Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

— Коли б ми брели з великою ношею лісовою хащею, то бачили б, може, й не більше, а швидкість пересування була б незрівнянно менша! — зауважив Громеко, якого, як ботаніка; щораз більше цікавили ці зелені стіни.

Ставши на обід на маленькому чистому майданчику, Каштанов і Громеко пішли в коротку екскурсію в ліс, Папочкін заходився ловити рибу, а Макшеєв поліз на дерево, яке трохи підносилося над іншими. Повернувшись, він сказав зоологові:

— Незабаром місцевість зміниться. Здалека видно плоскі висоти з великими безлісними галявинами, і наша річка тече прямо до них.

— А поблизу що видно?

— Поблизу тільки суцільний ліс навкруги, море зелені без галявин.

— Наші товариші, очевидно незабаром повернуться, якщо скрізь така гущина.

Через годину екскурсанти повернулися майже ні з чим; вони йшли весь час стежкою між зеленими стінами, набрали трохи рослин, бачили дрібних пташок, чули різне шарудіння в гущині, але на галявини не натрапили. Зоолог, який залишився біля річки, був більш щасливий: на вудку попало кілька великих риб, схожих на сибірського моксуна, і велика зелена жаба, що мала тридцять сантиметрів у довжину.

Відпочивши, попливли далі. Години через дві на правому березі річки побачили досить високий горб, далі другий, третій; але вони були ще вкриті суцільним лісом, що складався вже з дерев помірного пояса: липи, клена, в’яза, бука, ясена, дуба; в долинах між горбами темніли ялини і смереки. Віти дерев, обплетені плющем, хмелем, диким виноградом, берізкою, подекуди звисали над водою. В зеленій гущині щебетали й співали птахи; інколи помічали білок і бурундуків[18], що стрибали з гілки на гілку.

— Під час вечірньої екскурсії ми сьогодні побачимо дещо нове, — зазначив Громеко. — Рослинність змінилася і свідчить про більш теплий клімат цих місць.

— Безумовно, — сказав зоолог. — Учора я почував себе ще на півночі Сибіру, а сьогодні природа нагадує мені рідні місця — південь Росії.

— Чи не натрапимо ми сьогодні вже на справжніх тигрів? — висловив припущення Макшеєв.

— Мабуть правильніше буде не ділитися на партії, а йти всім разом, щоб краще відбивати небезпеки, — запропонував Каштанов.

Горби поступово ставали вищими і їх можна було назвати навіть гірками; їх північні схили були вкриті, густим листяним лісом, тоді як південні являли собою галявини з окремими деревами та кущами. Подекуди ніби виднілися скелі, що викликали величезний інтерес у геолога.

— Ну, сьогодні і геологія дістане дещо! — вигукнув Макшеєв.

— Давно пора; мій молоток заскучав по роботі. Адже єдиний горб у тундрі не виправдав його сподівань! — сміявся Каштанов.

— А тому зупинимось на ночівлю, — запропонував Громеко, — ми сьогодні пропливли близько ста кілометрів.

Місце стоянки вибрали біля підніжжя високого горба, що був відокремлений від правого берега річки неширокою смугою високостовбурового лісу. Підживившись чаєм і закускою, пішли вчотирьох до горба. Біля намету залишили Генерала, прив’язаного на довгій вірьовці до дерева. Через ліс знайшли стежку, поза якою хащі підлісся були такі густі, що без сокири не можна було пробитися й на крок, — різноманітні кущі і виткі рослини спліталися в суцільну зелену масу, відгороджуючи тропу з обох боків. Крізь зелене склепіння над головами пробивалися тільки окремі промені червонуватого кольору.

Мисливці посувались один заводним мовчки, з рушницями напоготові, дивлячись то вперед, то вгору на дерева, де могли несподівано з’явитися цікава здобич або небезпечний ворог. Але, крім дрібних птахів і білок, нікого не було видно.

До схилу горба дісталися без перешкод і почали підійматися на нього. Трава була не вище колін, і Громеко, відстаючи від інших, захопився збиранням рослин.

Поки зоолог оглядав і описував забиту ним велику змію, Каштанов ледве відбив зразок породи. Це була якась дивна, дуже, в’язка порода жовто-зеленого кольору з дрібними вкрапленнями сріблясто-білого металу; розглянувши її крізь лупу, геолог вигукнув із здивуванням:

— Чи знаєте ви, з чого складаються ці скелі? Вони мають такий самий склад, як і аероліти[19] із ряду мезосидеритів, півзалізних, з олівіновою основною масою і включенням нікелевого заліза.

— Що це значить? — запитав Макшеєв.

— А це значить, що гіпотези геологів про склад більш глибоких частин земної кори справджуються. Ми, очевидно, перебуваємо в межах так званого олівінового пояса[20] — пояса важких кам’яних порід, які багаті на залізо і за складом є тотожні з кам’яними метеоритами, що падають на нашу Землю з міжпланетного простору, являючи осколки дрібних планет. Треба думати, що ми натрапимо ще на суцільні металічні гірські породи.

Коли підійшов Громеко, який набрав цілу в’язку різних рослин, почали підійматися вище по схилу, обережно ступаючи по траві, де могли ховатися отруйні плазуни. Іноді з боків справді чулося шарудіння, віддаляючись від мандрівників, які не мали бажання переслідувати втікачів.

На вершині горба тяглася скеляста гряда, і на скелях грілися проти сонця численні великі ящірки жовто-зеленого кольору з темними плямами; вони так були схожі на виступи каміння, що Каштанов навіть схопив рукою одну з них,