Безкінечна війна - Джо Холдеман

— Ракети!

Робоснаряд з моторошним вереском виринув з-за верхівок дерев, але райдужний міхур вже був готовий зустріти його. Коли вони зіткнулися, міхур лопнув, і робоснаряд перетворився на віяло найдрібніших осколків. Ще одна ракета ковзнула з іншого боку, її спіткала та ж доля.

— Вогонь!

Сім яскравих спалахів від розривів гранат по п'ятсот мікротонн і страшний струс, здатний прикінчити незахищену людину.

— Підняти фільтри!

Сірий серпанок від диму і пилу. Шматки землі сиплються зверху, як важкі дощові краплі.

— Усім слухати!

Шотландці, ви з Уоллесом билися! Шотландці, ви за Брюсса в битву йшли! На смертному одрі вам почити або в битві перемогти!

Я майже не чув сержанта, намагаючись устежити за подіями у мене в голові. Я розумів, що все це тільки постгіпнотичне навіювання, я навіть пам'ятав сеанс, там, в Міссурі, коли мені це навіювання робили, але сила його впливу від цього зовсім не зменшилася. Удар псевдоспогадів обрушився на мою свідомість: кошлаті мавпоподібні тельціани (хоч ми тепер і знали, що вони виглядають зовсім інакше), вриваються на борт транспорту переселенців, пожирають дітей на очах волаючих від жаху матерів (колоністи ніколи не брали з собою дітей, ті не витримали би прискорення), потім до смерті гвалтують жінок великими, з червоними прожилками вен, членами (неймовірно, що тельціани могли відчувати якесь потяг до наших жінок), потім здирали шкіру і шматки м'яса з чоловіків і пожирали закривавлену людську плоть (наче вони були в змозі засвоювати протеїн чужих організмів) і ще сотні подробиць, і все це я згадав з такою виразністю, немов події вчорашнього дня, хоча і були вони до сміхотворного безглузді і логічно абсурдні. Але в той же час, як моя свідомість відмітала всю дурість навіювання, десь у темній глибині, там, де таїться сплячий звір, де беруть витоки наших спонукань, щось жадало крові тельціан, переконане в благородності вчинку — померти, намагаючись вбити хоч одне з інопланетних чудовиськ…

Я знав, що все це — лайно, безглузда брехня чистої води, і я ненавидів тих людей, що дозволили зіграти таку брудний жарт з моєю свідомістю, і все ж я в буквальному сенсі чув, як скрегочуть мої зуби, як судома кровожерливої гримаси зводить мені щоки… Немов засліплений, переді мною прошкандибав «Вінні-Пух». Я підняв лазер, але хтось випередив мене, і голова істоти вибухнула кашею сірої плоті і крові.

— Сволота… сволоти кляті, — простогнав, майже провив «Щасливчик». Лазерні промені перетиналися і розходилися, і ось усі «Вінні-Пухи» впали замертво.

— Пильнуй! — Викрикнув Кортес. — Цільтеся обережніше, це вам не іграшки!

— Група А, вперед… Група В займає виїмки, прикриває групу А!

Хтось одночасно сміявся і схлипував.

— У чому справа, Петров, так тебе розтак! — Дивно, раніше Кортес ніколи не висловлювався.

Я повернувся і побачив, що Петров, забравшись в невелике заглиблення, і панічно намагаючись заритися руками і ногами, ридає булькаючим плачем.

— Зараза, — сказав Кортес. — Група В, на десять метрів далі виїмок залягти в ланцюг! Група С — залягти в виїмки разом з А!

Я піднявся на ноги і покрив сотню метрів за дванадцять стрибків з посиленням. Виїмки могли помістити по планетному катеру кожна. Я перестрибнув через неї на протилежний край і приземлився поруч з хлопцем на ім'я Чин. Той навіть не обернувся, а продовжував пильно спостерігати за територією бази. Там як і раніше нічого не змінилося.

— Група А, залягти в ланцюг за групою В, інтервал десять метрів!

Ледь сержант віддав команду, як будівля прямо перед нами вивергнула залп бульбашок, які віялом рвонули до нашого розташування. Всі бачили, що бульбашки летять, і припали до землі, але Чин якраз піднявся на ноги і натрапив на один міхур.

Той ледь зачепив верхівку його шолома і зник з неголосним звуком. Чин зробив крок назад і звалився на дно виїмки, залишаючи на схилі смугу крові і мізків. Неживе тіло, з розкинутими як крила руками сповзло вниз, забиваючи брудом абсолютно симетричний отвір, де міхур з однаковою байдужістю прогриз пластик, волосся, шкіру і кістка черепа.

— Усім лежати. Командири… перевірити склад, скільки вбитих… — «Клац»… «Клац»… «Клац»… — У нас три трупи. А могло б не бути жодного, якби вони тримали голову нижче! Всім падати пластом, як тільки почуєте, що спрацювала ця штука. Група А! Група А, продовжуйте маневр. — Група А без неприємностей завершила маневр. — Відмінно, група С, перебіжками до групи В. Відставити! Лягай!

Всі вже попадали на землю. Бульбашки пройшли плавною дугою в двох метрах над нами. Безтурботно пропливли вони над нашими головами і, не рахуючи однієї з них, яка перетворила на друзки випадкове дерево, зникли вдалині.

— Група В, перебіжками за лінію А, дистанція десять метрів. С, зайняти позицію групи В. гранатометникам групи В, подивіться, чи можна дістати «квітку»?

Вибух двох гранат утворив виїмки приблизно в сорока-тридцяти метрах від квіткоподібної конструкції. Ніби у нападі паніки «квітка» взялася вивергати нескінченний струмінь бульбашок, але як і раніше ні один не опустився нижче двох метрів від землі. Ми притискалися до грунту і продовжували рухатися вперед.

Раптом в будівлі утворився отвір і розширився до розмірів великих дверей. Звідти повалили тельціани.

— Гранатометникам, відставити вогонь! Група В, вогонь вправо і вліво, не давати їм втекти в сторону. А і С, вперед по центру!

Один тельціанин загинув, намагаючись перебігти промінь лазера. За ним ніхто не пішов.

Досить важко водночас бігти і тримати голову нижче, коли ти в боєкостюмі. Доводиться робити ривки з боку в бік, немов ковзаняр на старті, інакше можна відірватися від землі і розділити долю Чина. Мені здавалося, що я в якійсь пастці, праворуч і ліворуч — лазерний вогонь, над головою — летюча смерть. Але, незважаючи на це, я відчував прилив радості і енергії, я був просто щасливий, що мені нарешті випала нагода прикінчити одного з цих лиходіїв, пожирачів немовлят. Хоч і розумів, що це брехня.

Тельціани не відповідали нам вогнем, не рахуючи малоефективні бульбашки (очевидно, вони не були призначені для ураження наземної сили), і назад в будівлю вони теж не відступали. Вони кидалися з одного боку в бік, їх було близько сотні, і дивилися, як ми наближаємося. Пара гранат покінчила б з усіма, але Кортес, очевидно, розраховував все таки взяти полоненого.

— О'кей, коли я скажу «вперед», ми візьмемо їх у