Леобург - Ірина Грабовська

— Вибачте...

— Хутчіш!

— Так, так... ви наказали принести торбу,— він метушливо кинувся виконувати наказ, створюючи зайвий шум, і Тео роздратовано закотив очі.

За кілька секунд торба була в Тео. Що ж назбирав для нього Аслан? Тео витрусив на підлогу вміст. Кілька запалювальних зарядів, динаміт і брумер. На обличчях його загону застигло здивування.

Брумер!

— Дай мені «Марію».

— Це наш останній пакет,— похмуро попередив Адам.— Ми ж збиралися залишити його для відступу.

Тео вирвав з рук Андреса «хмару» і почав змотувати її дротом разом із запалювальним набоєм.

Це чисте самогубство. Пристрій літав погано, керувати ним було неможливо. Росіяни лише второпають, що вони тут не самі.

Примотавши саморобну бомбу до брумера, Тео просунув руку у вікно і підкинув брумер у повітря. Пристрій верескнув і непевним зиґзаґом пірнув у ніч. Тео ледь розрізняв його обриси понад дахами. Солдати внизу почули дзижчання в небі, але брумер був замалий, щоб помітити його знизу в темряві. Почулися хаотичні постріли. Тео дістав дзеркало. Двічі спалахнув сигнал. З першої лінії з’явився сполох у відповідь.

— Ану ж, друже,— пробурмотів він, намагаючись видивитися апарат.— Ти маєш зрозуміти!

Брумер почав знижуватися в самому кінці вулиці. Солдати внизу завмерли, ніби зачаровані дзижчанням. Цієї миті з протилежного даху гримнула гвинтівка.

Я кидаю, ти стріляєш.

Брумер вибухнув у повітрі, й колону накрив отруйний морок «хмари Марії». Внизу зчинилася паніка. Перша машина зірвалася з місця і покотилася просто до круглої площі, з якої не було виходу. Більша частина колони рушила за нею.

— Зараз! — вигукнув Тео.

— За мій будинок!

Перший ракетометний постріл засичав у нього за спиною — вистрілив Адам. Унизу дзенькнуло — колба з концентратом Яблонського розбилася об броню. Танк продовжував за інерцією рухатися, але у його броні зяяла діра. Запалювальний елемент заряду втрапив досередини, і з машини повалив жовтий дим. Броньований гігант намагався здати назад, натикаючись на інші машини, наче сліпе кошеня. Постріли періщили по броні один за одним. Струнка колона розпалася. У провулках то там, то тут мерехтіли спалахи — замасковані «краби» засипали запалювальними зарядами тих, хто намагався прорватися бічними вулицями. Танки намагалися звернути назад, але натикалися на нерухомі, понівечені скелети своїх же машин. Концентрат перетворював на порох броню, деформував гусениці й люки. Ті, хто встиг вибратися, нічого не могли бачити через чорну пелену «Марії», що висіла у вузькому проході вулиці.

Тео зірвав з кулемета чохол і крутнув ручку. Вісім стволів «ворта-честера» виплюнули в матову темряву смертельне полум’я, стіни правої вежі затремтіли. У Тео миттєво заклало вуха від гуркоту, він щосили заревів, намагаючись втримати розпечені стволи, що швидко оберталися — бідолаха Андрес ледве встигав засипати в кулемет набої. Вогонь вривався у вузьку вулицю, шматуючи землю, відколюючи від стін уламки каміння, прошиваючи тіла ворожих солдатів.

Капкан зачинився. Люди й машини намагалися сховатися в провулках, де натикалися на зведені барикади. Вони бігли назад, але перша лінія оборони зустрічала їх вогнем з пневмогвинтівок. Вулиці сповнилися криків, вибухів і ревіння моторів.

— Дирижаблі!

Тео відірвався від кулемета. Частина колони змогла вирватися з пастки і тепер рухалася в бік Ратуші. А до маєтку Яблонських наближалися бомбардувальники.

Вони мають не більше п’яти хвилин.

— Ну, Гурвіце,— засичав Тео.— Тільки спробуй мене обдурити...

Тео відчував, як чолом сповзають краплі поту. Руки взялися сиротами. Дирижаблі летіли занадто високо, щоб дістати їх з ракетомета. Більше такої помилки вони не припустяться.

— До підвалу! — вигукнув Тео.— Всі до підвалу!

— Пане Теодоре...— погляд Андреса ковзнув по кулемету. Набої закінчилися, їх треба було принести з іншої кімнати.

— Забирайся геть! — заревів Тео і вихопив у нього гвинтівку.— Мерщій!

Його невеличкий загін затупотів по сходах, але він лишився біля вікна.

Один постріл, ще один. Тіні здіймають руки і падають. Гвинтівка розжарюється дедалі сильніше. Куля прорізує темряву, куля впивається в тіло. Він не відчуває пальців, спусковий гачок гарячий, наче розпечений. Вони знищать його місто, знищать його вулицю і його будинок, але він забере їх із собою стільки, скільки зможе. Важке гуркотіння бомбардувальників лунає вже за кілька кварталів. Рибоподібна туша плавно і невідворотно повзе вперед крізь хмари. Тео дивиться на них невідривно, а очі болять від отруйного диму і спалахів.

Дзижчання. Знайоме дзижчання. Тео обернувся. Крізь розбите вікно виднівся шматок графітово-чорного неба, без диму і кіптяви. На мить усе ніби завмерло, а тоді над будинком промчало десять літоциклеток. Вони розділилися на пари і почали набирати висоту. Тео завмер, не в змозі відірвати погляд від маленьких настирливих комашок, що мчали назустріч повітряним гігантам.

З носа першого дирижабля заторохкотів кулемет. Одна з літоциклеток здригнулася, механічні крила затріпотіли, вона різко пірнула вниз. Друга ухилилася праворуч, і кулеметна черга полетіла в чорну порожнечу. Дві інші літоциклетки обійшли бомбардувальник ззаду. Застрекотів кормовий кулемет. Вони крутилися в повітрі, наче настирливі мухи, ухиляючись убік, пірнаючи донизу, злітаючи догори. Дирижабль плювався вогнем навсібіч, його рух сповільнився, пілот почав розвертати корабель, але цієї миті щось гримнуло. Комусь зі стрільців літоциклеток вдався добрий постріл. Літоциклетки порснули врізнобіч, наче зграйка переляканих пташок. Оболонка бомбардувальника спалахнула за лічені секунди, його величний політ обірвався. Охоплений полум’ям чорний скелет застогнав, розламуючись навпіл, і з гуркотом обрушився на землю. Унизу вибухнуло — здетонував боєкомплект. Над Аристократичним районом спалахнула чергова заграва.

Тео дозволив собі видихнути. Два інші дирижаблі різко змінили курс, але літоциклетки кинулися до них, наче рій розлючених бджіл. Вони жалили і переслідували важкі туші бомбардувальників, облітаючи їх, ухиляючись від вогню. Крила однієї з літоциклеток спалахнули, машина промчала по небу, як вогняний метеор, і впала в річку. Інша потрапила під кулеметну чергу, її мотор заіскрив, і крилата машина почала знижуватися, тягнучи за собою хвіст диму.

Дирижаблі віддалялися, літоциклетки перетворилися на маленькі цятки. Бомбардувальники набирали висоту, тікаючи від атаки. Момент було упущено. Але якоїсь миті одна з літоциклеток кинулася вгору. Вона залишилася одна проти трьох гігантів і летіла за ними, як набридливий комар. Її постріли влучали у балон, але жоден з дирижаблів чомусь не вибухав. Тео важко зітхнув. Повітряні машини практично зникли з очей. Але раптом маленька цятка літоциклетки на швидкості з’єдналася з балоном. У небі сліпуче спалахнуло. Обидві машини, охоплені полум’ям, почали падати на землю. Вони зникли за дахами будинків на тому березі річки. Леобург струсонув новий вибух.

Лейла не