Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Анатолій Григорович Михайленко
Нетребчук уже не бачив, як неквапом підвівся зі свого місця старший з арабів-“місіонерів” й, оглядаючи з-під примружених повік пасажирів, пройшовся туди й назад, розминаючи затерплі після довгого сидіння ноги. Він стиха перекинувся кількома словами з огрядною патронесою дівчат-негритянок, і та, реготнувши, згідливо закивала головою. Його молодший супутник, поглянувши на годинник, жбурнув журнал у багажну сітку і весь якось напружився, час од часу кидаючи позирки в бік сивого товстуна з незмінною сигарою в роті. Араб уже давно помітив, що двоє охоронців, які сиділи позаду товстуна, по черзі озиралися на нього, а ті, що сиділи попереду, невідривно пасли очима його старшого товариша. Коли старший араб, побалакавши з патронесою, повернувся на своє місце, молодший одразу ж поділився з ним своїми спостереженнями. Однак, вочевидь, це не було для старшого новиною, бо він рішуче, немов од надокучливої мухи, відмахнувся від нього й голосно звернувся до стюардеси, яка саме з’явилася в салоні:
— Дорогенька, принесіть-но нам пляшку гавайського рому і коробку кубинських сигар. — А по хвилі, коли та вже повернулась, аби йти, додав трохи тихіше: — І туалетну кімнату, дорогенька, відчиніть, будь ласка.
Щойно стюардеса зникла в проймі дверей, як араб поволі підвівся, підхопив свій “дипломат”, парасоль й попростував на вихід. Молодший, прихопивши те ж саме, подався слідом за ним. Тільки-но зачинились за ними двері салону, як рухи їхні, поведінка нараз змінилися: куди поділась неквапливість і статечність. У кілька скоків були вже в туалеті й, зачинившись там, стали гарячково, але зі знанням справи, розкручувати свої парасолі на частини й знімати ручки “дипломатів”. Маніпулюючи всім цим, за півхвилини зібрали два довгоствольних пістолети з глушниками. Тоді познімали великі срібні хрести й розділили їх на дві частини. З кожної дістали по обоймі патронів і відмичці. Все, що лишилося від парасолей, вони поскладали в “дипломати”, а частини хрестів знову з’єднали й повісили на шиї.
— Живим не повинен залишитись ніхто: ні штурман, ні радист, а насамперед стріляй у льотчиків, — стиха наказав старший араб і смикнув за ручку унітаза. — Коли впораєшся, передай на базу, що покидаємо літак над квадратом 16-Г. Отже, хвилину на ліквідацію екіпажу, дві — на зв’язок, ще хвилину на непередбачені обставини. Рівно через чотири хвилини знову зустрічаємось тут. З богом… Будь спокійним, не метушись. Пам’ятай:; салон тримаю під контролем.
Молодший мовчки кивнув, сунув пістолет за пазуху і майже бігцем подався до дверей кабіни льотчиків. Старший вийшов слідом, роззирнувся довкіл і відмичкою зачинив двері туалету, де залишилися “дипломати”. Дочекався, поки напарник, уважно оглянувши замкову шпарку кабіни пілотів, встромив у неї свою відмичку, затим неспішно подався до салону.
Голова сивого товстуна лежала на бильцеві крісла, повіки були стулені, але він не спав, а безнастанно пускав у стелю клуби духмяного диму. Свою пухленьку жовту теку міцно затис під пахвою, його молоді супутники підозрілими поглядами зустріли старшого араба, який, повернувшись у салон, кинув на ходу кілька жартівливих слів патронесі дівчат-африканок і почовгав на своє місце. Негри-охоронці пошепотілися між собою, й один із них пересів до товстуна.
Іван Нетребчук, молоде подружжя Дмитро і Катерина Воловоденки дрімали. Ловили носом окунців і решта пасажирів, лише кілька безтурботних дівчат-африканок, не помічаючи підозрілого дійства в салоні, про щось навперебій розпитували стюардесу, яка брала з таці й роздавала їм шоколадні цукерки в кольорових обгортках. Певне, стюардеса сказала дівчатам щось дотепне, бо нараз вибухнув гучний сміх.
Той сміх розбудив Воловоденка. Він підвів голову ї, через силу звівшись на затерплі ноги, обережно протиснувся між коліньми дружини й переднім кріслом. Озирнувшись на еплячого Нетребчука і трохи постоявши, рушив до дверей. Роздавши цукерки, слідом за ним пішла й стюардеса.
Старший араб провів їх знепокоєним поглядом, поволі підвівся, але, зиркнувши на годинник, знову сів. Стюардеса наздогнала Дмитра біля дверей туалету, які він намагався відчинити і ніяк не міг. Дівчина теж поторгала нікельовану ручку, стенула плечима, кинула коротке: “Вибачте” і, відчинивши двері своїм ключем, повернулася, щоб іти в кабіну екіпажу.
Дмитро, вгледівши в туалеті два “дипломати”, на якусь мить розгубився, тоді різко шарпнув двері на себе, щоб вийти, й нараз уперся поглядом у спину стюардеси, котра насувалася на нього. Зненацька хтось із силою вштовхнув стюардесу в туалет, так що вона ледь не ебила Воловоденка з ніг. Вдарившись потилицею об скло Ілюмінатора, дівчина неприродно розплющеними очима дивилася на двері. За секунду в проймі виросла масивна постать молодшого араба з пістолетом у руці. Свій піджак, галстук і хрест він, мабуть, залишив у кабіні пілотів, бо зараз на ньому була лише голуба сорочка з розхристаним коміром. Рука, в якій був міцно затиснутий пістолет, дрібно тремтіла, й борлак смикався вверх-вниз. Дмитро, одним поглядом охопивши все’це, заціпенів за дверима. Ще не помічаючи хлопця, терорист добув із кишені запасну обойму і тремтливою рукою намагався вставити її в пістолет. Проте не встиг: Воловоденко несподівано для себе з усього маху вдарив його дверима. Все сталося так миттєво, що ні сам Дмитро, ні зблідла на лиці стюардеса навіть не встигли усвідомити, що діється.
Доки Воловоденко і стюардеса розгублено дивилися, то один на одного, то на терориста, що нерухомо лежав долілиць, знепритомнівши від сильного раптового удару, другий терорист, підвівшись із крісла, позіхаючи та хрестячись на ходу, дрібно покрокував на вихід. Тільки-но він порівнявся з негром-товстуном, підхопилися два охоронці й подалися назирці за ним. Араб, здавалося, не помітив цього, але, відчинивши двері до багажного відсіку, блискавично вихопив із внутрішньої кишені піджака пістолет…
Про що не знали пасажири борту 13–86В уже знайомій нам віллі на березі океану той самий підстаркуватий пан з борідкою і в рогових окулярах щось ретельно вимірював лінійкою на карті. Він не чув, як зайшов до кімнати секретар, і навернувся лише на його голос.
— Шефе, щойно отримана шифрована радіограма вік аль-Халіді з борту 13–86. Операція проведена успішно, вони з напарником приземляться на портативних парашутах у квадраті 16-Г, — крижастий секретар-араб не міг приховати вдоволення, і голос його звучав замалим не урочисто.
Пан з борідкою не зводив із нього пильного погляду.
— Попередьте всі наші пости в очікуваних районах катастрофи літака. Вони будь-що повинні першими встигнути до нього і забрати потрібні матеріали, звичайно, якщо ті
