Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

в тому всьому було багато царської пропаґанди, — але про те, що з Сибіру плинуть великі багатства, свідчив бодай інтер’єр вагонів першого класу в Транссибірському експресі, «найрозкішнішому потязі світу». З брошури можна було довідатися, що нинішній рухомий склад — третє покоління після вражаючого помпезністю рухомого складу, представленого на Всесвітній виставці в Парижі в 1900 році, — виготовлений на Сяноцькому вагонобудівному заводі Л. Зеленевського й Львівському заводі машин, котлів і помп. Тож принаймні шасі й сталевий кістяк вийшли з-під рук польського інженера; інтер’єри проектували росіяни, частково за зразком дзеркального ампірного салону Ніколая I, зрештою, також виготовленого поляками. Стіни над панелями й стелю отделения було оббито темно-зеленим круазе, оздобленим золотими й сірими рослинними мотивами. Латунні вироби — шишаки, клямки, замки΄, засувки, рами, окуття, решітки, ручки й гачки — були відполіровані, аж блищали в електричному освітленні, нагадуючи радше підвішені в повітрі краплі й плями металевої рідини. Усьому було надано вигадливих, хоча й непрактичних форм, іноді таких складних, що вони повністю маскували їхні фактичні функції. Довгенько довелося вивчати симетричні ручки вікна, відлиті у вигляді рикаючих левів із задертими хвостами. Отож, щоб відчинити вікно в купе, потрібно було посмикати левів за хвости, а щоб зачинити — втиснути металеві язики тваринам у пащі. Щоб засвітилися лампочки, приховані за кольоровими абажурами, слід було покрутити настінний вимикач — золоте сонце з товстими спіральними променями. Згодом подумалося, що вимикач, найпевніше, справді виготовлено із золота. Постіль було пошито тільки з найлегшої бавовни й шовку. Підлогу вкривав товстий килим кольору іржі. Знялося взуття і сталося на ньому в самих шкарпетках, потім босоніж — пестощі для босих ніг. Чулося, як дотик, запах і барви люксу проникають крізь шкіру, присутні в повітрі й у світлі, хвиля за хвилею, осідаючи в м’язах, у крови, в кістках маленькими молекулами насолоди.

Транссибірський експрес вирушив із Ярославського двірця в Москві 18 липня, у п’ятницю, о десятій годині вечора, що відповідало розкладові руху, надрукованому в Путеводителе. В стіні, поруч із міні-секретером і шафкою для одягу, навпроти захованої за дзеркалом умивальниці, містився невеликий буфет. Тільки-но потяг розігнався, налилося з вітальної плящини добре охолодженого шампанского. До дна! За Бенедикта Ґерославського, ким будеться серед тих, хто не знає Бенедикта Ґерославського! За вікнами мигтіли тіні будівель передмість, потім села й дерева — потяг виїхав із московської зими, раптом шиби залляв черешневий кармін літнього сонця, сяйво після сонця, бо саме світило вже сховалося за небокраєм, але й так полум’яно заблищали в купе усі ретельно відполіровані замки, заясніли панелі й тканина оббивки. Шарпнулося лев’ячі хвости, відчиняючи вікно, й літо влилося усередину, теплий вітер напнув гаптовані завіски й оксамитові фіранки. Стоялося з головою, устромленою у струмінь того вітру, під катарактою сонячної рожевости, із напівзаплющеними очима й напіввідкритим ротом. Хвилина, дві, й більше, аж поки втратилося відчуття часу — залишилася тільки одна міра: тук-тук-тук-ТУК, тук-тук-тук-ТУК, тук-тук-тук-ТУК.

Не розпакувалося багажу. Малося три валізи й ручну торбу — зношений саквояж продалося у московському ломбарді, як і кожух і решту старого одягу, тобто ту невелику його частину, яку схотіли там узяти. — В тому самому ломбарді, де придбалося стильний ціпок із набалдашником зі слонової кости в формі дельфіна, перову ручку «Вотермена» (позолочений Eyedropper) і годинник, маркований Uhrenfabrik Й. Раушенбаха, з посрібленим ланцюжком, а ще перстень-печатку з Корабом на геліотропі. Звідки в арбатській заставні сиґнет із польським гербом? Але якщо він знайшовся за такого збігу обставин, то не придбати його — це все одно, що повернутися спиною до кохання з першого погляду. Ґерославські належать до гербу Любич, та яка різниця тим, хто Ґерославських не знає? Шляхтич і шляхтич, один пес, аби каблучка на пальці добре пасувала.

Засунулося валізи до сховків, вийнялося тільки піжаму, шляфрок і лазневе приладдя. (У класі люкс були великі, повністю обладнані ванні кімнати). Перш ніж добряче посутеніло, у двері постукав проводник вагона, товстун із селянським обличчям, у подібному до козачого мундирі із золотими позументами й лискучими галунами. Він вітав усіх нових пасажирів, випитуючи, чи їм чогось не треба, чи зручно їм у купе, а якби, однак, щось — до ваших послуг, до ваших послуг, Ваші Величності. Всунулося йому в жменю трирубльовку. Вдень і вночі, Ваше Благородие! Згодом він приніс дзбанок гарячого чаю; одне з головних завдань проводника полягає у тому, щоб пильнувати вогонь у вагонному самоварі. Чай придався: натрапивши в паперах на конверт безвухого пілсудчика, насвистуючи й відбиваючи ногою ритм, відкрилося його над парою. Бенедикт Ґерославський спалив би конверт, не відкриваючи, — але отой Бенедикт Ґерославський віддалявся з кожним обертом коліс експресу, тук-тук-тук-ТУК, слід забути про Бенека-сіромаху.

У конверті був єдиний аркуш паперу, складений тричі, на якому товстим, жирним машинним шрифтом було надруковано дванадцять рядків безглуздих низок літер.

XROZOJLBEXWABTXVEFIS

AMOKOREWSDXWFCEYTKUY

HVOZLFARJSODLAYTOREE

KJPVORAABTXWBATFBAOG

LJZBKNCGBBKVNYEUTJCF

JCARSXSFBYOKMXDLNGWZ

AHSALREZSXDRJCARYDWH

HJMSPMZPJXCPFYILMWIR

JYRGFLIDARMPFGBYPWLB

UNXUJNWPFAZZUJRLNDXR

VAYLSYRGZKEKAREEAHJL

TI

Ха, вони знали, що не можуть довіряти посланцеві! Кожен би відкрив конверт, і це диво, що витрималося так довго.

Однак одразу з’являється збентеження і щось на зразок гніву — на кого? Вони сподівалися нечесности й, будь ласка, мали рацію!

Переписавши закодованого листа, прикусилося кінчик пера. Як розкодувати цей шифр? Чи його взагалі можливо розкодувати? Математики не займаються шифрами, то царина лінґвістів, фахівців зі структури мови, зокрема класики із задоволенням у це бавляться, латиністи, елліністи. На чому такий шифр засновано? На підстановці одних літер замість інших, зміні порядку їхнього розташування, дописуванні літер, що затемнюють зміст? Може, важливе розташування знаків на сторінці, оті одинадцять рядків по — порахувалося — двадцять літер і дванадцятий з двома. Пробувалося читати літери із певною реґулярністю. Пробувалося виписувати слова за горизонталлю й за вертикаллю, й за діагоналлю, й навіть за рухом шахового коня. Марно, нонсенс накладався на нонсенс, xvzafy robllr ozkrig zlnedz…

Бфухх! Прокинулося тільки після раптового шарпання потяга, експрес стрімко гальмував, вищали на рейках заблоковані колеса; лист, ручка й блокнот, заповнений зразками невимовного белькотіння, зсунулися з вузької стільниці секретера. Подивилося на годинник. За десять друга московського часу. Згідно з брошурою, потяг мав би вже минути Володимир на Клязьмі й виїжджати за межі Золотого Кольца, тут не було передбачено жодних зупинок.

Відчинилося вікно, визирнулося у ніч. Потяг стояв у чистому полі, світилося лише вікна вагонів. Праворуч із сусіднього вікна вихилилася кругла голова літнього чоловіка в дротяних окулярах, ще не цілком лисого, із статечними вусами. Обмінялося посмішками й увічливими вітаннями. Ламаною російською він запитав, чому ця аварійна зупинка,