Ідуть роботарі - Володимир Миколайович Владко

Він вийшов. Тім залишився сам. Серйозні сумніви мучили його. Справді, що робити з цим генератором? Що Мадлена відмовиться з ним працювати, — Тім був певний. Щодо цього, він добре знав вдачу Мадлени Стренд. А сам він… що зробить він сам з цією коробкою?

Чотири ряди кнопок без будь-яких визначень що й до чого. Два невеличкі важелі. Два гнізда, куди, маючи бажання, можна було встромити штепсель. І все. Те, що було в чорному ебонітовому футлярі, скріпленому гвинтами, залишалося загадкою для Тіма. Що робити з цією загадкою? Адже він мусить виправдати всю цю історію.

Тім обережно пересунув один з важелів. У коробці щось тихо загуло. Тім повернув другий важіль. Гудіння стало вищим. Але і це не допомогло Тімові збагнути призначення важелів. Він відзначив лише для себе:

— Важелі, очевидно, запускають цей генератор. А вже потім, натискуючи кнопки, керують роботарями. Різні кнопки — різні рухи.

І зовсім несподівано для самого себе Тім знайшов рішення складної проблеми використання чорної коробки. Він підстрибнув майже до стелі:

— Гей-гей, ось воно!

— Що таке, Тім? — здивовано запитав у нього Боб Леслі, який увійшов до кімнати разом з Рундалем.

— Знайшов! Знайшов! — вигукував Тім.

— Що ти знайшов?

— Як поводитися з генератором.

— Так скажи. — Боб Леслі спокійно сів біля столу.

— Слухай, Боб, я говорив уже тобі, що залежно від того, яку ти кнопку тут натиснеш, роботар зробить той чи інший рух. Це мені і Мадлена розповідала, і я сам ранком на заводі бачив.

— Ну? Звідки ж ти взнаєш, яка кнопка спричиняє який саме рух.

— А мені й не треба цього знати, — переможно відповів Тім.

— Як так? — відверто здивувався Боб.

— Дуже просто. Мені досить вивести з ладу роботарів. Хай Бірз керує ними, хай лагодить їх. А з мене вистачить зараз, на даному етапі, того, що вони робитимуть дурниці.

— Та що ти, збожеволів чи що?

— Ні, все гаразд. Слухай. Припустімо, роботарі роблять певні рухи. А я тим часом натискую перші-ліпші кнопки. Одну, другу, третю, кілька водночас. Роботар одержуватиме безладні, заплутані накази, він зіпсується. А чого ж мені ще треба? Адже ввесь план компанії Говерса таким чином зламається. Роботарі не працюватимуть коло верстатів. І кінець усій історії.

Боб Леслі задумався.

— Що ж, Тім, нібито ти маєш рацію. Якщо роботарів одного за одним доведеться лагодити, це означатиме провал, зрив планів Говерса. Давай, давай, подивимося. Ходім разом з тобою. А ти, Джорді, зачекай тут. Сюди мусить прийти товаришка Мадлена. Скажи їй, що ми з Тімом пішли на завод.

Хіба міг Бірз думати, що найпильніша охорона заводських воріт і стін не завадить голові страйкового комітету і рудому репортерові пробратися на завод? Ніколи в житті Бірз не міг би припустити такого. Він був певний тієї охорони, яку несли на заводі полісмени та «Бойові хрести».

І все ж таки Боб Леслі та Тім Кроунті, звісно, переодягнені у звичайний робочий спецодяг, вільно йшли поза цехами, де працювали роботарі. Правда, вони не дуже поспішали назустріч доглядачам і полісменам; правдивіше навпаки, вони уникали таких зустрічей. Боб Леслі був проти зайвого риску. Саме тому він рішуче відхилив і чергову пропозицію Тіма спробувати вплинути генератором на роботарів у цеху.

— Ні, Тім, це надто небезпечно. Доглядачі знають один одного. Давай інакше. Я пам’ятаю, отам на майданчику стоїть один роботар, який накладає зливки сталі на платформу. Ото тобі й об’єкт. Пішли.

Роботар біля платформи робив мірні, чіткі рухи. Він нахилявся, підіймав важкі й довгі зливки сталі, які не під силу було б підняти і трьом чоловікам, — і клав їх на платформу. Десять або п’ятнадцять зливків — і платформа від’їжджала, звільняючи місце дальшій. Роботар працював без відпочинку, сумлінно й бездоганно. Щось в його роботі нагадувало підіймальний кран. Така сама сухість рухів, економність і чіткість.

Тім обережно вийняв з кишені чорну коробку і повернув важелі. Почулося вже знайоме гудіння.

— Дивись, Боб, обережніше. Він може враз оскаженіти, — попередив Тім Боба, пригадуючи випадок з божевільним роботарем, якого спостерігали вони з Мадленою у цеху.

Боб Леслі уважно стежив за рухами Тіма. Ось репортер натиснув одну кнопку, другу, третю… Потвора біля платформи працювала так само чітко.

— Щось не так, — прошепотів Тім. — Ось, зараз.

Він пересунув важелі до краю. Гудіння враз перетворилося в свист. Безладно, поспішаючи, Тім натискував на всі кнопки коробки по черзі і разом кілька. Даремна робота: роботар працював, не змінюючи жодного руху.

Тім спинився. Його бліде обличчя дивилося на Боба з помітною безпорадністю. Боб нахмурився:

— Може цю коробку треба кудись включати? — сказав він нарешті. — Як мотор, скажімо? Ну, штепселем в електрику чи що?

— Ні, — розгублено відповів Тім. — Я ж бачив. Бірз нікуди не вмикав його. Просто виймав з кишені й натискував кнопку.

— Ну?

— І роботар змінював рухи…

Тім ще раз натиснув кнопку, щоразу пересуваючи важелі коробки, щоб знайти потрібний стан.

Не помагало ніщо. Гудіння і свист клятої чорної коробки — ось усе, що було наслідком усіх спроб.

Роботар спокійно, не звертаючи на це уваги, старанно працював. Жодної зміни в його рухах ні Тім, ні Боб помітити не могли.

Генератор хоч і діяв, але не впливав на роботаря!

Невиразний, якийсь глухий непокій дедалі більш охоплював Томаса Бірза. Це почалося, скільки він пам’ятав, з того дня, коли принесли радіотелеграму Говерса. До цього часу все здавалося Бірзові простим і нескладним. Ось армія роботарів стає до роботи. Це гнітюче впливає на страйкарів,