Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден

— Айгоне Сайресс, — виголосив Валеріан, — ви звинувачено в крадіжці конвертера з планети М’юль, що належить Федерації Людства. Але перед тим, як я візьмусь за вашу жалюгідну дупу, маю конфіскувати викрадене майно.

Усі довго мовчали. Ніхто не рухався.

Валеріан тиснув стволом своєї зброї Айгонові в шию. Перлини тримали власну зброю націленою на охоронців, їхній вигляд видавав зростання паніки.

— Валеріане, — у вусі почувся знайомий приємний жіночий голос, — я буду за 90 градусів праворуч від тебе на відстані метра.

Він злегка всміхнувся.

— Зрозумів.

— Агов, — відгукнувся Айгон, — про що ти говориш?

— Ти, — відповів Валеріан, ще дужче притискаючи ствол до його товстої шиї, — не ворушись.

Якась мить, і ніби в казці, праворуч від Валеріана з’явився великий футляр. За 90 градусів на відстані метра.

«Лорелін».

— А тепер, — звернувся Валеріан до Айгона, — поводь себе чемно й поклади коробку зі звірятком сюди у футляр.

Ще не почавши говорити, Валеріан побачив, як зростає жах на Айгоновому обличчі, коли той почав здогадуватися, що зараз: 1) він утратить конвертер, 2) його заарештують, 3) він не в змозі щось зробити, аби запобігти першому й другому.

— Це наш конвертер, — раптово вигукнув Цюурі. Рішучість і страх мінялися місцями на його обличчі. — Ми готові його викупити. Назвіть вашу ціну!

— Я її подвоюю! — викрикнув Айгон.

Попри абсурдний, алогічний, але вкрай реальний зв’язок між сном та перлинами з їхнім звірятком, Валеріан лише злегка знизав плечима. Хоч би що тут коїлося, до нього це не має стосунку, бо в нього своя робота.

— Вибачте, хлопці, я тут ділити між вами нічого не буду. Хутчіш ворушись!

Знехотя, повагом, ніби готовий розплакатись, контрабандист поклав конвертер у футляр Лорелін.

У Валеріана у вусі пролунав Гібсонів голос: — Хлопці, рушайте звідси швидше.

— Конвертер у футлярі, — доповів Валеріан Гібсонові, який слухав.

— Почуто, — відповів безтілесний Лорелінин голос позаду Валеріана.

Валеріан тримав зброю націленою на контрабандиста. За мить у вусі почувся Гібсонів голос: — Чудова робота, сержанте. Вас не помічено. Назад на базу.

— Слухаюсь, — відповіла Лорелін. — Валеріане? Ми впорались. Вибираємося звідси.

— Вже йду, — відповів Валеріан і, трохи завагавшись, схопив зі столу перлину. Вона теж була одним із доказів. Айгон безпорадно дивився на все це й кипів від гніву.

— Я знайду тебе, федеральний агенте Валеріан, — прошипів він, майже душачись від злості. — Хоч би де ти був, хоч на краю Всесвіту. Я тебе знайду! А, знайшовши, вб’ю!

— Удачі тобі, — всміхнувся Валеріан.

Він із цим упоравсь. А та справа з Перлинами була надто загадкова, щоб її розв’язувати саме зараз, коли йому свербіла рука всередині Рукава, який її щільно облягав, а до того ж Лорелін заборгувала відповідь на його освідчення.

Не спускаючи схованої в Рукаві зброї з Айгона, Валеріан повільно обійшов довкруж чорного столу й попрямував до дверей, набираючи код на задній панелі Рукава, згідно з інструктажем Купера.

Рукав мав зникнути, але не зник.

Валеріан кинув погляд на охоронців біля дверей, які, вкрай здивовані, витріщилися на руку без тіла зі зброєю, що рухалася до них.

— Скажи своїм охоронцям, щоб відійшли вбік, — наказав Валеріан. Ще клекочучи від гніву, Айгон скорився не відразу. — Зараз. Або ні. Гадаю, якщо знести тобі голову, глядітимешся геть-чисто красенем.

Айгон щось пробурчав у гніві, стеменно тобі несамовитий піт-ґор, що натягав поводок. — Пропустіть його, — нарешті огризнувся він.

Кодхар’гани знехотя підкорилися, відступивши на кілька кроків. Те саме, гарчачи, зробив і один із піт-ґорів.

А от інший піт-ґор на ім’я Пухнастик не був таким тренованим.

Якраз коли Валеріан проходив крізь фіранку надвір і майже завершував другу спробу набрати код, тварина розчаровано заревла й несамовито рвонулася за ним. Поводок тріснув.

Її масивні щелепи зімкнулися на спокусливій металевій коробці, що плавала в повітрі й закривала Валеріанові руку.

— А-а-а-а! — заволав Валеріан. — Поганий песик! Поганий песик!

Рукав був не лише втіленням найсучасніших технологій, його було виготовлено з найміцнішого металу, отож поодинокі укуси тварини нічим не загрожували Валеріановій руці. А от решта тіла була в небезпеці. Він спробував повернути громіздкий Рукав, наставив його на тварину й натиснув на спусковий гачок.

Звук пострілу став немовби спалахом вогню у старовинній пороховій бочці. Нараз усі заходились стріляти. Кулі свистіли повз Валеріана, і, щоб ніхто не здогадався, де перебувало його невидиме тіло, Валеріан поринув у дивний, звивистий танок.

Зсередини так само долинали звуки бою. Намагаючись скинути з руки несамовитого піт-ґора, Валеріан краєм ока побачив, як двоє Перлин скористалися безладдям і втекли.

Коли вони бігли провулком, істота жіночої статі оглянулась, і Валеріан, попри ту скажену веремію бою, замилував на її предивну вроду. І дивно йому знов стало, що які-то збіса неймовірні речі з ним діються.

— Валеріан у небезпеці! — То був Лорелінин голос у його вусі. Валеріан повалився на землю й важко лупцював собаку-монстра, намагаючись його спекатися.

— Ваше завдання є важливішим, — відповів Гібсон. — Відходьмо. Купере, прикрий його!

Нарешті влучним ударом у піт-ґорів живіт Валеріанові вдалося звільнитися від його хватки. Ухиляючись від граду куль, він забіг за Айгонову крамницю й приєднався до Купера.

Купер уже встиг озброїтися. В нього було два Рукави й по кулемету в кожній руці.

— Клавіатура не працює! — закричав Валеріан. — Я не можу вивільнити руку.

Не встигли ці слова вилетіти з його вуст, як Айгонові горлорізи вибігли за ним із-за рогу зі зброєю навпереваги.

— Повертайся до Гібсона, — крикнув Купер, — я прикрию.

Валеріан підкорився й наддав ходу. Купер відкрив вогонь, охоронці стали стріляти у відповідь.

Йому хотілося вірити, що Купер, який міг би перемогти