Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Архiтектурна фантазiя - Василь Павлович Бережний

Архiтектурна фантазiя - Василь Павлович Бережний

Читаємо онлайн Архiтектурна фантазiя - Василь Павлович Бережний
подих, п'янким трунком влилося йому в легенi. Дихнув раз, удруге, i аж засмiявся вiд задоволення. О, благословенна Земля! Простягнув до дiвчини руки:

- Здрастуй, юна Мати!

Зачувши незрозумiлу мову, дiвчина подалася назад.

- Ти що, не знаєш есперанто?

Вiн подумав, що це вона так називає або його, або народ. Заперечливо хитнув головою:

- Нi, я - Тао з планети Фiлiя. Ще й показав рукою в небо.

Мить - i дiвчина кинулась навтiки, тiльки п'яти замелькали. На Фiлiї Тао не посмiв би гнатися за юною Матiр'ю, це було б нечуваним порушенням звичаїв i моральних норм, а тут... все iнакше.

Тао побiг за нею, сподiваючись легко наздогнати. Але де там! Дiвчина бiгла сягнисто, петляючи помiж деревами й кущами iз спритнiстю дикого звiра. Хлопець мало не стукнувся лобом об дерево, ухилився, але в плече таки стусонуло добряче, а там гiлка хльоснула по лицi - проступив червоний рубець, та вiн бiг, затуляючи обличчя руками, перестрибуючи через кущi. Перша зустрiнута людина! А може, й остання на цiй планетi... Прудка... Невже не наздожене?

- Зупинись! Послухай...

Вiн явно не розрахував свої сили - дух забивало, ноги обважнiли... А вона все далi й далi, уже тiльки розпатлана голова мелькає над заростями, о, зникла, не видно. Тао досадливо махнув рукою i зупинився, важко дихаючи. Пройшов ще кiлька крокiв i, зiтхнувши, сiв на траву. Було чого зiтхати: юна Мати втекла, передавач пропав, женучись за нею, вiн втратив орiєнтир i тепер не знає, де його "Птиця"... Ну, спецкостюм вiдшукає, не голка, прикро, що юна Мати... I чого вона злякалася? Такий емоцiйний сплеск... Незрозумiло... Дивно...

Щось застогнало. Тао нашорошив вуха: невже вона? О, знову, приглушено, нiби крiзь зуби. Юнакове серце пойнялося тривогою i якоюсь затаєною радiстю: вона! вона! Схопився - втоми як не було, - пiдтюпцем побiг у той бiк, звiдки чулося оте постогнування.

Так, це вона стогнала. Сидiла на травi, безпорадна, скорчена, тримаючись руками за ушкоджену ступню. Побачивши незнайомця, застогнала, вже не стримуючись, як мала дитина. Гримаса болю пересмикувала її обличчя, i Тао пройнявся до неї спiвчуттям. Одразу помiтив - оступилася, кiсточка лiвої ноги пiдпухла, шкiра на нiй посинiла.

- Це все... через тебе... - докiрливо обiзвалася дiвчина. - Хотiв наздогнати... Я ж олiмпiйська чемпiонка!..

Тао швидко видер довгий шмат своєї сорочки i нахилився, щоб перев'язати. Дiвчина помiтила, як вiн сором'язливо-нiжно доторкається до її босої ноги, i усмiх промайнув їй в очах:

- Дужче, мiцнiше!

Вiн здогадався, повторив:

- Дузсе, мiснiсе!

Дiвчина засмiялася, i вiн разом з нею. Поглядав не тiльки, як на першу людину, зустрiнуту на планетi... Вона це вiдчула, вийняла з кишенi яблуко, надкусила i подала йому. Охоче взяв i схрумав до решти.

- Єва, - промовила, усмiхаючись крiзь бiль. - Притулила долоню до тугих грудей, що напинали блузку з цупкої зеленої тканини, повторила: - Єва.

- Тао. - Хлопець також тицьнув собi пальцем у груди. - Тао.

