, затягнувся i з силою випустив дим.

Коли ми з Умiдою кiлька днiв тому бiгали за шеренгою блеквотерiв, бляки розпорошили хлопцiв, але що далi вони йшли, то на бiльший опiр наражалися. До молодi приєдналися дорослi чоловiки та жiнки – i зрештою блякiв вiдбили назад за стiну. Валера з Улугбеком вважали, що та перша сутичка була лише початком.

Олiмпiйськi Iгри через шiсть рокiв уперше в iсторiї мали пройти в зеленiй зонi GEE-17. Свiт саме вийшов iз чергової фiнансової кризи, економiка була на пiдйомi. До Олiмпiади лишалося багато часу, проте цикли мiж кризами за останнi десятилiття скоротилися настiльки, що наступна могла вдарити будь-якої митi. Рада директорiв холдингу Грiнiнвест, власника зеленої зони, вирiшила, що готуватися до Олiмпiйських Iгор треба заздалегiдь. Треба прибрати слами iсторичного Подолу та вiддати його пiдрядникам-забудовникам для розширення зеленої зони, побудови тут готелiв i вiдновлення туристичного бiзнесу. Роздiльну стiну збиралися звести заново по новiй межi мiж зеленою та червоною зонами.

Валера Цюцюра вважав, що основна причина розширення зеленої зони – економiчний бум. Олiмпiйськi Iгри – лише привiд, який забезпечує гарне пiар-прикриття. Зелена зона, з огляду на фiнансовий пiдйом, потребувала нових територiй, поки це було можливо. Звiсно, за рахунок червоної.

– Першим, ххть, вирiшили захопити iсторичний Подiл, – з характерним придихом хвилювання озвучував свою версiю Валера. – Типу, що за ххня, такi гарнi мiсця, рiчка поруч, ххть. Чому тут мають бути слами, якщо можна вiддати територiю девелоперам, ххахх, чи як там жирiки називають забудовникiв. Ххть, та Подiл їм був наххухх непотрiбен, поки тривала криза, кого хвилювало, ххах, перетворились iсторичнi квартали на слами чи не на слами? Знай, сламлорди з-за стiни оренду пiднiмали.

Сталося так, що першi квартали, якi взялися виселяти блеквотери того першого вечора, були переважно вiрменськими. Вiрмени жили в цих сламах уже кiлька десятилiть, вiдколи вулиця Хорива опинилася по червоний бiк стiни. Пiд час зачисток чи, за офiцiйним термiном забудовника, б'ютифiкацiї, мiсцевi намагалися чинити опiр. Мiж них було багато вiрмен, трохи смаглявiших за автохтонiв. Може, тому довготелесий базарник, якого ми з Умiдою перейняли, сказав, що «буянять чурки». Але вже в наступнi днi бляки на службi у забудовникiв переконливо довели, що виселятимуть усiх поспiль, без огляду на автохтоннiсть або чистоту раси.

– Мiж нами кажучи, – казав тепер Валера, сидячи на даху, – я б хотiв побачити, як бляки вiдселятимуть, ххах, Житнiй ринок. Отодi почнеться! З цього базару так чи iнакше годується кожна десята сiм'я в цiлiй зонi, ххть. А блякам таки доведеться взятися за Житнiй. Забудовники хочуть ххярити майже до Петрiвки, – вiн махнув лiворуч ручищею з сигаретою мiж пальцями, – i по ширинi вiд Днiпра по Львiвську площу й по вулицю Артема.

– Якщо ми їх не зупинимо, – зауважив я i знову вiдзначив подумки, що кажу «ми» щодо себе й арникiв.

Улугбек, який сидiв лiворуч вiд Валери, перехилився вперед, щоб я його бачив, i показав виставлений вгору великий палець.

– Ти що, смiшний? – Валера поплескав мене по плечу. – Ми просто стримуємо їх ненадовго. Даємо собi час переселитися.

Мешканцi подiльських сламiв не володiли житлом. Незначна частина були сквотери, якi колись захопили закинутi будинки та зробили їх бiльш-менш придатними для життя. Хтось орендував тепер кiмнати у цих перших сквотерiв. Але бiльшiсть будинкiв належали оптовим сламлордам. Цi винаймали одразу цiлi квартали у компанiй-власникiв землi, а потiм здавали в оренду окремими квартирами чи кiмнатами. Самi сламлорди, звiсно, жили в зеленiй зонi. Поступово, за останнi десятилiття, землю пiд усiма будинками на Подолi викупив у рiзних компанiй той-таки холдинг Грiнiнвест, якому належала практично вся зелена зона. Й тепер холдинг вирiшив знести слами й зайнятися редевелопментом.

Як колишнiй журналiст я був певен, що з точки зору вiльної преси мешканцi сламiв чинять беззаконня, силомiць опираючись виселенню. Адже Грiнiнвест скупив орендоване чи захоплене ними житло та землю пiд будинками у приватну власнiсть. А приватна власнiсть священна. Мешканцi ж Подолу з перших днiв почали будувати барикади серед вулиць, щоб не дати пройти блякам i технiцi вглиб району.

Валера стояв на барикадах, бо винаймав кiмнату на вулицi Костянтинiвськiй у кварталi на пiвнiч вiд Нижнього Валу. Вiн жив там iз молодою дружиною й донькою-немовлям. Улугбек, разом з Умiдою, мешкав у будинку на Турiвськiй рокiв п'ятнадцять.

Сам я не збирався вв'язуватись у жоднi бунти. Проте вийшло, що з вечора пiсля першого зiткнення я нiби й не мав вибору.

Вiд того вечора я був з Умiдою.

Ми поцiлувалися ранiше, нiж дiйшли до неї додому. Я досi пiдозрюю, що нас зблизив сльозогiнний газ i смiх полегшення, коли атака минула. Iнакше, можливо, все було б по-iншому.

Поцiлунок пiсля сльозогiнного газу особливо солодкий та вологий. Розпухлi губи пiдвищено чутливi.

На вулицi сутенiє.

I не скажеш: «Не знаю, як це сталося, не було часу думати, все закрути…». Часу аж забагато. Лише в поганому кiно можна пiвдня ходити брудними вулицями серед пилюки, яку здiймають машини, потiм пробiгтися та спiтнiти, а тодi в поривi пристрастi спонтанно зайнятися сексом. Вдихаючи амбре одне одного.

Проте важко говорити про спонтаннiсть i «ой, як це сталося», коли ви двоє пiднiмаєтесь на останнiй, сьомий поверх, i вона вiтається з безлiччю сусiдiв, при цьому хтось кидає на тебе хитрi погляди, ти вiдчуваєш спертий дух чималої кiлькостi людей на квадратному сходовому майданчику завбiльшки чотири на чотири метри – так неощадливо будували наприкінці дев'ятнадцятого столiття. Нинi тут залишено якраз досить мiсця, щоб пройти, й ви протискуєтеся повз перила, бо й на сходах сидять люди, якi перетворили майданчик на спiльну вiтальню та мiсце для iгор дiтей, бо в окремих кiмнатах за перегородками так мало мiсця. На сходових клiтках гамiрно й напiвтемно.

Ви пiднiмаєтеся на сьомий поверх, повертаєте у комунальну квартиру лiворуч i проходите в кiнець довгого темного коридора до кухнi. Вона залишає тебе на продавленiй кушетці, й ти радiєш, що хоч тут наразi немає людей.

– Зараз повернуся, постав

Відгуки про книгу Червона зона - Артем Чапай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: