Господиня - Стефані Маєр

— Дайте! Дайте я їй усе розповім! — протиснувся вперед Джеймі. Навколо ліжка зібралося чимало люду, і воно захиталося.

Я стиснула руку Джеймі. Мої пальці такі слабкі! Чи відчув він потиск?

— Джеймі!

— Привіт, Вандо! Круто, правда? Тепер ти менша за мене! — на його обличчі розцвіла переможна посмішка.

— Але все одно старша. Мені майже… — я не договорила, змінивши кінцівку речення. — У мене за два тижні день народження.

Може, я дезорієнтована і збентежена, але не дурна. Досвіду Мелані я не змарнувала. Іян не поступався шляхетністю Джаредові, а мені зовсім не хотілося мучитись, як мучилася Мелані.

Тож я збрехала, накинувши собі зайвий рік.

— Мені виповниться вісімнадцять.

Краєм ока я помітила, як Мелані й Іян завмерли від несподіванки. Це тіло здавалося набагато молодшим за свої справжні роки, а було йому майже сімнадцять.

Ця маленька хитрість, цей безневинний обман означав, що я заявляю права на свого мужчину, що я залишаюся. До горла підкотив дивний клубок.

Джеймі легенько поплескав мене по обличчю, щоб привернути до себе увагу. На моїй щоці його долоня здавалася велетенською.

— Мені дозволили взяти участь у вилазці.

— Знаю, — пробурмотіла я. — Я пам’ятаю… Пел бачила тебе.

Я спопелила Мел поглядом, а вона тільки знизала плечима.

— Ми намагалися не налякати її,— сказав Джеймі.— Вона така… така тендітна. І симпатична. Ми вибрали її разом, але останнє слово було за мною! Розумієш, Мел сказала, що нам треба обрати когось молодого — що довше душа перебуває в тілі, то краще, чи щось таке. Але не надто юного, бо вона знала, що ти не захочеш прокинутися дитиною. Джаредові сподобалося обличчя Пел, він сказав, що такому обличчю одразу віриш. Ти не викликаєш жодних підозр — навпаки. Джаред сказав, що будь-хто, побачивши тебе, одразу схоче захистити, правда, Джареде? Але останнє слово було за мною, а я шукав когось, хто був би схожий на тебе. І мені здалося, що саме Пел на тебе схожа. Адже вона здається янголом, яким ти і є. А ще ти дуже гарненька. Я знав, що ти будеш гарненькою, — Джеймі усміхнувся на всі тридцять два зуби. — Іян із нами не ходив. Він сидів тут із тобою — сказав, що йому байдуже, який ти матимеш вигляд. Він не підпускав нікого до твого кріоконтейнера, навіть мене і Мел. Але цього разу Док дозволив мені спостерігати за операцією. Це так круто, Вандо. І чому ти раніше не дозволяла мені дивитися? Але допомагати мені заборонили. Іян нікому не давав торкатися тебе.

Іян стиснув мою руку і, нахилившись, крізь усе моє пишне волосся прошепотів мені на вухо тихо-тихо, щоб не почув ніхто, крім мене:

— Я тримав тебе в руці, Вандрівнице. Ти прегарна.

Мені на очі набігли сльози, і я схлипнула.

— Тобі подобається, правда? — запитав Джеймі стурбовано. — Ти не гніваєшся? Там нікого немає, окрім тебе, еге ж?

— Ні, я зовсім не гніваюсь, — прошепотіла я. — Тут справді нікого немає, не можу нікого знайти. Тільки спогади Пел. Пел була тут від… Навіть не можу згадати відколи. Не пам’ятаю іншого імені.

— Ти не паразит, — мовила Мелані впевнено і провела рукою по моєму волоссю. — Це тіло не належало Пел, але ніхто інший на нього не претендує. Ми чекали, Вандо, щоб у цьому переконатися. Намагалися привести людину до тями — довго, майже як і з Джоді.

— Джоді? Що сталося з Джоді? — цвірінькнула я — від хвилювання мій голос став високим, як у пташки. Я спробувала сісти, й Іян підняв мене — довелося докласти зусилля, бо в моєму мініатюрному тілі зовсім не було сил, — і всадовив, підтримуючи рукою. Тепер я бачила всіх.

Док більше не плакав. З-за його плеча визирав Джеб, на його обличчі читалося вдоволення і цікавість. Поруч стояла жінка, яку я впізнала не одразу, — з нашої останньої зустрічі її обличчя ожило, стало жвавішим, — Менді, колишня цілителька. Неподалік стояв Джеймі, на його вустах грала усмішка, біля нього Мелані, Джаред обнімав її за талію. Тепер, коли вони знову разом, я знала, що він ніколи й нікуди її не відпустить. Це завдало мені болю — гострого, нестерпного. Моє нове ніжне серце здригнулося. Його ще ніколи не розбивали, і цей спогад був для нього незрозумілим.

Шкода, але доводиться визнати, що я досі люблю Джареда і не позбулася ревнощів до тіла, яке він так кохає. Мій погляд знову впав на Мелані. Я побачила опущені кутики рота, який колись був моїм, і усвідомила, що вона про все здогадалася.

Поки Док, повагавшись, відповідав на моє запитання, я квапливо перевела погляд на інші обличчя, які обступили моє ліжко: Труді і Джефрі, Гіт, Пейдж та Енді. Брандт і навіть…

— Джоді не реагувала. Ми чекали і чекали — скільки могли.

Значить, Джоді немає? — подумала я, а моє недосвідчене серце краялося. Бідненьке, важко йому прокидатися до нового життя.

Гайді та Лілі. Лілі усміхнулася болісною, але щирю усмішкою.

— Ми її поїли, але годувати не могли. Боялися, що без руху і м’язи, і мозок атрофуються…

Моє нове серце ще дужче краялося через жінку — незнайому жінку, — а очі й далі ковзати по кімнаті, поки не застигли.

Джоді, тримаючись за