Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Анатолій Григорович Михайленко
— Шефе, які будуть вказівки на випадок, якщо з центру поцікавляться, чому розбився напарник аль-Халіді?
— Скажете, що не розкрився портативний парашут. Мовляв, перша експериментальна партія, жодних гарантій… Усяке може трапитись… Аль-Халіді після приземлення треба негайно переправити в Австралію на нелегальне становище. Комп’ютер в аеропорту, напевне, зафіксував усіх пасажирів борту 13–86, і цілком може статися, що після катастрофи люди Сивого стануть дошукуватися: чому та як?
— Зрозуміло, шефе. Завтра вранці аль-Халіді буде в Австралії. — Секретар ще якийсь час постояв, чекаючи нових розпоряджень, а затим нечутно подався на вихід.
У дверях його наздогнав голос хазяїна:
— Тільки-но наші люди підберуть аль-Халіді, зразу ж повідомте мене…
Хроніка рейсу 13–86 (16 год. 53 хв.)Тим часом у багажному відсіці борту 13–86 сивий товстун, затиснувши під пахвою лівої руки жовту теку й попихкуючи сигарою, допитував зв’язаних терористів. Крім них, тут іще були троє молодих негрів, які клопоталися біля свого пораненого товариша, що спливав кров’ю, а також Дмитро і стюардеса. Вони стояли звіддаля, ближче до кабіни пілотів і, видно було по їхніх скам’янілих обличчях, що не отямились і досі.
Раптом товстун вийняв сигару з рота і тицьнув нею в щоку старшому терористу, аж засмерділо паленим, вилаявся і млявим порухом руки підкликав своїх охоронців. Потім, трохи подумавши, тим самим жестом підкликав і Дмитра з стюардесою. Пильно оглянувши кожного, він знову недбало сунув сигару в товстогубий рот і, важко дихаючи, заговорив:
— Ці тварюки хотіли розправитись зі мною, та не на того натрапили… Граються в мовчанку, але я витягну з них усе… А зараз треба щось робити — ці покидьки, наче куріпок, перестріляли льотчиків і хотіли вистрибнути з парашутами, а нас усіх залишити з носом… Тварюки… — Товстун знову тицьнув сигарою в лице старшому.
— Ignis non extinguitur igne,[4] — Воловоденко схопив Сивого за руку.
— Що?! — товстун люто вирячився на хлопця, тієї ж миті два його охоронці стали пообіч нього.
— Я кажу, що вогонь не гасять вогнем, — повторив Дмитро фразу англійською.
Товстун зневажливо скривився і повернувся до стюардеси.
— На який маяк була настроєна бортова радіостанція?
— На радіомаяк аеропорту Тріполі, там ми мали заправлятися…
— Значить, пального залишилось на якихось п’ятдесят — п’ятдесят п’ять хвилин, — втрутився в розмову один з охоронців Сивого.
Той, ніяк не зреагувавши на репліку, тоном наказу ввернувся до стюардеси:
— Не гайте часу, любонько, йдіть і налагодьте зв’язок із Тріполі… Повідомте, що сталося з екіпажем, запитайте, може, порадять щось, а ми продовжимо бесіду з цими тварюками…
— Я… я не дуже розуміюсь на тому, — розгублено дивилася на товстуна дівчина.
— Я вам допоможу, — підоспів їй на поміч Воловоденко.
Коли стюардеса й Дмитро квапливо подалися до кабіни льотчиків, Сивий кивнув одному з молодиків, і той рушив за ними.
У кабіні перед ними постало жахливе видовище: всі шість членів екіпажу лежали в різних позах на підлозі. Щиток приладів, крісла, стіни, скло ілюмінаторів були заляпані кров’ю. Дмитро, пойнятий жахом, закрив очі й підніс до рота хусточку. Стюардеса, глянувши на те жахіття, стрімко вискочила назад, у багажний відсік, але ва якусьхвилину повернулася. За її спиною стовбичив один з підручних товстуна.
На якій частоті працював тріпольський аеропорт, стюардеса не знала, і скільки вона разом з Дмитром не викликала його, в ефірі панувало мовчання.
— Напевно, терористи працювали на рації й навмисне збили частоту, — поглянувши на охоронця, сказав Воловоденко.
Той кивнув головою і наказав просити допомоги у всіх, хто їх. почує на будь-якій частоті. Стюардеса негайно передала в ефір прохання про допомогу англійською, італійською та французькою мовами. Затим її змінив Дмитро і сказав те саме арабською і російською.
Негр-охоронець, почувши російську, помітно насторожився, мить повагався і заквапився до шефа.
Про що не знали пасажири борту 13-86
У кімнату бороданя на приокеанській віллі стрімко вбіг секретар-араб:
— Шефе, — голос його тремтів, — перехоплено радіограму з борту…
— Яка ще до біса радіограма? — бородань відірвався від споглядання океанських хвиль і крізь скельця окулярів невдоволено глипнув на секретаря.
Той, трохи пом’явшись, почав читати:
— Всім, всім, всім… На борту рейсу 13–86, який повинен був заправлятися в Тріполі, терористи вбили членів екіпажу… Літак на автопілоті… Просимо допомоги…
Бородань вихопив із рук секретаря радіограму. Швидко пробіг її очима, зіжмакав і швиргонув на підлогу.
— Неймовірно… Що повідомляють із постів? — нервово кинув на стіл чотки, ніби вони заважали йому.
— Борт 13–86 летить своїм курсом…
Хроніка рейсу 13–86 (16 год. 53 хв.)Поки Воловоденко і стюардеса посилали в ефір сигнали SOS, сивий товстун і два його помічники допитували терористів. Ті зволікали з відповіддю, молоді негри розлючено копали їх ногами.
— Хто наказав вам перестріляти екіпаж й організувати катастрофу? — не виймаючи з рота сигару, допитувався Сивий.
Обидва терористи, зціпивши зуби, лише невизначено стенули плечима, мовляв, цього ми не знаємо. А отримавши чергову порцію стусанів, з ненавистю відвернули голови від своїх мучителів.
Нарешті товстун, здається, зрозумів, що допит з тортурами нічого не дасть — терористи, певно, з тих фанатиків, які, хоч на шматки батуй, мовчатимуть до скону. Він вирішив змінити тактику.
— Гаразд, я вас розумію, — прибрав він примирливого вигляду. — Вірність присязі, обов’язку й таке інше… Я ціную відданих людей… Але скажіть, звідкіля вашим босам стало відомо, що документи в мене? Невже за мною стежили весь тиждень, поки тривали переговори?
— Ми нічого не знаємо, — заговорив врешті старший із терористів. — Нам доручили конкретну справу, пообіцяли гарненько заплатити в твердій валюті, інше нас не цікавило.
— Що ж, це схоже на правду, таким негідникам, як ви, справді довіряти нічого не можна, — запально докинув один із молодих негрів.
— А хто повинен був підібрати вас на землі й де конкретно ви мали приземлитись? — знову втрутився товстун.
— Цього ми теж не знаємо. Десять хвилин тому ми повинні були стрибнути з портативними парашутами, а хто і що, це вже нас не обходить, — цідив крізь зуби старший араб.
— Чи вміє хто-небудь із вас керувати літаком? — товстун не зводив пильного погляду з терористів.
— Ні, — відповіли вони водночас.
— А який принцип дії портативного парашута?
— Такі парашути, як мені відомо, застосовуються вперше, на
