Бацила карбоната - Анатоль Франс

Моеха перечекав кілька хвилин, стримуючи себе. Ті хвилини здалися йому нестерпно довгими. Але треба було, щоб і по інших шляхах з’явилися солдати, інакше автомобіль може спробувати тікати. Але ось супутник Моеха тихо торкнувся його руки.

— З’явилися загони з інших шляхів, — сказав він.

Тоді Моеха підвів руку. «Люцифер» був у його руках!

Солдати і жандарми, що до цього часу стояли за деревами, виступили вперед. Вони стояли тепер, перетинаючи шляхи, з кулеметами і гвинтівками напоготові. Демонстрація озброєних сил проходила якнайкраще. Навіть дитина зрозуміла б, що автомобілеві немає куди відступати.

Моеха відчув непереможне бажання діяти. Він схопив рупор і побіг до солдатів. Проте, ні: не можна було показувати, що він хвилюється. Стримуючи себе, детектив зробив кілька повільних кроків від дерева у напрямі «Люцифера» і знов спинився. Тепер уже зовсім спокійно, принаймні, зовні, він приклав рупор до рота і закричав:

— Гей, на «Люцифері»! Слухайте, що я говоритиму. Чи чуєте ви мене?

Він опустив рупор. Минуло всього кілька секунд, і Моеха здригнувся. Цього він ніяк ке чекав. Йому відповідав знайомий мужній голос Сивого Капітана, той самий голос, який він чув уже двічі — на Авеню дель Прадо і в кабінеті начальника поліції. Значить, Сивий Капітан таки тут, на «Люцифері». Тоді в Столиці з начальником поліції говорив телефоном не сам Сивий Капітан, а хтось за його дорученням…

— Я слухаю вас, — чітко пролунав голос Сивого Капітана. — Чого вам треба тут?

Моеха перевів подих. Треба було вдати найбільший спокій і впевненість. Він підвів рупор.

— Я говорю з вами з доручення уряду, — почав він.

І враз голос Сивого Капітана перебив його:

— Мені нема про що говорити з представниками фалангістського уряду.

— Я просив би вас подивитися навколо, — насмішкувато заперечив Моеха. — Ви оточені з усіх боків. Всі дороги перетято колючим дротом, всюди стоять озброєні сили. Більше того, всі виходи з лісу перебувають під прямим вогнем артилерії. У вас залишається тільки один вихід, до моря. Але й там вам не буде куди тікати. Ми передбачили все. Отже, я пропоную вам здатися. Якщо ви не погодитеся, то я накажу відкрити вогонь. Артилерія знищить вас разом з вашою машиною. Обдумайте це.

— Коли хтось кого міг би знищити, то це я, — пролунав спокійний голос Сивого Капітана. — Але я не хочу крові і вбивства. Я не хочу смерті. Можете наказувати вашим солдатам робити що завгодно. Це мене не цікавить. Більше я з вами не розмовлятиму.

— Востаннє пропоную здатися! — закричав розлютований Моеха.

Йому ніхто не відповів. «Люцифер» лежав посередині майданчика, як нерухома металічна брила, як довгастий дирижабль, що впав на землю, втративши свою підйомну силу.

Раптом Моеха почув тривожне шепотіння свого супутника:

— Пане уповноважений, з машиною щось робиться!

«Люцифер» все так само нерухомо лежав на майданчику. Але трава навколо нього враз заворушилася. Здавалося, що сильний подув вітру дме від нього в усі сторони. Цей вітер пригинав до самої землі густу траву. Проте, не було чути ніякого шуму, навіть шелестіння трави… Вона схилялася все далі й далі від «Люцифера». Тепер Моеха бачив уже колеса таємничого автомобіля. Полегла трава не закривала їх більше. Але що це таке?!.. Алонсо Моеха ясно бачив, що колеса велетенського автомобіля не торкаються землі. Автомобіль ні на що не спирався, він висів у повітрі. Ось одне з коліс повільно повернулося, крутнулося раз у повітрі і знов спинилось. А важке велике краплиноподібне тіло «Люцифера» залишилося на місці…

Моеха розгублено дивився на таємничий автомобіль. Він не знав, що робити. Обстріляти «Люцифер» з кулеметів? Але він добре знав, що кулі не візьмуть цю дивну машину, вони відлетять назад, як було це на Авеню дель Прадо. Гранати вжити теж було не можна: детектив добре пам’ятав випадок з гранатою, яку жбурнув під час параду в «Люцифера» той фалангіст… Що ж робити? Артилерії поблизу майданчика теж не було, вона далі, по шляхах, які виходили з лісу… Холодне шаленство потроху оволодівало Моеха.

— Гаразд! — тупнув він ногою. — Я знаю, що робити. Я не випущу його з лісу. Він буде розстріляний гарматами!

І в той же час він почув збентежені вигуки солдатів:

— Автомобіль рухається!

Так, величезний сіро-зелений «Люцифер» почав повільно рухатися. Автомобіль, здавалося, плив уздовж майданчика. Його великі колеса ледве помітно оберталися. «Люцифер» посувався до краю галявини, туди, де починалась дорога на південь, до моря.

— Не вийде! — вигукнув детектив. Він зрозумів намір Сивого Капітана вислизнути з лісу десь між морем і лісом. — Хай їде!

«Люцифер» наблизився до краю майданчика. Передня його частина зникла за деревами, коли Моеха кинувся до свого автомобіля. Біля нього він побачив Хосе Френко.

— Сідайте зі мною разом, Френко! — на ходу крикнув йому Моеха. — Ми поїдемо навздогін «Люциферові». Цікаво подивитися, як Сивий Капітан примушений буде спинитися перед скелями і кручею!

Автомобіль Моеха рвонувся з місця і помчав, пересікаючи майданчик, навздогін «Люциферові».

Далеко попереду, там, де рідшали дерева і починалися луки, показалися знайомі опуклі обриси «Люцифера». Таємничий автомобіль їхав приблизно з такою самою швидкістю, як і машина Моеха. Проте, ось він зменшив швидкість.

— Шукає вільного проходу! — насмішкувато сказав детектив. — Не вийде!

Так, проходу не залишалось. По обидві сторони широкого шляху був горбкуватий луг, порослий дрібними деревами. По тих горбках, автомобіль їхати не міг. Де-не-де від широкого шляху відходили менші дороги або траплялися перехрестя. Проте, наказ Моеха був виконаний сумлінно: всі вони були перетяті міцним колючим дротом, за ним же стояли пости і застави артилерії.

«Люцифер» ішов тепер значно повільніше. Машина Моеха