- Єва.

- Тао.

- Нi, ти - Адам. Адам i Єва!

Тао, не розумiючи, поблажливо, може, навiть трохи дурнувато, посмiхався, i це її так тiшило, що аж у долонi заплескала. Та бiль у щиколотку нагадав про себе - обличчя пересмикнулося i в очах пробiгла тiнь.

- Пора йти, - сказав Тао i, щоб вона зрозумiла, махнув рукою в той бiк, де, як вiн вважав, стоїть його "Птиця".

- Е нi, я туди не повернуся! - вигукнула Єва. - Може, це атавiзм, але я хочу простору, хочу жити вiч-на-вiч з природою. Додибаємо до мого куреня, тут недалечко. - I вказала пальцем у протилежний бiк.

Що мав робити новiтнiй Адам? Допомiг їй пiдвестися, узяв пiд пахви, i вони помаленьку пiшли туди, куди вказувала дiвоча рука. Сонце вже хилилось до заходу, тiнi густiшали. Єва раз у раз пристоювала, тамуючи бiль, постогнуючи, зрештою хлопець наважився взяти її на руки i понiс, притискаючи до грудей, як дитину. Ваги її зовсiм не помiчав, щемливо-солодке вiдчуття розливалося йому в грудях, було чомусь так приємно, що, здавалося, йшов би та й iшов з молодою Матiр'ю на руках через усi сади, якi є на свiтi! А їй, мабуть, теж подобалось отак перемiщатись у просторi - закинула руку йому на шию, час вiд часу поглядала на нього зеленкуватими очима ще й клiпала густими вiями. Чарiвниця!

"Це просто щастя, - думав Тао, тримаючи Єву обома руками, - людство не загинуло! А вона... Ото буде, як з'явимось iз нею па Фiлiї! От установимо контакт i шугнемо... Але куди ми йдемо? Як її умовити, щоб до "Птицi"?.. А тодi б на орбiту..."

Юнак тяжкенько зiтхнув, i Єва подумала, що вiн утомився.

- Перепочиньмо! - замахала рукою, щоб посадив на повалене вiтром дерево. А коли всiлася, почала просити, щоб принiс води. Вiн, звичайно, не зрозумiв, що вона казала, i стояв перед нею як тороплений. "От прикидається! - майже весело подумала Єва. - Мабуть, здогадується, що хочу втекти. Ну, як собi хочеш, а я все одно не повернусь! Хоч як хитруй - назад не заманиш, остогидло менi телевiзiйне життя".

- А твоя спецiвка? - згадала раптом. - Пiди забери!

Юнак тiльки клiпав очима.

- Тао звiдти, Тао не знає! - i показав на небо.

- Облиш цю гру, ти мусиш знати есперанто.

Вiн зiрвав двоє яблук, одне поклав бiля її нiг, мовляв, оце твоя планета, друге - бiля себе, сказав, супроводжуючи слова жестами, що вiн прилетiв з Фiлiї.

Все це дiйство почало зацiкавлювати дiвчину, вона перестала скептично усмiхатися, хоча й знизувала плечима, все ще не впевнена, чи правильно розумiє. Тао взяв якусь зелену бубку i, сiвши навпочiпки, почав водити нею навколо того яблука, що зображувало Землю, нарештi, показав, як вiн сам спустився з орбiти.

"Iнопланетянин? - думала тим часом Єва. - Але ж нiчим не вiдрiзняється вiд землянина... Та й взагалi... хiба iснують де-небудь iнопланетяни?"

Коли б вона цiкавилась ще чим-небудь, окрiм архiтектури, скажiмо, iсторiєю, то могла б натрапити на згадку про якогось ученого, що в давнину нiбито прилiтав на Землю з якоїсь планети. Але, з одного боку, згадка була досить туманна, деякi дослiдники вважали, що це

Відгуки про книгу Архiтектурна фантазiя - Василь Павлович Бережний (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: